“Назвати членів ОУН мені забороняє Закон Божий і Тайна Сповіді”. Історія о. Василя Пришляка

“Назвати членів ОУН мені забороняє Закон Божий і Тайна Сповіді”. Історія о. Василя Пришляка

Вирок у справі о. Василя Пришляка. Джерело: ГДА СБУ
На одному із допитів НКҐБ між слідчим та отцем відбувся діалог. «Звідки вам відомо, що у селі Підгірці була ОУН?», — запитав слідчий. «Деякі жителі села, приходячи до мене на сповідь, розповідали про те, що є членами ОУН», — відповів йому на це отець. «Назвіть цих осіб» — аж загорівся отримати довгоочікувану інформацію чекіст. «Назвати тих осіб, які на сповіді мені повідомили про свою належність до ОУН, я не можу, бо зробити це мені забороняє Закон Божий і Тайна сповіді…» — беззастережно відповів священник.

Джерело – Релігійно-інформаційна служба України

Автор – Володимир Бірчак, історик, журналіст, заступник директора Архіву СБУ (2014-2016), керівник академічних пргорам Центру Досліджень Визвольного Руху

Довге і непросте життя отця Василя Пришляка розпочнеться на Тернопільщині. Тут у 1890 році у селі Вікно Гримайлівського повіту (нині Гусятинський район) у сім’ї Григорія народиться син.

Батько старався дати добру освіту Василеві. Після закінчення гімназії в Тернополі юнак вступив у Львівський університет на теологічний факультет.

о. Василь Пришляк

Студіюючи теологію, В. Пришляк вирішує стати священником. Та здійснити цю свою мрію після завершення навчання у 1918 році не вдалося. Обставини склалися дещо по-іншому.

Після завершення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії західні українці заявили своє право на самовизначення та проголосили незалежну Народну Республіку.

Василь Пришляк долучився до державницької праці у новоствореній державі – ЗУНР. На запрошення очільника Скалатського комісаріату й члена Української Національної Ради ЗУНР Михайла Новаківського, Пришляк працював керівником відділу з розподілу продовольства серед населення в цій структурі з грудня 1918 до липня 1919.

У цей час на західноукраїнських землях тривали військові баталії між поляками та українцями. У зв’язку із наближенням польського фронту та переходом Галицької Армії через р. Збруч Пришляк повернувся до рідного села. А згодом переїхав до Львова, де у квітні 1920 одружився із Володимирою Михайлівною (1887 р.н.) і розпочав підготовку до іспитів перед єрейськими свяченнями, щоби здійснити свою давню мрію і стати священником.

Довге і непросте життя отця Василя Пришляка розпочнеться на Тернопільщині. Тут у 1890 році у селі Вікно Гримайлівського повіту (нині Гусятинський район) у сім’ї Григорія народиться син.

Батько старався дати добру освіту Василеві. Після закінчення гімназії в Тернополі юнак вступив у Львівський університет на теологічний факультет.

Студіюючи теологію, В. Пришляк вирішує стати священником. Та здійснити цю свою мрію після завершення навчання у 1918 році не вдалося. Обставини склалися дещо по-іншому.

о. Пришляк – парох с. Підгірці , 1960 р. Світлина надана головою громадського об'єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

о. Пришляк – парох с. Підгірці, 1960 р. Світлина надана головою громадського об’єднання “Підгірці-Шолом” Ігорем 

Після завершення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії західні українці заявили своє право на самовизначення та проголосили незалежну Народну Республіку.

Василь Пришляк долучився до державницької праці у новоствореній державі – ЗУНР. На запрошення очільника Скалатського комісаріату й члена Української Національної Ради ЗУНР Михайла Новаківського, Пришляк працював керівником відділу з розподілу продовольства серед населення в цій структурі з грудня 1918 до липня 1919.

У цей час на західноукраїнських землях тривали військові баталії між поляками та українцями. У зв’язку із наближенням польського фронту та переходом Галицької Армії через р. Збруч Пришляк повернувся до рідного села. А згодом переїхав до Львова, де у квітні 1920 одружився із Володимирою Михайлівною (1887 р.н.) і розпочав підготовку до іспитів перед єрейськими свяченнями, щоби здійснити свою давню мрію і стати священником.

Дружина Володимира, США, 1967 р. Світлина надана головою громадського об'єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

Дружина Володимира, США, 1967 р. Світлина надана головою громадського об’єднання “Підгірці-Шолом”  Ігором Євгеновичем 

У жовтні цього ж року його благословив і рукопоклав на душпастриську працю Митрополит Греко-Католицької Церкви Андрей Шептицький.

