Тінь минулого

Тінь минулого

Програма ЦДВР була започаткована у 2010 році та спрямована на вивчення закордонного досвіду подолання тоталітарного та авторитарного минулого.

Відкриті архіви

Відкриті архіви

Програма ЦДВР була започаткована у 2010 році та спрямована на удоступнення архівів колишніх комуністичних спецслужб.

100 років Миколі Руденку: як КҐБ мстився дисиденту й правозахиснику

100 років Миколі Руденку: як КҐБ мстився дисиденту й правозахиснику

До ювілею засновника Української Гельсінської Групи опубліковані онлайн 35 документів з його архівно-кримінальної справи.

Микола Руденко, український дисидент, письменник, філософ, економіст, народився 19 грудня 1920 року. 

Учасник Другої світової війни, під час якої отримав важке поранення, член Спілки письменників України та КПСС, був виключений з партії та репресований за правозахисну діяльність та «антирадянську пропаганду». На долю Миколи Руденка випало і «лікування» в психіатричній лікарні, і табори суворого режиму з подальшим засланням. 

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України та Архівом національної пам’яті публікують онлайн 35 документів зі справи письменника та правозахисника. 

Документи можна завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху за посиланням https://bit.ly/34mnDuM

До збірки документів увійшли:

та ін.

«Один із документів — запис телефонної розмови Руденка з представником інформаційної служби “Смолоскип” у Вашингтоні Богданом Ясинем, де правозахисник розповідає про умови утримання політичних в‘язнів у психлікарнях, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Він наводить приклад Йосипа Терелі, учасника греко-католицького правозахисного руху, у палаті якого один рушник ділили 38 людей, а харчування скидалося на тюремне».

Микола Руденко (праворуч). Джерело: ГДА СБУ

Дружина, Раїса Руденко, писала, що її чоловіка примусово і шантажем утримували у психоневрологічному диспансері. «Виключення зі Спілки письменників не переживає як травму», — така причина була вказана у висновку психіатра, за яким Руденка відправили «на лікування».

Цікаво що, під час проведення слідства над Руденком протоколи допиту УКҐБ по Донецькій області були написані українською мовою, а у Києві російською.

На сайті Електронного архіву Українського визвольного руху також можна ознайомитися з колекцією Документи КГБ про Українську Гельсінську Групу

 

Довідка:

Руденко Микола Данилович (19.12.1920–01.04.2004) – письменник, поет, філософ, громадський і політичний діяч, правозахисник, дисидент. Член Української вільної академії наук у США, почесний член французької  та японської секцій ПЕН-клубу. Герой України. У січні–березні 1976 був підданий психіатричній експертизі. У листопаді 1976 створив і очолив Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Заарештований в лютому 1977, у липні був засуджений  до 7-ми років таборів та 5-ти років заслання. У грудні 1987 йому із дружиною було дозволено виїхати за кордон. У вересні 1990 подружжя повернулося в Україну, поновлене в громадянстві та в 1991 реабілітоване. У 1993 Руденко отримав Державну премію України ім. Т .Шевченка. В економічних працях критично осмислив марксистську теорію диктатури пролетаріату.

Нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ст. Похований у місті Київ. 

Джерело Енциклопедія історії України

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

 

Селяни vs НКВД: документи про «Куркульську операцію» доступні онлайн 

Селяни vs НКВД: документи про «Куркульську операцію» доступні онлайн 

У вільний доступ виклали 54 архівних документи про одну з репресивних операцій Великого терору 1937—1938 років, спрямовану проти так званих «куркулів».

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України публікує онлайн колекцію розсекречених документів «Куркульська операція». Документи можна завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху: https://bit.ly/3qFxMfv

«Куркульська операція» — радянська репресивна кампанія у рамках політики Великого терору. У результаті операції було заарештовано понад 111 000 осіб, а розстріляно — понад 64 000, решту відправили у табори, де багато хто згодом загинув. Такі цифри називають дослідники за період з серпня 1937 року по листопад 1938 року.

Наказ про початок операції № 00447 підписав народний комісар внутрішніх справ СРСР Ніколай Єжов 30 липня 1937 року.

