Дослідники опублікували нові унікальні документи з викопного архіву повстанців

Дослідники опублікували нові унікальні документи з викопного архіву повстанців

Зашифровані матеріали, звіти підпільної розвідки, некрологи повстанців та повідомлення про смерть Романа Шухевича  — нові документи українських повстанців стали доступними онлайн.

Центр досліджень визвольного руху публікує у вільному доступі другу частину знахідки, що містить 331 документ з архіву воєнної округи «Буг», зокрема відділів «Холодноярці». Переглянути та завантажити документи можна на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Архів воєнної округи «Буг» знайдений у 2011 році на Львівщині. Папери були законсервовані у 40-літровому молочному бідоні, біля якого помітили залишки гільз: історики говорять про ймовірне переховування документів під час бою.

Раніше ми опублікували першу частину документів воєнної округи «Буг». 

До другої частини колекції увійшли: 

  • річний реєстр загиблих повстанців; 
  • повідомлення про смерть Романа Шухевича; 
  • некрологи повстанців з описами  їхніх смертей; 
  • повідомлення про смерть полковника УПА Олекси Гасина;
  • оперативні, воєнні, політвиховні, зашифровані звіти, звіти розвідки;
  • повідомлення про загибель бійців УПА та списки впавших повстанців;
  • накази про зміну керівництва у підвідділах, на теренах, вишколах ТВР, а також переведення з однієї посади на іншу;

Колекція містить комплексні матеріали — звіти різного характеру, що були створені у період з листопада 1945 року по липень 1946 року. Подібні документи дозволяють відтворити історію сотень УПА практично по днях, оскільки писали їх двічі на місяць.  

Робота над проєктом розпочалася в рамках гранту інституційної підтримки Українського культурного фонду.

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

АНОНС. Онлайн-семінар «Акція-51. Останній радянський “обмін населенням”».

АНОНС. Онлайн-семінар «Акція-51. Останній радянський “обмін населенням”».

7 лютого о 16:00 відбудеться онлайн-семінар «Акція-51. Останній радянський “обмін населенням”».
Доповідачі:
Андрій Когут, історик, директор архіву СБУ
Роман Кабачій, історик, автор книги «Вигнані на степи»
Вони розкажуть про специфіку операції, внаслідок якої переселили понад 7167 родин з 44 населених пунктів Бойківщини на південь України.
Довідка: 15 лютого 1951 року Радянський союз та Польська народна республіка уклали договір про обмін прикордонними територіями. Таке рішення аргументували економічними інтересами двох держав: Польща потребувала територій із запасами нафти та газу, СРСР — вугільних родовищ. Примусове переселння увійшло в історію під назвою «Акція–51».
Дивіться пряму трансляцію та долучайтеся до дискусії на сторінці Центр досліджень визвольного руху у Facebook
Посилання на подію — https://fb.me/e/20CdqUHJi

Сім тисяч депортованих родин: опублікували документи про «Акцію-51»

Сім тисяч депортованих родин: опублікували документи про «Акцію-51»

У вільному доступі опублікували документи про останню депортаційну операцію «обміну населенням» між Польщею та СРСР, яку здійснили у 1951 році. 

15 лютого 1951 року Радянський союз та Польська народна республіка уклали договір про обмін прикордонними територіями. Таке рішення аргументували економічними інтересами двох держав: Польща потребувала територій із запасами нафти та газу, СРСР вугільних родовищ.

Понад 7167 українських сімей з 44 населених пунктів Бойківщини примусово переселили в степи південної України. Депортація увійшла в історію під назвою «Акція–51».

Колекцію з 14 документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли: 

  • копія радянського примірника карти обміну;
  • договір про обмін територіями між СРСР та ПНР;
  • описи кордонів ділянок, що відходили до двох держав;
  • повідомлення з результатами цензури пошти переселених;
  • повідомлення про «порушення совєцької законності» під час переселення мешканців;
  • звітні документи про хід виселення, передачу території та проведену роботу на прийнятій від ПНР території, тощо.