Розпочалося священниче служіння отця Василя Пришляка на Львівщині. Майже рік він перебував на парафії у м. Кам’янка Струмилова (нині Кам’янка Бузька), згодом служить у с. Барилів Лопатинського (нині Радехівського району), а з березня 1923 і до жовтня 1927 – священник у с. Криве Радехівського району.

Із жовтня 1927 року і аж до дня свого арешту о. Пришляк буде парохом у с. Підгірці Олеського (нині Бродівського р-ну). Спочатку відправляв богослужіння у церкві Святого Архистратига Михаїла (дерев’яний храм XVIII cт., що згорів у 2006 році – авт.), а у 30-их роках розпочав побудову нового мурованого храму в селі.

Перебуваючи на парафії у Підгірцях, отець працював вчителем у неповній середній школі та завідував місцевим кооперативом. Він користувався великою повагою і довірою серед народу і духовенства, тож із 1938 до 1943 очолював деканат Олеського району.

Церква Святого Архистратига Михаїла (дерев’яний храм XVIII cт., що згорів у 2006 році). Джерело: wikimapia.org

Церква Святого Архистратига Михаїла (дерев’яний храм XVIII cт., що згорів у 2006 році)

За словами свідків, на початку 1939 о. Пришляк збирав гроші в церкві, а також серед жителів села. Однак, як стверджували свідки, ці гроші в церкві не залишились, а були відправлені до Чехословаччини.

Можна припустити, що отець таким чином проводив збірку коштів для потреб Карпатської України. Підтвердженням цього може бути його дружба із згадуваним вже М. Новаківським, що в цей час якраз перебував на території Закарпаття та брав активну участь у розбудові місцевої української автономії.

Із приходом німецької влади на Львівщину о. Василь пів року очолював товариство «Просвіта» в Олеському районі, допоки останнє не перетворили в «Українське освітнє товариство» (УОТ – авт.) За цей час йому вдалося відновити та відкрити роботу 27 просвітянських читалень в районі, що раніше були закриті радянською владою.

Як очільник районної «Просвіти» отець звертався із різними розпорядженнями до голів читалень. В одному із них зафіксовані такі слова:

«…хвиля, яку тепер переживаємо, вимагає від нас великої напруженої праці, щоби не тілько відбудувати те, що ми під час двох останніх років втратили, але у відбудову втраченого вкласти свої нові надбання».

На одному із допитів слідчого дуже зацікавлять слова про «два втрачені роки», і він ще перепитає отця, чи той мав на увазі період радянської влади 1939-1941, на що о. Пришляк відповість ствердно.

Отець, як і більшість українців, у червні-липні 1941 раділи звільненню від більшовиків. Та не забував о. Пришляк і про допомогу ближньому. Так, завдяки його старанням було звільнено із німецького полону понад 40 офіцерів та солдатів Червоної Армії (полонених утримували у Підгорецькому замку – авт.), яких відправили до їхніх домівок.

Упродовж німецької окупації о. Василь повсякчас давав у себе прихисток червоноармійцям чи втікачам із німецьких таборів. Одним і них був і Пономаренко Андрій, уродженець Сталінської (нині – Донецької) області, що потрапив пораненим до німецького полону у 1942.

Андрій перебував у різних госпіталях на території Генерал-Губернаторства (нині – Польща), де йому ампутували руку, а у 1943, коли його етапували на Львівщину, йому вдалося втекти і потрапити у с. Підгірці. Отець Василь прийняв його до себе, де він перебував аж до приходу Червоної Армії у липні 1944.

о. Пришляк разом із парафіянами на свято Пресвятої Євхаристії. Світлина надана Головою громадського об'єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

о. Пришляк разом з парафіянами на святі Пресвятої Євхаристії. Світлина надана головою громадського об’єднання “Підгірці-Шолом”  Ігором Євгеновичем 

На початку 1942 отцю запропонували очолити Олеську районну делегатуру Українського Центрального Комітету (УЦК – авт.) Він погодився і керував нею з перервами від грудня 1942 до квітня 1943, а потім – із травня до липня 1944. Це згодом стане одним із основних його звинувачень у НКҐБ.

Водночас у період із 1941-1944 о. Пришляк також очолював окружний союз кооперативів у Золочеві.