До колекції увійшли:

Зокрема в колекції опублікована телеграма народного комісара І. Леплевського, в якій він наказує переглянути усі справи на «кулаків» та «кримінальників», які вже повернулися із заслання. За результатами перегляду керівники обласних відділів НКВД мали сформувати нові списки для репресій: розбити всі справи на дві категорії — кого розстріляти, а кого — відправити в табори. Перегляд усіх справ мали здійснити за два дні і відзвітуватися Леплевському про результати. 

«Опубліковані документи відверто свідчать про злочинний характер цієї кампанії, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Наприклад, як інакше трактувати звернення народного комісара Леплевського, який просить збільшити ліміти на список селян, яких слід розстріляти? Комісар обґрунтовує своє прохання тим, що в тюрмах — нестача місць». 

Також в архівних документах збереглися пропозиції радянського керівництва збільшити квоту для висилки у табори до 5000 осіб, а згодом і до 7000.

Нагадуємо, що на Електронному архіві Українського визвольного руху можна переглянути більше документів про Великий Терор 1937—1938 рр:

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Справа Василя Стуса: документи з архівної справи опублікували онлайн

Справа Василя Стуса: документи з архівної справи опублікували онлайн

Дослідники опублікували понад 40  документів з архівно-кримінальної  справи поета та дисидента Василя Стуса.

19 жовтня 2020 року Дарницький суд міста Києва заборонив розповсюдження книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», яка включає матеріали архівної справи дисидента. Причина: «порушення честі та гідності» Віктора Медведчука, політика ОПЗЖ, який був адвокатом поета у 1980 році.

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України публікує онлайн колекцію документів з цієї справи. Документи можна переглянути та завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

«В Україні з 2015 року відкрито повний доступ до архівів КҐБ. Тому коли проросійські депутати намагаються заборонити поширення інформації, базованої на цих архівах, ми йдемо і публікуємо ці архіви онлайн, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Тепер кожен за кілька кліків може переконатися, що єдиний, чия честь і гідність була в тій справі порушена, — це Василь Стус, який не зміг отримати нормальну адвокатську допомогу».

Серед опублікованих документів є ордер з погодженням кандидатури Віктора Медведчука для ведення кримінальної справи Василя Стуса.

До онлайн-колекції увійшли:

Правозахисник та політв’язень Василь Овсієнко, що проходив свідком у справі Василя Стуса, відмовився давати відповідь абсолютно на всі питання слідчого з «етичних міркувань» та не підписав протокол допиту.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Довідка:

Василь Стус — письменник, перекладач, літературознавець, правозахисник, дисидент.

Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, виріс на Донбасі. У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. У вересні 1965 року на прем’єрному перегляді фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів шістдесятників, за що 20 вересня був виключений з аспірантури. Працював на будівництві, кочегаром, інженером технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Василь Стус протестував проти реставрації культу особи, політики денаціоналізації, обмежень свободи слова. У січні 1972 року поет був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Йому інкримінували 14 віршів та 10 правозахисних літературознавчих статей. Засуджений ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років таборів суворого режиму і 3 років заслання. У серпні 1979 року повернувся в Київ, працював формувальником у ливарному цеху, на конвеєрі взуттєвого об’єднання «Спорт». У 1980 році знову заарештований. Засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Термін відбував у селі Кучино Чусовського району Пермської області, ВС-389/36-1. Загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985 року.

Джерело довідки: Віртуальний музей «Дисидентський рух в Україні» // С. Карасик, В. Овсієнко.

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Від листа до ГУЛАГу: як МҐБ цензурувало пошту про операцію «Запад»

Від листа до ГУЛАГу: як МҐБ цензурувало пошту про операцію «Запад»

Джерело – Історична правда

Автор – Андрій Когут

На Великдень 1948 року отець Володимир Марущак готував особливу проповідь. Він знав, що попри заборони й обмеження нової влади, відсвяткувати воскресіння Христа збереться чимало людей. 2 травня він відправив службу у старовинній церкві села Новий Кропивник, а тоді — виголосив промову, яка викликала сльози у багатьох присутніх
Східниця. У другому ряду іде, ймовірно, о. Володимир Марущак. 1935 рік. FB-сторінка Golden Ratio

Священник звернувся до громади з такими словами:

“Віруючі! Ми молимся і просимо Бога за тих людей які безневинно попали на каторгу в Сибір і знаходяться в тюрмах. Ці люди зараз переживають великі тяготи, тобто мучаться в холоді, голоді, помирають голодною смертю…

Ми віруючі будемо просити Бога щоби ці люди повернулися якомога швидше в свої рідні краї. Будемо молитися і можливо що-небудь зміниться в політичній структурі в наших рідних краях. Цим людям ми маємо допомогти”.