В одному з листів переселений в Одеську область так описує своє становище: «Тут так спекотно, що неможливо витримати, все згоріло від сонця. Будинки ліпимо з болота, тому що лісу тут немає. Годують нас горохом, хлібом, дають пів літра молока на день…Такий був дощ, що трохи все не згинуло. Напевно, тут загинемо усі…».

У листах всі переселенці звертаються до родичів із проханням посприяти переїзду з СРСР до Польщі.

«Результати перлюстрації кореспонденції свідчать про використання тортур та психологічного тиску, що чинили на родини, які відмовлялися переїжджати, коментує координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Наприклад, за відмову підписувати документи на переселення били і чоловіків, і жінок, погрожували виселити у Сибір, зачиняли у приміщеннях клубів та викручували руки».

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Як НКВД ламало Валер’яна Підмогильного: документи зі справи онлайн

Як НКВД ламало Валер’яна Підмогильного: документи зі справи онлайн

Ордер на обшук у будинку «Слово», згадки про роман «Місто» під час допитів, анкети, протоколи, постанови — до 120-річчя автора першого українського урбаністичного роману Валер’яна Підмогильного опублікували документи з його архівної справи.

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ публікує 40 документів з архівно-кримінальної справи письменника. Документи можна переглянути на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли: 

  • протокол особистого обшуку письменника;
  • анкета обвинуваченого Валер’яна Підмогильного;
  • протоколи допиту про перебування у Німеччині та Чехії; 
  • постанови про конфіскацію та знищення листування письменника;
  • ордери на обшук у квартирі Валер’яна Підмогильного та його арешт;
  • обвинувальний висновок, особливості діяльності, речові докази по справі учасників «Української комуністичної партії (боротьбистів)»;
  • протокол проведення «очної» ставки між Підмогильним та письменником Епіком; 
  • документ про реабілітацію Валер’яна Підмогильного та 16-ти учасників «Української комуністичної партії (боротьбистів)» та інше.

Також до колекції ввійшли документи з Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва та особисті документи письменника з архівів, які зберігаються у родині нащадків його дружини. 

Документи збірки містять згадки про тогочасний літературний процес та його діячів. Зокрема, в одному з протоколів допиту Валер’ян Підмогильний називає літературну організацію «МАРС» «пасивною та рихлою». В іншому протоколі містяться слова письменника про отриману від невідомого йому адресата з Німеччини бандероль з німецькомовним перекладом двох розділів роману «Місто».

У протоколі допиту 11 грудня 1934 року Валер’ян Підмогильний спростовує закиди НКВД про терористичну діяльність, завершуючи допит словами «Винним себе не визнаю». Однак рівно за місяць письменник «зізнається», що нібито вважає терор ефективним методом боротьби.

«Попри те, що ми, фактично, публікуємо матеріали про репресії культури, навіть через них видно, яким яскравим був мистецький процес того періоду», — говорить директорка Центру Анна Олійник. 

Документи публікуються в рамках проєкту «Репресоване мистецтво. Національна культура очима КҐБ», який реалізує Центр досліджень визвольного руху з партнерами за підтримки Європейського Союзу за програмою Дім Європи.

Довідка: Підмогильний Валер’ян Петрович (02.02.1901—03.11.1937) — прозаїк, перекладач. Був організатором і членом літературного угруповання «Ланка». Брав участь у літературній дискусії 1925 – 1928 років. 8 грудня 1934 заарештовано за приналежність до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Розстріляний у 1937 році в урочищі Сандармох (нині – Республіка Карелія, РФ). Реабілітований 14 грудня 1956 за відсутністю складу злочину.

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Врятовані документи з викопаного повстанського архіву відтепер онлайн

Врятовані документи з викопаного повстанського архіву відтепер онлайн

Повстанська азбука «Морзе», конспекти прочитаного, матеріали з військової справи і навіть уривки підпільних вистав — ці та інші документи УПА опубліковані онлайн.

Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду публікує у вільному доступі першу частину знахідки —  131 документ з архіву воєнної округи «Буг». Переглянути та завантажити документи можна на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Повстанський архів знайдений у 2011 році на Львівщині. 40-літровий бідон виявився погано законсервований, відтак документи з часом досить постраждали. Історики припускають, що архів ховали поспіхом, у розпалі бою: поряд з ним виявилися залишки гільз.  

«Наразі це єдина знахідка із архівом суто військового з’єднання УПА,  — говорить історик та член Центру Руслан Забілий. — Багато документів потребували реставрації, що ми робимо у нашій невеличкій лабораторії. Тож тепер кожен охочий може переглянути їх з власного комп’ютера»

До збірки увійшли:

  • військово-політичні часописи, брошури, газети з приводу подій та свят;
  • огляди радіотелеграм та фрагменти повстанських документів;
  • Інформаційні матеріали: заклики і звернення;
  • друковані і рукописні конспекти повстанців;
  • ідеологічні та військові вишколи: конспекти, брошури, видання;
  • основи з «совєтознавства».

У знайдених паперах є документи командира ВО «Буг» полковника УПА Василя Левковича «Вороного». 26 річний майор УПА отримав підвищення у званні і найвищу бойову відзнаку «посмертно», рішенням підпільного парламенту Української Головної Визвольної Ради. Натомість Левкович відбув у радянських таборах 25 років, вимагав від совєтів ставитися до нього як до військовополоненого і так й не взяв радянського паспорта. Полковник Левкович дожив до незалежності, і навіть дочекався вручення у 2008 році своєї повстанської нагороди:  Золотого Хреста Бойової Заслуги УПА. 

Один із документів архіву — спогади «Люди підпілля», які написала у 1950 році повстанка на псевдо Марта Гай. Вона пише: «…я мусила звертати до них привітне усміхнене лице і ввічливо продовжувати розмову. В таких розмовах вони неодмінно згадували наш край і наші святощі та довго безглуздо реготали, а я мусила  сміятися разом з ними…». 

Серед інформаційних матеріалів збереглося звернення до вчителів зі Східної України. Повстанці просять їх пам’ятати, що вони виховують молоді покоління та закликають «проповідувати правду» попри пропаганду «сталінських поневолювачів».

Поміж знайденого є і звернення до білоруського народу із закликом до спільної боротьби проти більшовиків.

Архів містить також збірку повстанських віршів, листівку з портретом Бандери, ноти до пісні «По морю, по морю», уривок інсценізації до Дня українського чорноморського флоту та інше.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Оригінали передані і зберігаються в Архіві Центру досліджень визвольного руху.

Громадська організація «Центр досліджень визвольного руху» вже 19 років збирає, реставрує, копіює і робить доступними документи УПА та ОУН. 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Викопаний в лісі архів УПА виклали онлайн

Викопаний в лісі архів УПА виклали онлайн

320 документів підпільників, закопаних у лісі на Львівщині, через 70 років стали доступними для українців. 

Колекцію документів публікує Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Архів зайшли 2009 року у лісі поблизу села Лапаївка Львівської області. Його закопали восени 1950 року у металевому молочному бідоні. Так повстанці сподівалися врятувати свідчення про їхню боротьбу.

«Центру досліджень визвольного руху вдалося домовитися про копіювання. Відтак весь архів тепер оприлюднено онлайн. Нашою місією є робити минуле доступним, тож імена повстанців, персональні історії депортації, документація УПА дійшли таки до українців, хоч і через 70 років», — говорить директорка Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник.

«Лапаївський архів є унікальною знахідкою для науковців та громадськості, — пояснює історик та член Центру Руслан Забілий. — Знайдений масив включає, до прикладу, поради для підпільної друкарні, описи вибухівки, інструкція про ведення фінансів, поіменні списки загиблих повстанців з біографіями та описами обставин загибелі. Ми припускаємо, що архів збирали для Проводу ОУН, ймовірно, частина з документів призначалася для генерала Романа Шухевича, Головного командира УПА».

