Степан Стебельський – «Хрін»: до 100-річчя з дня народження

Автор – Олександр Іщук

18 жовтня 2014 р. виповнюється 100 років з дня народження майора УПА Степана Стебельського, знаного командира УПА, керівника 24-го Тактичного Відтинку УПА «Маківка».

Обставини життя та діяльності С. Стебельського відносно добре досліджені українськими істориками, хоча досі у його біографії не бракує і «білих плям». У цьому огляді показано основні етапи життя повстанського командира, використано матеріали праць істориків Петра Мірчука, Володимира Мороза, Володимира В’ятровича, Богдана Гальчака, Євгена Місила, Гжегожа Мотики, Анатолія Русначенка, Анатолія Кентія, Івана Патриляка, Віталія Жежери та інших. 

Степан Стебельський народився в селі Голинь (Старий Голинь) Калуського повіту на Станіславщині (нині – Калуський район Івано-Франківської області). Отримав педагогічну освіту в м. Самбір (закінчив Самбірську учительську семінарію в 1935 р.), працював учителем в с. Лещава-Горішня на Закерзонні. В молодості закінчив старшинську школу польської армії, військова освіта – капрал-інструктор. Був членом Пласту в 37 курені ім. полковника Дмитра Вітовського в м. Самборі, а також інструктором з тіловиховання у молодіжних організаціях «Луг» та «Сокіл».

Степан Стебельський

З 1934 р. С. Стебельський став членом ОУН. За свою діяльність переслідувався і був заарештований польською поліцією, у 1939 р. перебував у концтаборі Береза-Картузька.

Після початку Другої світової війни в 1939 р. і приходу німецької армії С. Стебельський звільнився з тюрми і продовжував діяльність в ОУН, у 1941-43 рр. очолював підрайонний провід. В той час ще була можливість працювати легально і заробляти на життя. В 1939-41 рр. він був директором школи в с. Кузьміна Перемиського повіту (Закерзоння), в 1941-43 рр. певний час був війтом у м. Бірча. Після початку німецьких репресій проти членів ОУН С. Стебельський перебував на нелегальному становищі. В 1942 р. Гестапо заарештувало його, як підрайонного керівника ОУН, і у 1943–1944 рр. він утримувався в краківській тюрмі Монтелюпіх. Такий поворот життя, тяжкий в інших умовах, на той час можна було вважати вдачею, адже з вересня 1941 р. німці заарештували та стратили багатьох керівників ОУН. Згодом С.Стебельському вдалося звільнитися з тюрми, обставини звільнення детально не відомі.

Антиукраїнська і грабіжницька політика німців у 1941-42 рр. призвела до масового невдоволення українського населення, особливо на Волині. На зламі 1942-43 рр. швидкими темпами розпочалося створення Української повстанської армії (УПА). Бої повстанців з німцями (переважно – невеликі) стали регулярними: згідно з сучасними науковими дослідженнями, у період 1942-44 рр. українські повстанці провели не менше 2500 акцій проти німців.

В центрі світлини Степан Стебельський

Згодом процес творення УПА дійшов і до Закерзоння. З червня 1944 р. С. Стебельський вступив в УПА, став чотовим в сотні УПА «Дружинники». Організаційні досвід та здібності швидко допомогли зайняти йому одне з провідних місць в УПА на Закерзонні. Головним завданням УПА став захист місцевого українського населення від нападів німецьких і польських військових формувань, а також від червоних партизанів. Повстанці мали надію, що внаслідок виснажливої війни між Німеччиною і СРСР рано чи пізно з’явиться можливість для відновлення незалежності України. Ситуація в той час ускладнювалася українсько-польським конфліктом, який різними потаємними засобами розпалювали німці. За одним з висловлювань гауляйтера Еріха Коха: „було б добре, щоб українець, який побачить поляка – захотів би вбити його. І навпаки – щоб поляк, який побачив українця, також захотів би вбити його”. Отже, німці намагалися зіштовхнути українців та поляків між собою, використовували давню практику окупантів: „розділяй і володарюй”. В цьому і полягає одна з причин трагічних подій українсько-польського протистояння на Закерзонні та Волині.

Карта проведення операції “Вісла”

28 жовтня (за іншими даними – 22-24 жовтня) 1944 року С. Стебельський брав участь у бою відділів УПА із сталінськими військами на Закерзонні – біля села Лещава-Горішня неподалік Перемишля. Цей бій вважається найбільшим у протистоянні між УПА та спецвідділами НКВД-НКГБ на Закерзонні.