 
Миколаївська церква кінця XVII століття у Новому Кропивнику

Працівники МҐБ згодом змушені були вислухати й записати сім варіацій цієї проповіді отця. Семеро допитаних вірян — чотири жінки з Нового Кропивника та три чоловіки зі Східниці — по-різному переказували її. Однак всі сходились в одному: після проповіді на Великдень та напередодні нього всі, хто був у церквах, плакали.

Отця Володимира Марущака заарештували 15 липня 1948 року зі звинуваченнями в неодноразовій “антирадянській агітації”.

Варіанти проповіді о. Володимира Марущака записані МҐБ під час допиту свідків. З архівно-кримінальної справи № 35773п
Варіанти проповіді о. Володимира Марущака записані МҐБ під час допиту свідків. З архівно-кримінальної справи № 35773п.

За півгодини до опівночі капітан Піскунов, начальник 3-го відділення слідчого відділу УМҐБ Дрогобицької області, розпочав черговий допит арештованого Володимира Марущака. Він взяв ручку та папір і почав каліграфічно записувати відповіді арештованого священника, одразу ж перекладаючи їх на чекістську російську.

Вам приходилось в церкви с. Ново-Крапивники выступать с антисоветскими проповедями среди верующих?”, — записав він своє третє питання.

Да, подобные факты со стороны меня имели место“, — так за версією чекіста звучала відповідь о. Марущака.

Цей допит тривав до 1:40 ночі. Священник підтвердив, що закликав молитися за примусово висланих у Сибір українців. 31 серпня 1948 року — за півтора місяці після арешту — йому повідомили, де він проведе решту свого життя. За своє Великоднє звернення священик отримав 25 років виправно-трудових таборів.

 
Обкладинка архівно-кримінальної справи № 35773п на о. Володимира Марущака. Джерело: АП УСБУ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Історія з арештом та ув’язненням о.Марущака стала прикладом успішного, з точки зору чекістів, використання органами МҐБ “матеріалів “ПК””. “ПК” на сленгу співробітників “органів” означало “перлюстрацію кореспонденції” або ж, простіше кажучи, — поштову цензуру.

1 січня 1946 року в СССР скасували військову цензуру. Однак натомість ввели заходи так званого політичного контролю. Одним із його інструментів і була “перлюстрація кореспонденції”.

Та послаблення цензурування пошти не стосувалися Західної України, Західної Білорусі та країн Балтії. В цих частинах радянської держави, як і раніше, все листування підлягало таємному перегляду. На решті території пошту розпочали перевіряти вибірково. З початку 1946 року на території Західної України пункти “ПК” були створені в 26 містах, загальна кількість залучених співробітників — 677 штатних одиниць.

Квартальний звіт МҐБ УССР за останні місяці 1948 року про результати оперативного використання матеріалів поштової цензури
Квартальний звіт МҐБ УССР за останні місяці 1948 року про результати оперативного використання матеріалів поштової цензури. Джерело: ГДА СБУ

Співробітники МҐБ готували інформаційні повідомлення про результати повної перевірки поштового листування. На керівництво Компартії та спецслужб подавали відомості про те, як місцеве населення ставиться до заходів радянської влади і як реагує на різні важливі події. Найбільш критичні для комуністичного режиму антирадянські висловлювання надсилалися для “оперативного відпрацювання”.

В квартальному звіті про останні місяці 1948 року співробітники МҐБ УССР повідомляли в Москву, що у травні 1948 року в Дрогобичі було виявлено та вилучено вісім листів зі сіл тодішніх Підбузького, Дрогобицького та Ходорівського районів.