До онлайн-збірки увійшли:

  • документи СБ ОУН: інструкції, протоколи допитів;
  • Тексти підполковника УПА Степана Фрасуляка — «Хмеля», який керував підготовкою повстанців;
  • звіти підпілля з Волині, Львівщини, Дрогобиччини, Рівненщини, Станіславщини, Тернопільщини;
  • вишкільні матеріали, інструкції, листівки;
  • накази про присвоєння звань воякам УПА;
  • списки загиблих у боротьбі з більшовиками, некрологи.

Один із документів —  уривки із листів селян, яких депортували у Сибір. Люди голодують і просять родичів про допомогу: «…Прошу тебе не забувай про мене, рятуй, чим можна і як можна, бо дуже тяжко жити…Прошу вас дорогі родичі требуйте дітей додому, хай з голоду не вмирають».

Також архів містить поіменний список вивезених у Сибір дітей, юнаків та старих людей.

Повстанці описали жорстоку процедуру вивезення людей більшовиками та зібрали статистичні дані про депортації  в одному з районів.

«На жаль, так і не вдалося домовитися про копіювання дереворитів художника Свирида, учня Ніла Хасевича. Ця спадщина наразі в приватній колекції, і залишається невідомою для мистецтвознавців та істориків», — додає Руслан Забілий.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Громадська організація «Центр досліджень визвольного руху» вже 19 років збирає, реставрує, копіює і робить доступними документи УПА та ОУН. 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Арештована коляда 1972 року: світлини й документи онлайн

Арештована коляда 1972 року: світлини й документи онлайн

20 документів про різдвяний вертеп 1972 року, відразу після якого почалась одна з наймасштабніших операцій КҐБ проти дисидентів, опублікували у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Перші дні 1972 року українська інтелігенція зустріла різдвяною колядою, яка була заборонена в атеїстичній державі. Серед колядників — Василь Стус, Ірина Калинець, Михайло Горинь, Стефанія Шабатура та інші українські митці. 

Світлини з львівської квартири Стефанії Шабатури стали речовими доказами проти репресованих по справі «Блок». Оцифровані фото та документи з цієї справи публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. 

До збірки увійшли:

  • інформаційне повідомлення КГБ з іменами керівників ватаг колядників, переліком адрес;
  • спеціальне повідомлення КГБ про проведення новорічних колядок дисидентами;
  • спостереження за бельгійцем українського походження Ярославом Добошем та його свідчення;
  • спеціальне повідомлення КГБ секретарю ЦК КПУ Шелесту про початок операції «Блок»;
  • світлини учасників коляди

Органи держбезпеки цікавилися навіть декораціями святкування. Спецслужби звітують, що у вікні майстерні художниці Людмили Семикіної помітили картину: «… із зображенням маски, на одній з половин котрої намальована стікаюча чорна сльоза і напис” “1971 рік”, на іншій — на блакитному тлі знак питання білого кольору і напис: “1972 рік”».

Популярність коляди змушувала КҐБ розглядати й інші варіанти боротьби із нею. Наприклад, в опублікованих документах є пропозиція почати використовувати дійство з ідеологічною метою. 

У рамках операції «Блок» КҐБ також стежив за бельгійцем українського походження Ярославом Добошем, який зустрічався з дисидентами та отримував від них матеріали. Добоша згодом затримали на кордоні та вилучили у нього фотоплівку зі знімками самвидаву та інші документи дисидентів. 

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Христос народився: Різдво у документах УПА

Христос народився: Різдво у документах УПА

40 документів про відзначення Різдва в Українській повстанській армії  виклали у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Колекцію документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. 

«Підпільники готували для своїх членів інструкції про підготовку до Різдва. В одному з таких приписів, наприклад, наказували посилити протиалкогольну акцію під час свят та подбати про коляду, у якій могли б взяти участь усі: від молоді до літніх людей, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Коляда була не лише дійством, але і можливістю поповнити бойовий фонд армії».