У період, коли отець не керував районною делегатурою УЦК, він виконував обов’язки підреферента цієї структури із соціального забезпечення. о. Василь опікувався дітьми-сиротами, організовував дитячі садочки, допомагав голодуючим дітям, що прибували на Львівщину із Гуцульщини тощо.

Весною 1943, коли розпочалось формування 14 гренадерської дивізії військ СС «Галичина», двоє старших синів отця, Ратислав-Михайло (1922 р.н.) та Жданомир-Андрей (1923 р.н.) пішли до неї добровольцями.

Ратислав-Михайло, 1941 р. Світлина надана дослідником Ігорем Іваньковим

Ратислав-Михайло, 1941 р. Світлина надана дослідником Ігором Іваньковим 

У Дивізії «Галичина» вони стали радистами, але у липні 1944 у бою під Бродами потрапили до радянського полону. Станом на кінець 1944 – перебували в полоні у м. Сталіногорськ (нині – Новомосковськ) РСФСР. Ратислав помре у концтаборах ГУЛАГу, а Жданомиру вдасться відбути термін покарання і повернутися додому.

Жданомир-Андрей, 2002 р. Світлина надана дослідником Ігорем Іваньковим

Жданомир-Андрей, 2002 р. Світлина надана дослідником Ігором Іваньковим 

Із наближенням фронту до с. Підгірці сім’я отця евакуювалася в тил. Донька Христина-Любов (1925 р.н.), що працювала в окружному союзі кооперативів у Золочеві, разом із хворою матір’ю Володимирою Михайлівною (1887 р.н.) та братом Благодаром-Петром (1927 р.н.) переїхали до Старого Самбора. Отець залишився сам.

Випереджуючи події, варто розповісти про родину отця. Дружина, донька і молодший син Благодар із Самбора перебрались до Німеччини, де Благодар вступив у ряди протиповітряної оборони (т.зв. «Юнаки-СС» — авт.)

Після 1945р. Благодар був інтернований альянтами. Мати з донькою, ймовірно, перебували в таборах для переміщених осіб. Через декілька років жінки переїхали до США, а Благодар – до Колумбії, звідки згодом також перебрався до США.

Благодар-Петро, 1975 р. Світлина надана дослідником Ігорем Іваньковим

Благодар-Петро, 1975 р. Світлина надана дослідником Ігором Іваньковим 

Та повернімось до Підгірців червня-липня 1944 року. У цей час о. Пришляк вже знову був на чолі районної делегатури УЦК та допомагав жителям села, які мали бажання евакуюватися в тил. З цією метою йому вдалося через УЦК виділити певну суму грошей для цих людей, а також домовитись із німецьким військовим командуванням про їх захист.

Після повернення радянської влади на територію Львівщини отець залишався на волі ще кілька місяців. Заарештували його на Новий рік – 31 грудня 1944 співробітники 2-го відділу УНКҐБ по Львівській області та ув’язнили у Внутрішній тюрмі №2 “Бригідки”.

Отцю Василю висунули цілий ряд обвинувачень: був очільником районної делегатури УЦК в Олеську, організовував мережу УОТ в районі, проводив антирадянську агітацію, сам особисто займався мобілізацією добровольців до дивізії «Галичина», був членом ОУН та підтримував зв’язок із УПА.

Постанова на арешт о. Василя Пришляка. Джерело: ГДА СБУ

Постанова на арешт о. Василя Пришляка. Джерело: ГДА СБУ

Отець Василь не визнавав себе винним. На нього чекало довге слідство тривалістю пів року та 9 допитів, які переважно відбувалися вночі.

З приводу своєї роботи в районній делегатурі УЦК він пояснював, що в його обов’язки входило: призначати “мужів довір’я” (своєрідні представники УЦК по селах – авт.), організовувати мережу УОТ в районі, а також забезпечувати збір контингенту і теплого одягу для німецької армії. У той же ж час отець наголошував, що звертався до парафіян із проханням здавати контингент, щоб вберегти їх від ймовірних репресій з боку німців.

Окрім того, він відзначав, що делегатура займалася соціальним забезпеченням, а також культурно-освітньою роботою. Через мережу УОТ організовувала хори та драматичні гуртки, проводила курси з подолання неграмотності тощо.

Антирадянської діяльності він також не проводив. о. Василь визнавав, що у 1941 році проводив панахиду за в’язнями, що були розстріляні НКВД у тюрмах Західної України, а також і те, що звертався до парафіян із проповіддю з нагоди проголошення Акту відновлення Української Держави, але ці вчинки він не вважав антирадянськими.