Перша сторінка спецповідомлення про поширення начеб то чуток про депортаційну операцію
Перша сторінка спецповідомлення про поширення начеб то чуток про депортаційну операцію “Запад”. Джерело: ГДА СБУ

Місцеві мешканці писали в листах, що священники у своїх проповідях звертаються з проханням надавати всебічну допомогу засудженим українським повстанцям та адміністративно висланим сім’ям. Марія Хомин з села Новий Кропивник, в одному зі своїх листів до сестри в місто Коркіно (Челябінська область), писала:

“… Дорога сестро! На самий великий день Паски, священник в нашому селі читав проповідь про тих, які засуджені і виселені в Сибір, про тих, котрі сидять в тюрмах. Він говорив, що наш народ знаходиться у великому горі. Слухаючи священника і відчуваючи горе бідного народу, всі, хто був в церкві, плакали. Священник говорив: “Господь спасе нас від цього горя проклятого, люди перестануть нести тяжкий хрест і настане радісний день для всього народу”.

Виселенням, про яке згадували в цих листах, була операція “Запад”. Саме під такою кодовою назвою пройшла наймасовіша радянська депортація зі Західної України у жовтні 1947 р.

Внаслідок операції проведеної з 21 до 26 жовтня, було вивезено до Сибіру та Казахстану 26 332 сім’ї — це 77 791 особа. З них – 35 685 жінок, 23 240 дітей віком до 15-ти років та 18 866 чоловіків. Мета депортації — повне поборення українського визвольного руху.

 
Перша сторінка наказу МҐБ СССР № 00386 “Про виселення з території західних областей Української ССР сімей бандитів, націоналістів і бандпосібників, у відповідь на здійснені бандитами диверсійно-терористичні акти” від 20 жовтня 1948 року. Джерело: ГДА СБУ

Підготовка та проведення операції “Запад” спричинило своєрідний інформаційний вибух в поштовому листуванні. Принаймні саме так виглядають кількісні результати роботи пунктів поштової цензури на території Західної України.

У 1947–1948 роках МҐБ УССР конфіскувало щонайменше 39 605 листів зі згадками про депортацію, які так і не надійшли до своїх адресатів.

Перші згадки про підготовку до майбутньої виселенчої операції в листах почали фіксуватися відділами поштової цензури ще в червні 1947 року. Один із перших листів був виявлений УМҐБ Рівненської області. Так, у листі від 26 червня 1947 року мешканка Рокитнівського району Рівненської області Уляна Шевчук писала до Григорія Шевчука в Унарську сільраду (Іркутська область):

“… Нас не забувайте, ми поки будемо жити, то Вас не забудемо. Дай Бог, щоби ми залишилися на своїй землі… Ми тепер неспокійні, так тепер жмуть як, хто де трохи замішаний, того записують в Сибір…”.

Оперативні карти МҐБ для проведення операції
Оперативні карти МҐБ для проведення операції “Запад”. Джерело: ГДА СБУ

В іншому листі мешканець села Буди Петро Кириловець з того ж району Рівненської області писав 30 червня 1947 року до Кузьми Шевчука в село Перебори (Ярославська область):

“… Новини у нас не цікаві, як писав тобі в перших листах, що підготовлюють багато сімей для виселення… Живемо як душа без тіла, сам знаєш висимо як кий на груші, ось таке наше життя…”.

Попри те, що ключовим завданням депортації “Запад” було примусити мешканців Західної України перестати підтримувати український визвольний рух, селяни часто пов’язували виселення з намаганням провести колективізацію. Матеріали пунктів “ПК” чітко фіксують, що вступ до колгоспу сприймався як порятунок від виселення, “адже колгоспників не виселяють”.

У переважній більшості листів адресанти пишуть, що не запишуться до колгоспу навіть під загрозою вивезення їхньої сім’ї до Сибіру. Так, Володимир Казюта з села Біле, Дублянського району Дрогобицької області писав у листі (конфіскованому) до Степана Казюти в поселення Бурат-Килитим (Челябінська область):

“… кажуть потрібно писатися в колгосп, а люди не хочуть. Кажуть поїдемо на схід, а в колгосп не підемо”.

Витяги з конфіскованих цензурою листів про підготовку до депортації
Витяги з конфіскованих цензурою листів про підготовку до депортації “Запад”. Джерело: ГДА СБУ

Окрім тих, хто був категоричним противником вступу до колгоспу, були й ті, хто був готовий “записатися” до нього, аби врятувати себе від депортації у “віддалені райони СССР”. У листі (конфіскованому) до Дмитра Лютика, що перебував в місті Ухта (Комі АССР) його родич зазначав:

“… Кажуть або іди в колгосп, або в Сибір. Піду в колгосп тільки б залишитися …”

Цікаво, що більшість поданих у звітах МҐБ витягів з конфіскованих та цензурованих листів адресувалися до родичів, близьких та друзів, які вже перебували у “віддалених районах СССР”.

