«Проти безодні»

Картинки по запросу "ПРОТИ БЕЗОДНІ"
Ситуація з пожежею у Кемерові яскраво ілюструє, з ким ми воюємо зараз — і що маємо викорінювати у себе самих, в Україні

Джерело – ТСН 

Автор – Олеся Ісаюк

У трагедії в Кемерові мене найбільше шокувало дві речі. Перша – загинули діти і тварини в зоопарку. Найслабші, найбільш залежні від чужої помочі. А дорослі? Закрили двері і пішли на закупи. Як?

Моя мама — вчителька. Все життя я твердо знаю — з десятком дітей має бути один дорослий. З двадцятьма дітьми — двоє, і так далі. Постійно, що б там не було. Це — норматив, менше якого не можна за жодних умов. Коли у групі є хлопчиська-підлітки, розумний вчитель обов’язково постарається взяти ще тата “з досвідом”. І ніяк інакше. Бо то чужі діти, за яких ти відповідаєш. Щось станеться — кримінал. І це, до речі, дуже вагомий чинник проблеми “вигоряння” вчителів, який інколи провокує на істеричні крики на адресу дітей і навіть пряме насильство.

А тут — повна безвідповідальність. Повна. І інфантилізм, до того ж — залишити дітей, піти за закупами. Гаразд, щодо норм — у сусідній державі вони інакші. Але все ж — як можна залишити дітей самих? А раптом комусь стане погано? І друга — коли стало небезпечно, усі рвонули на вихід. Ніхто не подумав хоч би відкрити двері того залу — може, б якась дитина таки добігла…

Це дуже небезпечний сигнал. Це сигнал, що в Росії різко збільшена і вже дійшла до небезпечної межі маса людей, у якої порушені соціальні компетенції. Тобто вміння спілкуватися, емпатія, думка про іншого. Про це вже давно говорили фахівці, які мали справу зі статистикою по Росії щодо сиріт, покинутих старих, розлучень і т п. Усі ритуали ввічливості, правила безпеки і т. ін. — це не що інше, як інституціалізовані базові інстинкти і правила співжиття. Якщо це все сприймається не як щось само собою зрозуміле, а як щось штучне, ритуал, за яким треба спеціально наглядати, це означає, що втрачено причинно-наслідковий зв’язок на рівні побутовому, який стосується кожного.

І це означає — розпад суспільства. Саме так. Окремі одиниці суспільства уже не здатні до нормальної комунікації між собою, між живими істотами свого виду. Все.

Що це має до нас, до України? Уже згадували про високий ризик аналогічної трагедії в нас, зрештою, були прецеденти на кшталт табору “Вікторія”.

Але є і момент, сказати б, стратегічний. Ми воюємо з цією країною. А ворога треба знати в обличчя. І тут — згадаймо “їхтамнєтов”, які трапляють у полон до наших хлопців. Згадаймо їхню вже “хрестоматійну” відповідь на питання, чоговони прийшли на нашу землю вбивати нас: “Бо треба грошей заробити, кредит віддати”.

Це сигнал, що в Росії різко збільшена і вже дійшла до небезпечної межі маса людей, у якої порушені соціальні компетенції 

_____________________________________________________

Поляньте на фігурантів справи Савченко, на “майданів” з-під знаку Саакашвілі. Одна і та ж сама повторювана деталь — повне нерозуміння співмірності живого і неживого, повністю “збита” ієрархія цінностей і пріоритетів. Більше того, вивчена безпомічність, коли люди в стані думати тільки про загрозу і не в стані чинити “правильно”, навіть коли ясно, як це “правильно” має виглядати. За великим рахунком, певна кількість таких людей є у кожному суспільстві. Але тільки у Росії їх чомусь така велика кількість, що аж вихлюпується назовні.

Правду кажучи, є в цьому добра для нас сторона — якщо наш ворог не може навіть за гроші заангажувати для своїх цілей проти нас хоч когось пристойнішого, то його пісня, навіть з наявними ресурсами, стратегічно уже зіспівана.

Але звідки ж це взялося? Родом воно з СРСР. На 70 років СРСР став полем негативної селекції. Хто ж були селекторами? Були люди, для яких життя було нічим порівняно з їхньою візією ідеального світу. Люди були тільки “одиницями” — з цим виговорився їхній кровний брат по духу Рудольф Гесс, комендант Аушвіцу.

Але подібного роду ідеалізм завжди супроводжується атрофованим моральним чуттям і безпорадністю у реальному житті. Енн Еплбаум у “Червоному голоді” точно зауважила — більшість комуністичних активістів не могли похвалитися досягненнями у житті поза своїм світом. Це при тому, що фахівці з психології стверджують — аби досягти лідерства, скажімо, у корпорації, теж треба мати дещо занижену емпатію — інакше є ризик безнадійно “згоріти” дорогою на вершину. І ще — більшість з цього товариства сприймала мораль і правила співжиття як “димову завісу” для меркантильних інтересів і бажання домінувати. На думку нідерландського приматолога та етолога Франса де Вааля, такі думки і переконання є ознакою психопатії як клінічного явища.

Але повернімося до сучасної Росії. Традицію від’ємної селекції, яку протягом усього свого існування провадив Радянський Союз, продовжив Путін. Подібне породжує подібне. Людей, для яких головним було створювати ідеальну картинку, і які не рахувалися ні з чим, аби її втілити. Для яких усе було зброєю і засобом у війні проти реального світу.

Характерна деталь — у ситуаціях з “відпускниками” на Донбасі, справі Савченко, пропагандистськими ЗМІ, трагедії в Кемерові, — носіями “чорних характерів” є люди, які репрезентують російську державу як таку.

Це сигнал, що в Росії різко збільшена і вже дійшла до небезпечної межі маса людей, у якої порушені соціальні компетенції 

__________________________________________________

Вчителі, військові найманці на службі державного апарату, оплачені пропагандисти — усе це люди в орбіті державного апарату. Запитання — за яким принципом державний апарат Росії підбирає собі працівників і попутників? Людей, які відповідальні за певні суспільні функції від імені держави. А ті, хто все ж рятував — це нітрохи не державні працівники, це білетери, вахтери і інші “звичайні люди”. Ті, кого “люди государеви” називали “людішками”.

Так, не всі такі. Але “новий світ” комуністи будували терором і страхом, за принципом “робиш правильно — гладимо по голівці, неправильно — б’ємо”. А оскільки реальні закони і принципи поведінки людей майже завжди ішли врозріз з уявленнями “будівничих”, то били частіше, ніж карали, і незрозуміло за що. У підсумку сусідня держава отримала маси травмованих насиллям людей, готових на все, аби їх лише не рухали, у тому числі, не ставили незручних питань. А над ними — домінація людей без чуття… У цьому контексті дуже обнадійливим є те, що у Кемерові все ж таки зібрався багатолюдний мітинг. Може, ще не все вигоріло. І це теж важливо — бо як би не було далі, але на широту Америки нас від Росії ніхто не пересуне.

Ось з ким ми воюємо зараз. І ось що маємо викорінювати у себе самих, в Україні — бо ж і про нас проїхався комуністичний каток. Хоч, на щастя, не аж так. Під час пожежі у торговому центрі в Харкові нещодавно всі зреагували вчасно, всіх змогли евакуювати і минулося без жертв. Ми регулярно чуємо новини про порятунок дітей та дорослих, наприклад, з води, іншими. А взаємодопомога і організованість людей під час Євромайдану взагалі стали одним із головних чинників його перемоги. Україна ж бо — не Росія.