Судячи зі звітів УПА, передумови та обставини цього бою були такими. Влітку 1944 року, перед проходженням лінії фронту, відділи УПА відступили з Перемиського Підгір’я в розташовані більш на південний схід, вищі масиви Східних Карпат, щоб перечекати проходження лінії німецько-радянського протистояння і уникнути зустрічі з великими військовими підрозділами Вермахту і Червоної армії. У вересні 1944 року туди прийшли також сотні УПА «Хоми» і «Чорного», які входили до складу керованого Яковим Чорнієм – «Кулею» куреня «Смертоносці» з Тактичного Відтинку 22 «Чорний ліс» (група УПА-Захід). В жовтні їх особовий склад був посилений за рахунок мобілізованих членів самооборонних кущових відділів (СКВ).

Примусове виселення людей під час операції “Вісла”, 1947р.

Німці атакувати повстанців не поспішали, адже відступали і були більше зайняті питанням збереження власних сил. В цей же час в німецькому тилу за лінією фронту діяли сильні відділи НКВД, які виявили місцезнаходження повстанців.

У звітах УПА зазначається, що 22 (28) жовтня 1944 о 5 годині ранку підрозділ НКВД, який нараховував приблизно 300 солдатів, атакував угрупування чисельністю біля 500 вояків УПА. Після початку бою НКВД підійшло підкріплення в кількості до 800 солдатів, підтримуване кількома автоброньовиками, а опівдні ще 300 солдатів. Вочевидь, протиповстанська акція була розпланована наперед. Впертий і завзятий бій тривав близько 15 годин, чекістам не вдалося вибити повстанців з їх позицій, після чого підрозділи НКВД відступили.

В результаті бою відділи УПА втратили 17 чоловік убитими (серед них – сотенного «Хому»), 8 пораненими, 3 померлих від ран і 3 спалених живцем. За даними повстанців, втрати підрозділів НКВД становили 207 убитих (серед яких 1 генерал і кільканадцять старших офіцерів), 2 згорілі автоброньовики і 13 військових вантажівок. Однак при аналізі цих цифр слід мати на увазі, що досить часто повстанці у звітах спеціально з пропагандистською метою завищували дані про кількість знищених ними чекістів. Після цього бою частина відділів УПА була розформована, поповнивши відділи СКВ, натомість частина відступила й повернулась в Східні Карпати.

В зазначеному бою С. Стебельський уславився відвагою, знищив один з бронеавтомобілів, але отримав важкі поранення у обидві руки – причому одна назавжди залишилася нерухомою.

Незважаючи на поранення, С. Стебельський відмовився від демобілізації і взимку 1944–1945 рр. став командиром самооборонної боївки. Весною і літом 1945 р. він був вишкільним інструктором боївок. Навесні 1945 р. організував сотню УПА в складі куреня Василя Мізерного – «Рена», яка діяла на Закерзонні. У підпіллі він найчастіше використовував псевдонім «Хрін».

Кароль Свєрчевський незадовго до його загибелі

У серпні 1946 р. С. Стебельський був підвищений до звання поручника і нагороджений Срібним Хрестом бойової заслуги 1-го класу.

Протягом 1945 р. – початку 1947 р. відділи УПА, які підтримувало місцеве українське населення, мали постійні бої з польськими військами. За сучасними мірками, в основному це були порівняно невеликі сутички, але відбувалися вони часто. Збереглася інформація про те, що С. Стебельський командував відділами УПА в ста боях, і в жодному не зазнав поразки. Більшість боїв він провів на Закерзонні проти 2-ої польської армії та чехословацьких військ, висланих на підмогу Польщі.

Найбільш відомий з боїв С. Стебельського – «Хріна» відбувся навесні 1947 р. 28 березня 1947 р. керована ним сотня УПА «Ударники-5» разом із сотнею «Стаха» влаштувала засідку і нав’язала бій конвою заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського між селами Балигород і Тісна на Лемківщині. В ході бою генерала Свєрчевського та частину його охоронців було вбито. Через три дні, коли на місце загибелі генерала прибула авторитетна військова комісія під охороною великого прикордонного загону, сотня «Хріна» влаштувала ще одну засідку і погромила цей загін. Було вбито понад 30 вояків ворога. Ця засідка стала однією з найгучніших акцій УПА після Другої Світової війни і отримала широкий міжнародний розголос. Саме вона підштовхнула польську владу до явно протизаконних дій – депортації всіх українців Закерзоння, значна частина яких підтримувала УПА, на колишні німецькі території у 1947 р. (акція «Вісла»). Цілком можливо, що всі ці плани були заздалегідь погоджені з Москвою, адже в Західній Україні в жовтні 1947 р. була проведена масова операція «Захід», під час якої понад 75 тисяч українських родин (переважно – родичів або прихильників ОУН і УПА) були виселені до Сибіру.