До збірки увійшли:

У різдвяні дні повстанці розгортали масштабну інформаційну роботу серед населення. Про це свідчать збережені звернення повстанців із закликом продовжувати боротьбу, тематичні листівки, настанови.

В одній з опублікованих настанов підпільники пишуть: «Віруймо свято, що прийде незадовго і для нашої многостраждальної  батьківщини великий і щасливий день Різдва — день Рождества Вільної і Незалежної Української Держави»

З опублікованою колекцією можна ознайомитися на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Підпільне мистецтво: роботи Ніла Хасевича доступні онлайн

Підпільне мистецтво: роботи Ніла Хасевича доступні онлайн

47 робіт головного художника Української повстанській армії виклали у вільний доступ на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Колекцію робіт Ніла Хасевича публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. Оригінали творів зберігаються в архіві СБУ та в архіві Центру.  

У 1930-х роках дереворити Хасевича виставляли у престижних мистецьких салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. Митець був відзначений на Другій Міжнародній виставці дереворитів у Варшаві. За життя художника відбулося 35 виставок. 

Попри міжнародне визнання і той факт, що митець ще у юнацтві втратив ногу, у 1943 році він йде у підпілля. Ніл Хасевич стає головним графічним дизайнером для інформаційних матеріалів УПА. Створює гравюри, проєкти нагород, зокрема Хреста Бойової Заслуги — найвищої нагороди УПА. 

Хасевичу також належать зображення на бофонах — повстанських грошах. У підпіллі художник працює з учнями — дослідникам сьогодні відомі їхні псевда: «Свирид», «Артем» та «Мирон».

Уся робота відбувається у криївках під землею — без належних для художньої праці умов.

«В опублікованій нами колекції є багато карикатур і шаржів, створених Хасевичем та його учнями “на злобу радянського дня”, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Після війни роботи Ніла Хасевича серед інших матеріалів про рух опору проти радянської влади потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН. Через це Москва пильно стежила за операцією по його вбивству, яку їм вдалося виконати аж в 1952-му році». 

Також збірка включає:

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Довідка:

Хасевич Ніл Антонович — український художник, активний громадський діяч, член українського визвольного руху. У підпіллі мав псевда «Бей», «Джміль», «Зот», «Іван-2», «Левко», «333», «Старий».

Народився 25 листопада 1905 року у селі Дюксин Костопільського району., Рівненської області. У юнацтві втратив ногу (потрапив під потяг). Вищу освіту здобув у Варшавській академії прикладних мистецтв. До ОУН Ніл Хасевич вступив у 1930-х рр, а до лав збройного підпілля вступив навесні 1943 р. Редактор журналів ОУН та УПА: «До зброї», «Український перець», «Хрін» та інших. Ніл Хасевич автор пропагандистських матеріалів, проєктів нагород, бофонів та іншого. У підпіллі мав учнів-граверів, яким передавав своє ремесло. Був керівником графічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, член УГВР. За свою працю відзначений найвищими повстанськими нагородами: Бронзовим хрестом заслуги, Срібним хрестом заслуги, Золотим хрестом заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Митець загинув в оточеній чекістами криївці (застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога). 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Архів національної пам’яті: не дати перемогти «совку»

Архів національної пам’яті: не дати перемогти «совку»

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб і правоохоронних органів. Це ментально робить їх продовжувачами методів роботи репресивних органів тоталітарних режимів. Зберігання історичних документів і вивчення історії країни – це не повноваження силових відомств

Джерело Історична правда

Автор — Ігор Кулик, директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті, член Центру досліджень визвольного руху 

Суспільний запит на правду про складне минуле

В 2014 році, працюючи на посаді директора Архіву СБУ, я був вражений таким випадком. До нас звернулася жінка близько 80 років, яка хотіла переглянути справу на свого репресованого батька. Його у часи “Великого терору” забрав “чорний воронок”.