Різко заперечував о. Василь свою особисту участь у мобілізації добровольців до дивізії «Галичина». Він визнавав, що його двоє синів були в дивізії, однак стверджував, що вони вже повнолітні, і це їх вибір.

З іншого боку, отець настоював на тому, що ніколи не робив закликів до населення вступати до Дивізії. Цим питанням у селах займалися «мужі довір’я», а також військовий підреферент, що діяв при районній делегатурі УЦК в Олеську.

Також о. Пришляк стверджував, що ніколи не був членом ОУН, однак йому відомо про існування Організації у Підгірцях. На одному із допитів між слідчим та отцем відбувся діалог:

Слідчий: Звідки вам відомо, що у селі Підгірці була ОУН?

Отець: Деякі жителі села, приходячи до мене на сповідь, розповідали про те, що є членами ОУН.

Слідчий: Назвіть цих осіб.

Отець: Назвати тих осіб, які на сповіді мені повідомили про свою належність до ОУН, я не можу, бо зробити це мені забороняє Закон Божий і Тайна сповіді…

Слідчий ще не раз повертатиметься до цього питання, та о. Василь нагадуватиме йому про тайну сповіді…

о. Пришляк вінчає парафіян с. Підгірці. Світлина надана головою громадського об'єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

о. Пришляк вінчає парафіян с. Підгірці. Світлина надана головою громадського об’єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

У таких випадках, коли заарештований не йде на співпрацю зі слідством, у НКҐБ були свої методи – залучати «правильних свідків». Що вони й зробили. Цікаво, що нікого із парафіян не допитували. Натомість серед свідків були в переважній більшості поляки із Підгірців та навколишнійх сіл, червоноармійці, яким вдалося тут перебути німецьку окупацію, зокрема завдяки тому, що отець прийняв їх у себе, та учасники «істрєбітєльних батальйонів» (станом на 1944 – також поляки – авт.)

Троє свідків підтвердили, що коли отець виголошував свою промову з нагоди Акту відновлення Української Держави у монастирі в Підгірцях, то разом із ним виступав Степан Бандера. Зі свідчень, це було наприкінці липня або на початку серпня 1941. Чого насправді не могло бути, бо С. Бандера вже на той час був ув’язнений нацистами.

Інші свідчили, що отець в німецькій уніформі їздив селами Олеського району разом із українською допоміжною поліцією і розшукував радянських партизанів навесні 1943. Ці свідчення були настільки суперечливими і дивними, що навіть слідчий не використав їх для майбутнього звинувачення.

«Віддячив» за свій порятунок отцеві й червоноармієць Андрій Пономаренко з Донеччини. Уже у липні 1944 року він поспішив розповісти органам держбезпеки все, що знав про «антирадянську діяльність» о. Пришляка. А згодом на очній ставці, дивлячись в очі своєму рятівнику, все це повторив.

Слідство підходило до кінця. Отця було визнано придатним до фізичної праці, однак із зауваженням, що в нього порок серця. А вже 29 травня 1945 йому дали підписати Протокол про закінчення слідства.

І тут відбувається щось незрозуміле. Отця Василя ще рік утримують у в’язниці без жодних допитів та жодних на те документів.

Варто відзначити, що навіть згідно з радянським законодавством (кримінально-процесуальний кодекс – авт.) заарештований мав перебувати під слідством лише певний час. Якщо потрібно було продовжити слідство та допити чи самого заарештованого, чи свідків, то для цього складалась відповідна постанова, яку мав затвердити прокурор.

У випадку із отцем – нічого із названого вище не було зроблено. Він ще рік утримувався у в’язниці із порушенням всіх законодавчих та процесуальних норм. Цей час отець перебував у Внутрішній тюрмі УМҐБ по Львівській області №3 у Золочеві.

Аж 13 червня 1946 був складений та затверджений обвинувальний висновок, який фактично повторював ті ж звинувачення, що були на початку: отець очолював районну делегатуру УЦК, збирав контингент для німецького війська, проводив антирадянську агітацію, забезпечував евакуацію населення в зв’язку із наближенням фронту у 1944, а також і те, що о. Пришляк відмовлявся вказувати членів ОУН.

Суд відбувся 4 серпня 1946 у м. Золочів у закритому режимі, без участі обвинувачення, захисту та свідків.

Вироком Військового Трибуналу військ НКВД Львівської області отця визнали винним у злочинах, передбачених ст.ст. 54-1 «а» (зрада Батьківщині) та 54-11 (участь в організаціях, що ведуть підготовку, або здійснили контрреволюційні злочини) і засудили до 10 років концтаборів ГУЛАГУ, з обмеженням у виборчих правах на 5 років та з повною конфіскацією майна.