Кароль Свєрчевський

З іншого боку, історики схильні вважати, що смерть генерала була не причиною, а лиш вигідним приводом і сигналом для початку акції «Вісла». Її ідея визріла ще восени 1946 року. Інспекційна поїздка К. Свєрчевського здійснювалася вже в ході підготовки до акції, і він особисто брав участь в її розробці. Отже, смерть усунула генерала від участі в ній. Згодом польський уряд намагався зробити з особистості Свєрчевського певну легенду, відтворивши, зокрема, його портрет на банкноті у 50 злотих. Також на місці його загибелі був поставлений пам’ятник.

За результатами цього бою С. Стебельський представив вояків куреня УПА до військових нагород. Згодом були відзначені: чотовий Іван Захаренко – «Грань», ройовий Дмитро Марусяк – «Зайчик» Золотим Хрестом бойової заслуги І-го класу; кулеметник «Дух» – Золотим Хрестом бойової заслуги ІІ-го класу; амуніційний «Водяник» – Срібним Хрестом бойової заслуги І-го класу; ройовий Дмитро Ровенчак – «Заяць», ланковий «Шварний», кулеметники «Комар» і «Берест», стрілець «Гріх» – Срібним Хрестом бойової заслуги ІІ-го класу. Загалом, засідка сотень «Хріна» та «Стаха», в якій загинув К. Свєрчевський, вважалася серед багатьох повстанців за зразок.

Після початку операції «Вісла» воякам УПА стало дедалі важче боротись проти переважаючих сил польських спецслужб. Депортація українського населення з Закерзоння унеможливила продовження збройної боротьби на цих землях, вибила грунт з-під ніг збройного підпілля. Після проведення операції «Вісла» в квітні – жовтні 1947 р. українські етнічні землі, очищені від корінного населення, активно заселялися поляками, а підпілля ОУН і УПА втратило свою основну матеріальну та людську базу. В результаті активних військово-оперативних заходів польське міністерство держбезпеки зуміло розгромити основні сили підпілля, частина підпільників вирішила повернутися для продовження боротьби в УРСР.

В червні 1947 р. за наказом В. Мізерного – «Рена» сотня С. Стебельського прорвалася через кордон на територію УРСР. За рішенням керівнитцва УПА С. Стебельський з 15 серпня 1947 р. став командиром 24-го Тактичного Відтинку «Маківка» (група УПА-Захід). Відділи цього відтинку діяли на території Стрийщини, Дрогобиччини, Самбірщини, Турківщини. Але у 1947-48 рр. чекісти мали дуже суттєву чисельну перевагу у протистоянні з ОУН(б) і УПА. Зважаючи на великі втрати у боях, за наказом Головного Командування УПА С. Стебельський у 1948 р. повністю демобілізував всі 5 сотень свого Тактичного Відтинку. Більшість вояків продовжили боротьбу у збройному підпіллі ОУН (бандерівців).

Кароль Свєрчевський на польській банкноті в 50 злотих

Подробиці підпільного життя С. Стебельського у 1947-49 рр. частково описані в його спогадах, але все ж в цілому досі малодосліджені. Та це й не дивно, адже повстанці у своїй діяльності притримувалися максимальної конспірації. У 1949 р. керівництво ОУН(б) в Україні прийняло рішення відправити його за кордон, де була можливість підлікуватися і розповісти українській еміграції про збройну боротьбу ОУН(б) і УПА проти совєтського режиму. Таємні маршрути підпільних кур’єрів пролягали через територію Польщі, Чехословаччини, Австрії. Він на чолі охорони групи кур’єрів Української Головної Визвольної Ради прямував до американської зони окупації, мав завдання передати до Мюнхена пошту від підпілля в Україні. Треба сказати, що подібні місії неодноразово були успішними, хоча шлях кур’єрів був довгим і непростим, слід було пройти пішки понад 1000 км. Але цього разу місія не вдалася: з якихось причин приблизний час і шлях просування підпільних кур’єрів став відомий радянським та чехословацьким оперативникам. Є підстави вважати, що про цю місію їх поінформувала агентура, які потаємно діяла в підпіллі ОУН(б) в Україні.