Свого тата жінка ніколи не бачила в живих, а в родині не збереглося жодної світлини з ним. І ось в читальній залі архіву вона вперше побачила свого тата, змогла роздивитися його почерк та підпис. З людини, про яку напевне не дуже багато хотіли говорити в родині, він знову став близьким та рідним.

Прочитавши за що його розстріляли, а також сторінки протоколів допитів, жінка вийшла з читальної зали і довго сиділа мовчки в коридорі архіву. Ця інформація справила на неї дуже сильне емоційне враження, настільки, що за її самопочуття почали переживати архівісти.

Це лише один епізод. Із десятків тисяч подібних звернень. Роки роботи з архівними документами та пережитими історіями окремих людей переконали мене в тому, що відкриття правди про закатованих рідних здатне кардинально змінити долі та світогляд українців. Люди не лише по-новому дивляться на свої сім’ї – вони починають усвідомлювати історію держави, в якій живуть, свою приналежність до неї.

Що потрібно аби архіви СРСР були незворотньо відкритими та доступними?

Найкращий європейський досвід доводить, що відкритий доступ до архівів спецслужб тоталітарних режимів минулого можливий лише при поєднанні теорії та практики. У 2015 році в рамках декомунізаційного пакету в Україні було ухвалено спеціалізований Закон “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років”. У ньому було закладено принцип “все відкрито для всіх”, тобто всі охочі отримали змогу працювати з архівними документами.

 
Інфографіка «Основні положення Закону України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років”»

 

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб і правоохоронних органів. Це ментально робить їх продовжувачами методів роботи репресивних органів тоталітарних режимів. Зберігання історичних документів і вивчення історії країни – це не повноваження силових відомств.

На тридцятому році Незалежності України документи вже нині не неіснуючої держави ще досі зберігаються в архівах Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, органів прокуратури, юстиції та судів.

Однак ситуація з доступом до історичних документів за 1917—1991 роки дещо відмінна, залежно від інституції. Так, Архів Служби безпеки України за підсумками 2018 року посів перше місце у рейтингу дослідження відкритості архівів у пострадянських країнах. Цей рейтинг підготував Інститут розвитку свободи інформації, неурядова організація в Грузії.

Натомість отримати справи в інших архівах значно складніше. Багато людей висловлюють нарікання, що на свої звернення часто не отримують відповіді та не знають, які саме документи зберігаються в цих установах.

Для забезпечення максимально широкого і відкритого доступу громадян до архівних документів репресивних органів у червні 2019 року було створено Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті, або скорочено — Архів національної пам’яті.

За задумом, у ньому, наслідуючи приклад аналогічних установ Центральної та Східної Європи, у найближчому майбутньому буде зібрано до 4 млн справ — документів про злочини комуністичного тоталітарного режиму за 1917-1991 роки. Це будуть не тільки документи ЧК, НКВД чи КГБ, а й інших репресивних органів Радянського Союзу: радянської міліції, прокуратури, судів, юстиції та інших.

Таким чином, Архів національної пам’яті стане єдиною точкою входу для вільного доступу до всіх цих документів. Це об’єднає українців у комплексному вивченні спільного минулого, обговоренні перемог і поразок, в усвідомленні болю, а також — у виробленні цінностей, з якими ми будемо рухатися у майбутнє.

Це теорія.

Наразі подальший розвиток Архіву національної пам’яті під загрозою — починаючи з весни 2020 року установі постійно урізають фінансування.

У цій статті розповім про те, як зараз функціонує Архів, з якими труднощами зіштовхнувся його колектив у своїй діяльності і що потрібно зробити, аби цей важливий проєкт світового (так, світового!) рівня постав та розвивався.

Найбільший та найсучасніший архів в Україні — від ідеї до реалізації

У червні 2019 року Архів національної пам’яті отримав для реконструкції корпус Банкнотно-монетного двору Національного банку України. Це – Троєщина, Пухівська, 7. Будівлю проєктували як завод, але вона простояла пусткою тридцять років і нині потребує заміни інженерних мереж, даху та утеплення.

