Відійшов Омелян Коваль…

Кажуть, Бог забирає земних людей до себе у дні великих свят, як знак особливої милості.

Людина, яка не просто прожила майже сотню років – а прожила їх в українському ХХ столітті і не споглядаючи, а борючись. Народившись ще перед Першою Світовою війною, дитиною ставши свідком боротьби українців за Незалежність у 1918 – 1921 роках, він включився у боротьбу на її наступному етапі. Був членом Організації Українських Націоналістів, проголошував Акт відновлення Української Держави у містечку Долина.

За це опинився спочатку у тюрмі у Львові “на Лонцького”, потім у краківський Монтелюпіх. 20 липня 1942 року його разом з групою товаришів, серед яких він – наймолодший, привозять в Аушвіц. У місці, яке стало символом фізичного знищення і морального ламання людей, за два з половиною роки він зумів і вижити, і не зламатися.

Навіть пройшовши внутрішню тюрму Аушвіца, сумнозвісний  11 блок.  Після закінчення війни, на еміграції, він здобуває вищу освіту, започатковує власну справу, виступає меценатом, активно працює на благо української громади у Бельгії та інших країнах.

Омелян Коваль із дружиною Іванною-Катериною

Майже протягом усього свого життя він офіційно залишався людиною зі статусом біженця. Тільки після проголошення незалежності України він звернувся за громадянством тої країни, за чию незалежність боровся різними способами протягом усього свого життя. 3 2013 року він постійно жив на Батьківщині, у Львові.

Усім своїм життям він засвідчив живучість України. Борючись проти двох тоталітаризмів, він побачив падіння обох і пережив обох, ще заставши черговий спалах боротьби проти того ж противника… Багатьом з його покоління Бог не дав  дожити такої милості..

….і пошли йому, Господи, Царство Небесне…