Вирок у справі о. Василя Пришляка. Джерело: ГДА СБУ

Вирок у справі о. Василя Пришляка. Джерело: ГДА СБУ

Опісля отець пробував оскаржити це рішення у вищій судовій інстанції. Та Ухвалою Військового Трибуналу військ МВД Українського округу касаційна скарга була відхилена, як безпідставна, а Вирок залишений у силі.

Отця відправили у концтабори ГУЛАГу. Вироком було визначено, що термін покарання йому слід рахувати від дня арешту, тобто 31 грудня 1944. Але 10 березня 1955 Львівська обласна комісія з перегляду кримінальних справ на осіб засуджених за контрреволюційні злочини не знайшла підстав для перегляду Вироку та залишила його в силі. Хоча отець вже два місяці як мав перебувати на свободі.

Отець таки вийде з табору 31 березня 1955, але з обов’язковим відбуттям 3-ох місяців в ізоляційному таборі 388/16 Д, що у Кожвинському районі Комі АРСР. Опісля і цієї ізоляції отець переїде у рідне село, де проживатиме разом із сестрою Глікерією.

У 1956-му він звертався до Генерального прокурора СРСР із проханням про реабілітацію та повернення конфіскованого майна, однак Військова прокуратура Прикарпатського воєнного округу відмовила йому у задоволенні прохання.

Цього ж року о. Пришляк перебрався у с. Підгірці і проживав у своєї колишньої хатньої робітниці в невеличкій хатині.

У сусідньому будинку господаря Якимовича отець здійснював нелегальні церковні обряди, що підтверджують спогади про хрещення дітей в родинах Дурняків, Кавичів і Мостових в 1956-59 рр. Про підпільну діяльність Пришляка, очевидно, стало відомо КҐБ, який його переслідував і шантажував.

о. Пришляк з родинами репресованих; зліва від нього – жінка , у якої він проживав (фото зроблене біля її будинку) ; ззаду – нова мурована церква і лівіше від неї – плебанія ще австрійської будови, де до 31 грудня 1944р проживав отець; вдалині – гора Менич. Світлина надана головою громадського об'єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

о. Пришляк з родинами репресованих; зліва від нього – жінка , у якої він проживав (фото зроблене біля її будинку) ззаду – нова мурована церква і лівіше від неї – плебанія ще австрійської будови, де до 31 грудня 1944р проживав отець; вдалині – гора Менич. Світлина надана головою громадського об’єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

За спогадами невістки о. Пришляка, внаслідок переслідувань і погроз йому та сину Жданомиру, котрий також тільки-но повернувся із заслання, він змушений був прийняти православ’я, що дозволило знову бути парохом у с. Підгірці у 1959-64 рр.

Богослужіння відбувалися у новозбудованій в 30-х роках під його керівництвом великій мурованій церкві Святого Архистратига Михаїла (проекту В. Нагірного – авт.).

Отець Пришляк, не зважаючи на підірване в таборах здоров’я, проводив служіння з великою самопожертвою, користуючись великою повагою людей, здобутою десятиліттями своєї праці.

Єдиний, хто залишився із родини отця в Україні, був син Жданомир, що проживав із дружиною та дітьми у Львові. До них і переїхав жити о. Пришляк у 1965 році, коли за станом здоров’я не міг більше служити парохом.

Помер отець Василь Пришляк у 1970 році та похований на Янівському цвинтарі у Львові.

Жданомир Пришляк на могилі батька. Світлина надана головою громадського об'єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

Жданомир Пришляк на могилі батька. Світлина надана головою громадського об’єднання «Підгірці-Шолом» Ігорем Євгеновичем Кавичем

10 листопада 1993 священник був реабілітований Прокуратурою Львівської області.

Так закінчується історія отця Пришляка, шлях якого виявився доволі тернистим. Отець був душпастирем і патріотом своєї землі, та він ніколи не забував про допомогу ближньому і навіть в лабетах НКҐБ був стійким, відданим своїй вірі та Закону Божому.

Стаття підготовлена на основі архівно-слідчої справи о. Василя Пришляка, ГДА СБУ (Львів). Автор висловлює подяку дослідникам Ігорю Кавичу та Ігорю Іванькову, а також Громадському об’єднанню “Підгірці-Шолом” за консультації, допомогу та надані матеріали для публікації.