Команда Архіву взялася переплановувати приміщення саме під архів — з мобільними стелажами в архівосховищах, відповідними системами клімат-контролю, пожежозахисту, open space для відвідувачів тощо. Спільно з фахівцями за півроку зробили всю підготовчу роботу: переоформили будівлю на Архів, зібрали всі вихідні дані для подальшої реконструкції, розробили проєктну документацію та отримали позитивний експертний висновок.

На аркушах документів постала будівля, в якій втілені всі новітні напрацювання в галузі будівництва та архівної сфери. Це результат вивчення досвіду аналогічних закордонних архівів Польщі, Угорщини, Німеччини, Чехії. Вже у березні 2020 року Архів отримав “добро” від будівельників та архітекторів на те, щоби це приміщення перенести з планів на папері до реальної будівлі на Пухівській, 7.

 

Реконструйована будівля Архіву має стати, з одного боку, локацією, куди будуть приїжджати дослідники-совєтологи з усього світу. А з іншого – популярно-просвітницьким центром діяльності для журналістів, кіномитців, сценаристів, літераторів, які допоможуть переосмислити та розповісти про всі події, що пережила Україна у складному ХХ столітті.

Наше проєктування опиралося на бачення того, що найближчим часом на Пухівській, 7, всі охочі досліджуватимуть правдиву історію України, вивчатимуть становлення та занепад тоталітарних режимів, збиратимуть докази злочинів комунізму і встановлюватимуть їх організаторів, будуть відновлювати “білі плями” історії про репресованих осіб та про населені пункти країни. Ці наукові дослідження та творчі задуми, на основі конкретних документів, зможуть стати інформаційною зброєю у війні з Росією та її “совковими” цінностями і наративами.

Планували, що найбільший та найсучасніший Архів не лише в Україні, а й в Центрально-Східній Європі, зможе розпочати свою повноцінну роботу вже за два роки.

Але… Все це за умови достатнього фінансування.

Із приміщенням та проєктом, але без фінансування. Сплановане знищення чи нерозуміння місії інституції?

Весною 2020 року робота з реконструкції Архіву національної пам’яті припинилася. Безперечно, пандемія стала турбулентною для всіх сфер життя та діяльності людства. Однак, через низку обставин та бездій, складається враження, що коронавірус став гарною ширмою для того, щоб поставити розвиток нашої установи на паузу.

У квітні 2020 року Верховна Рада забрала в Архіву 57,6 млн на боротьбу із коронавірусом. Хоча саме ці кошти були передбачені на будівництво приміщення.

У липні 2020 року команда Архіву провела публічну презентацію проєкту реконструкції будівлі на ПухівськійМи свідомо представили всім зацікавленим проєкт майбутньої будівлі ще до початку будівництва. Показали яким чином нам вдалося збільшити корисну площу на дві третини, з 11 тис. кв. м. до 17,3 тис. кв. м. На стендах зобразили схеми розміщення та вигляд 30 архівосховищ на 8,5 тис. кв. м., open space на 1,1 тис. кв. м., читальної зали на 42 місця, робочих кабінетів працівників тощо.

Зрозуміло, що будівництво такого модерного архіву — справа недешева. Загальна вартість реконструкції Архіву становить 686 млн грн, з яких будівельні роботи — це лише 407 млн грн. Натомість, ще 243 млн грн необхідно на відповідне устаткування: мобільні стелажі, архівні коробки, системи клімат-контролю, обладнання для лабораторій з оцифрування та реставрації тощо. Інші витрати проєкту (кошти на покриття інфляційних процесів та покриття ризику, облаштування тимчасових споруд) складають 36 млн грн.