Після проведення операції “Запад”, кількість листів про масове виселення стрімко зростає. На жаль, звіт про результати поштової цензури за жовтень 1947 року поки не вдалося виявити в архівах. Та дані, подані чекістами за листопад, вражають кількістю згадок про депортацію.

Місячний звіт про результати роботи пунктів поштової цензури Української ССР за листопад 1947 року
Місячний звіт про результати роботи пунктів поштової цензури Української ССР за листопад 1947 року. Джерело: ГДА СБУ

У листопаді 1947 р. було вилучено 33 339 листів в яких йшла мова про депортацію “Запад”. Це в 3-6 разів перевищує кількість вилучених листів за будь-якою іншою темою, через яку конфіскувалася кореспонденція у 1947–1948 роках.

Дехто з авторів листів намагався приховати, що вони пишуть про депортацію та вдавався до езопової мови. Наприклад, вживали слово “весілля” у значення “виселення”. Так, Рузя Шудло зі Старого Села Дрогобицького району пише у своєму листі 23 жовтня 1947 року до зятя Михайла Антоника в Кемерово (Західний Сибір):

“… Дорогий зять! 21.X. в нашому селі було велике, але сумне весілля, також і по інших селах були весілля… Маринка і Каська з дитиною поїхали далеко де ти, взагалі важко описати яка була ця страшна ніч…”.

Швидше всього, що авторка листа, як і адресат, мали стосунок до націоналістичного підпілля. Саме про такий метод конспірації йшлося, наприклад, в оунівському посібнику “Конспірація”, автором якого ймовірно є останній командир УПА Василь Кук.

Василь Кук
Василь Кук. Джерело: АРХІВ ЦЕНТРУ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Чекісти створили таблицю розшифрованих значень коду українських підпільників. Зокрема там серед іншого вказувалося, що під словом “весілля” українські повстанці зашифровували “акції”.

Проведення масової операції 21 жовтня 1947 року створило у населення західних областей враження, що в планах радянського режиму продовжувати виселення та депортувати від 30-ти до 50-ти відсотків місцевих українців. Так, Анна Рудько з села Пісочного Миколаївського району Дрогобицької області писала в листі (конфіскованому) до Анастасії Кривко в місто Нарву:

“… Дорога Настя! 21 жовтня вивезли всі сім’ї у кого були арештовані та засуджені, але говорять це ще не все, тепер будуть виселяти тих хто був в Німеччині. З нашої області всього вивезли 26000, а будуть виселяти 50% всього населення, а решту повинні записати в колгосп… народ боячись цього виселення, почав ще більше продавати та забивати худобу”.

Було багато повідомлень і про те, що це не остання депортація, і що більшовики планують нові репресії. Перші “чутки” про можливе повторне виселення, як фіксували співробітники МҐБ, починають з’являтися з травня 1948 року та поступово зростають до осені 1948 року.

На жаль, то були не просто “чутки”. Ще 6 лютого 1948 року міністр МҐБ УССР Сергій Савченко надіслав Москву запит на продовження депортаційної кампанії проти “сімей оунівців” як відплатних дій на повстанську активність. Наказ МҐБ СССР, який санкціонував продовження примусових виселень населення Західної України, видали восени того ж року — 20 жовтня.

Сергій Савченко, міністр державної безпеки Радянської України.
Сергій Савченко, міністр державної безпеки Радянської України

Символічно, що саме на початку травня 1948 року, тобто тоді ж, коли поштова цензура МҐБ зафіксувала згадки про повторне виселення, о. Володимир Марущак, звертався з проповіддю до громади Нового Кропивника та Східниці з проханням молитися за сім’ї, виселені під час операції “Запад”.

Священик Володимир Марущак так і не повернувся додому з ГУЛАГу. 19 вересня 1954 року він помер в таборі. Того ж року, після смерті Сталіна, почали відбуватися зміни в становищі раніше висланих сімей.

