«Ми не хочемо бути заручниками історії», — публічні інтелектуали про зміни польської політики пам’яті

За 25 років у польському парламенті не було жодного традиційного націоналіста з правого боку. А тепер з’явились. Польща сама ще не до кінця усвідомила, які це матиме наслідки для міжнаціональньго діалогу. Про них та про те, як далі шукати порозуміння, говорили польський та український публічні інтелектуали Кшиштоф Становський та Йосип Зісельс на панельній дискусії «Рецидиви несвободи. Зміни польської політики пам’яті».

«У питаннях політики пам’яті треба дивитись на народ, а не тільки на парламент, який буває не завжди гарний», – говорить Кшиштоф Становський, діяч польської «Солідарності» та директор Центру міжнародної співпраці у м. Люблін. – «Наприклад, 22 лютого міська рада Любліна вирішила побудувати пам’ятник Омеляну Ковчу. Одноголосно». Бо перед поляками тепер стоїть питання, що вони можуть робити зі свого боку, щоб підтримувати українсько-польські відносини незалежно від конкретного уряду.

«У нашій частині світу склалось так, що героєм можна стати двома способами: вбити багато сусідів або зробити так, щоб сусіди вбили тебе. Традиційно наш національний герой має відношення до вбивства», – продовжує Становський. –  «Але ми не хочемо бути заручниками історії. Ми б не хотіли продовжувати історію наших конфліктів – з німцями, українцями чи іншими».

Нові зміни польського законодавства у сфері політики пам’яті, на думку експертів, стануть деструктивом для країн, які так довго йшли до порозуміння. Свого часу польські та українські президенти покладали квіти на могилах полеглих представників обох народів та говорили про прощення. Польща підтримувала Україну під час обох революцій – Помаранчевої та Євромайдану. Багато українців вважають свого західного сусіда найближчим по духу народом.

Український дисидент та діяч українського єврейського руху Йосип Зісельс говорить: «Мої польські друзі фрустровані, і мені хочеться їх підтримати, бо 25 років їх праці та переконань будуть зараз перекреслені». На його думку, зараз Європою шириться консервативний тренд і не зауважувати його було б недалекоглядно: «Якщо ми, українці, переймемо на себе цей тренд і будемо пригадувати все, що відбувалось між нашими народами у ХХ столітті, то увійдемо у дуже серйозний конфлікт. Це зруйнує все, що будувалось десятиліттями».

Інтелектуали кажуть, що знайти порозуміння можливо: якщо розірвати це замкнуте коло, коли два народи стоять одне навпроти і розмахують списком жертв. І поляки, і українці мають бути готові до того, щоб помолитись разом на могилах одних і других.

27 лютого о 18:00 відбулась друга зустріч «Рецидиви несвободи. Зміни польської політики пам’яті», яку організував Центр досліджень визвольного руху спільно з Київським центром УКУ. Запис дискусії можна переглянути тут. Раніше 22 лютого відбулась дискусія польського журналіста і політолога Павела Боболовича та українського історика і медіа-експерта Романа Кабачія.

Нагадаємо, 1 лютого Сенат Польщі проголосував за зміни до закону про Польський Інститут національної пам’яті. Згідно з ними за заперечення злочинів «українських націоналістів» (водночас визначення останніх закон не дає) можна отримати штраф або три роки в’язниці. Також заборонено покладати відповідальність на поляків за нацистські злочини, вчинені на території Польщі під час Другої світової війни. 6 лютого Анджей Дуда, Президент Польщі, підписав закон.