Вже на території Чехословаччини підпільна група кур’єрів була вистежена і потрапила у засідку. С. Стебельський загинув в бою з чехословацькими жандармами та військовими 9 вересня 1949 р. в околиці біля села Погорільце (Pohorilce). Згодом існували припущення, що він не загинув, а був захоплений живим і переданий для суду полякам, як і командир Володимир Щигельський – «Бурлака». Але на сьогодні вони документально не підтверджені. Місце поховання С. Стебельського досі невідоме. Очевидно, що вилучені у нього та його бойовиків матеріали згодом опинилися в архівах чехословацьких спецслужб або були передані до МГБ СРСР або МГБ УРСР.

За свою діяльність в підпіллі С. Стебельський посмертно був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги І-го класу.

Похорон Кароля Сверчевського. Колона рушає з площі Трьох Хрестів

Окрім участі в бойовій діяльності УПА, С. Стебельський увійшов в історію, як автор цікавих спогадів «Зимою в бункрі» (1948-49 рр.) та «Крізь сміх заліза» (про події 1944-45 рр.). В кінці 1940-х – на початку 1950-х рр. їх було опубліковано підпільними типографіями, а згодом перевидано масовими накладами за кордоном. Безсумнівно, ці спогади є одними з найкращих на цю тематику, адже написані очевидцем і активним учасником подій. Завдяки цим матеріалам дослідники історії УПА мають детальну інформацію про індустрію побудови бандерівських бункерів – криївок, в них змальовано досконалу роботу інженерних відділів УПА, унікальні технології безпеки, постачання харчів, повітря, комунікації із поверхнею тощо. Взагалі у спогадах добре передано атмосферу у повстанському середовищі. Водночас, майор С. Стебельський у спогадах переслідував практичну мету пропаганди української визвольної війни, підтримку військового духу на окупованих територіях.

Зокрема, про події на Закерзонні у 1945-47 рр. він писав таке: «Ми є свідками героїчної постави відділів УПА-Захід. За лінією Керзона сотні зводять безчисленні бої. Серед голоду, холоду, з малими запасами амуніції – ставлять вони чоло багатократним переважаючим силам ворога. Прориваються з оточення ворожих дивізій і промощують та продовжують свої пробої зброєю і амуніцією, здобутою на ворогові. Проти відділів УПА Лемківщини і Перемищини йдуть 2-а польська армія під командуванням віцеміністра оборони ген. Свєрчевського, 18-тисячна армія чеських комуністів та ряд большевицьких найкращих спецвідділів. «Закерзоння» довжиною 700 км – замінилося в один пустир. Ворог у варварський спосіб викинув усе населення, спалив села. Відділи УПА на Лемківщині не їдять нераз по декілька днів, але далі ставлять чоло в кривавих боях, застелюють відвічні західні українські землі ворожими трупами. Б’ються за кожне село, містечко, за кожний ліс, гору і поле. Спеціяльні чужоземні коресподенти приїздять на поле бою, а ворог це називає «полудньово-всходні фронт». Могили наших воїнів, що впали на західніх рубежах України, стали незмінними граничними стовпами українських прадідівських земель…».

Ситуація з вивченням біографії С. Стебельського на сьогодні є неоднозначною. З одного боку, його праці вже неодноразово перевидавалися за кордоном і в Україні. У різних наукових виданнях опубліковано чимало документів і матеріалів про діяльність ОУН і УПА на Закерзонні та в Західній Україні, в т.ч. і про діяльність С. Стебельського. Відомі подробиці деяких його найважливіших боїв. З іншого боку – навіть в мережі Інтернет досі міститься не так вже й багато інформації про нього. Явно не завадило б підготувати окреме біографічне дослідження про знаного повстанського командира.

Сподіваємося, пам’ять про повстанського командира УПА Степана Стебельського не зітреться з часом і про нього будуть знати і пам’ятати наступні покоління українців.

Почитати спогади Степана Стебельського в мережі можна тут:

1. Степан Стебельський. Зимою в бункері. Спогади.

http://ukrcenter.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD-%D0%A5%D1%80%D1%96%D0%BD/25843/%D0%97%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%8E-%D0%B2-%D0%B1%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%80%D1%96

2. Степан Стебельський. Крізь сміх заліза. Спогади.

Хрін С. Крізь сміх заліза: спомини-хроніка 1944/45

Додано 23.10.2014