 

Під час огляду будівлі Архіву Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко висловив Архіву національної пам’яті свою підтримку. Цитую: “(Реконструкція архіву – авт.) відновить історичну справедливість, демократію та дасть всьому світу доступ до правди. Правди про права людей, чиї долі були знищені СРСР”. Його ж слова: “Проект розрахований на два-три роки. Ми знайшли можливість цього року поновити, хоч і не багато, але все ж таки фінансування, для того, щоб почалися тут роботи.

Після публічної презентації проєкту реконструкції приміщення Архіву нашій команді обіцяли повернути з державного бюджету 25 млн. грн. Цих коштів вистачило б для продовження робіт з будівництва приміщення. Однак грошей не виділили.

Сьогодні ситуація з фінансуванням Архіву зайшла у глухий кут і набула масштабів загрози національним інтересам України.

Чому? Бо це світоглядна проблема: Україна рухається до Європи чи продовжує жити за радянськими ідеологічними стандартами і цінностями “русского міра”. При плануванні проєкту державного бюджету на 2021 рік Архів та Український інститут національної пам’яті просили виділити на реконструкцію Архіву кошти в сумі 350 млн грн.

Пропозиції на цю ж суму подала група народних депутатів. Це прохання підтримав Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. Однак Комітет з питань бюджету та сама Верховна Рада не погодили виділення цих коштів.

Разом з тим, сотні представників культури, науки, медіа та громадян закликали Верховну Раду та Кабінет Міністрів відновити фінансування Архіву національної пам`яті.

Однак голосів багатьох відомих людей України, серед яких: головний редактор сайту “Історична Правда” Вахтанг Кіпіані, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський, письменник Сергій Жадан, заслужена артистка України Анжеліка Рудницька, співаки Віктор Бронюк, Олександр Сидоренко “Фоззі”, члени Ініціативної групи “Першого грудня” Мирослав Маринович, Йосиф Зісельс та сотень інших.… Верховна Рада та Уряд не почули.

У підсумку, в уже ухваленому Верховною Радою Державному бюджеті України на 2021 рік, Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті вже вкотре отримав НУЛЬ гривень на будівництво.

Шанс на реконструкцію Архіву є! Потрібна підтримка!

Наразі в Архіву з’явилася нова реальна можливість зрушити з мертвої точки будівництво приміщення. Колеги з Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, за підтримки Українського інституту національної пам’яті, надали згоду перекинути 37 млн грн. із коштів на проєктування і будівництво Музею Революції Гідності (які наразі немає можливості використовувати через тривалі перемовини з переможцем конкурсу) на реконструкцію Архіву національної пам’яті.

Це не потребує виділення додаткових коштів. Вони вже закладені у бюджеті Міністерства культури та інформаційної політики на 2021 рік. Ці 37 млн. грн. допоможуть розблокувати реконструкцію. Зокрема, оголосити тендер на генпідрядника, підписати з ним договір і розпочати підготовчі роботи.

Наступний крок має зробити вже саме Міністерство, ініціювавши таке перекидання. Підтвердження про наявність коштів в сумі 34 млн грн і необхідність їхнього подальшого додаткового розподілу пролунало на Facebook-сторінці очільника Міністерства культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка в коментарі до посту про ухвалення головного кошторису країни.

Якщо перекидання таки отримає “зелене світло”, то надалі йтиме тривалий бюрократичний процес із долученням Міністерства фінансів, Комітету Верховної Ради з питань бюджету, Кабінету Міністрів. Не буду описувати весь цей складний шлях та кількість необхідних для нього документів. Лише зауважу, що він може зайняти кілька місяців – аж до літа.

Втім такий шлях є набагато кращим, ніж іще на рік заморожене будівництво на Пухівській, 7. Як керівник Архіву, я щиро сподіваюся, що цього разу уряд зробить рішучі кроки на підтримку будівництва нашої інституції. І виконає свої обіцянки та всі необхідні кроки якнайшвидше.

2020 рік був непростим для Архіву національної пам`яті. Однак наша команда вірить, що 2021 дасть новий поштовх для розвитку установи, а екскурсії на Пухівській, 7, ми проводитимемо вже у будівельних касках.