Вид на церкву святих апостолів Петра і Павла у Східниці
Вид на церкву святих апостолів Петра і Павла у Східниці. Джерело: НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВ ПОЛЬЩІ

Наказ Берії про боротьбу з українським підпіллям у вільному доступі

Наказ Берії про боротьбу з українським підпіллям у вільному доступі

Про заходи боротьби з оунівським підпіллям і ліквідації озброєних банд ОУН у західних областях Української РСР
Наказ «Про заходи з посилення боротьби з оунівським підпіллям і ліквідації озброєних банд ОУН у західних областях Української РСР», 9 жовтня 1944 р.

Центр досліджень визвольного руху спільно з архівом СБУ публікує онлайн копію наказу про «ліквідацію озброєних банд ОУН» на західній Україні, який підписали Лаврентій Берія та Всеволод Меркулов.

9 жовтня 1944 року у Москві підписали наказ №001240/00380 «О мероприятиях по усилению борьбы с оуновским подпольем и ликвидации вооруженных банд ОУН в западных областях Украинской ССР». [Приказ Народного комиссара внутренних дел СССР и Народного комиссара государственной безопасности СССР за 1944 год. 9 октября 1944 года, гор. Москва]

Основні положення наказу:

▪️ створити окреме Управління в НКВД «по боротьбі з бандитизмом»;
▪️ виділити війська НКВД для боротьби проти ОУН на західній Україні;
▪️ посилити репресії проти членів родин учасників підпілля та виселяти «цей контингент»;
▪️ працювати над агентурними операціями та вводити агентів до лав ОУН, щоб виявляти місцезнаходження боївок й оперативно знищувати їх, перекриваючи шляхи для відступу;
▪️ забезпечити проникнення агентів до складу Центрального Проводу ОУН, щоб ліквідувати його;
▪️ збільшити штат НКВД-НКҐБ УССР;
▪️ відрядити на західну Україну 250 кращих чекістів, щоб налагодити агентурно-оперативну роботу;
▪️ не затягувати слідство над учасниками підпілля і оголошувати населенню про їхні вироки.

Приказ Народного комиссара внутренних дел СССР и Народного комиссара государственной безопасности СССР за 1944 год №001240/00380 «О мероприятиях по усилению борьбы с оуновским подпольем и ликвидации вооруженных банд ОУН в западных областях Украинской ССР». 9 октября 1944 года, гор. Москва.

Наказ наразі зберігається в Галузевому державному архіві Служби безпеки України.

Документ можна завантажити на Електроному архіві Українського визвольного руху у високій якості та у вільному доступі.

 

 

 

 

 

 

Розшифрований документ українських підпільників передадуть до Тюрми на Лонцького

Розшифрований документ українських підпільників передадуть до Тюрми на Лонцького

До дня захисника України запрошуємо до спільного заходу Служби зовнішньої розвідки України та Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»: передавання розшифрованого тексту унікального документу українських підпільників.

8 жовтня 2020 року (четвер) о 14.00 у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» у Львові, відбудеться передача Службою зовнішньої розвідки України дешифрованого тексту унікального документу українського визвольного руху – Акту вінчання подружжя з Прикарпаття Григорія Вацеби і Марії Бабінчук.

У заході візьмуть участь:

  • Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»;
  • Олександр Скрипник, дослідник історії спецслужб, працівник Служби зовнішньої розвідки України;
  • близькі родичі Григорія Вацеби і Марії Бабінчук.

Присутні матимуть змогу ознайомитися з оригінальними матеріалами із Галузевого державного архіву СЗР України (зразками шифрів розвідувальної служби Державного Центру УНР у екзилі, референтури розвідки ОУН тощо);  зі світлинами, листами та іншими матеріалами з сімейного архіву і щойно виданою книгою про драматичну й героїчну долю подружжя повстанців.

Соціальна дистанція і всі запобіжні заходи в контексті карантину передбачені.

 

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові

вул. Степана Бандери, 1

тел. 094 847 4220

lonckoho.lviv.ua

«Відкриті архіви для молодих науковців» — триває прийом заявок на семінар

«Відкриті архіви для молодих науковців» — триває прийом заявок на семінар

Відкриті архіви для молодих науковців

Центр досліджень визвольного руху запрошує студентів та аспірантів подавати заявки на дводенний науковий семінар про роботу з архівними першоджерелами.

Науковий семінар «Відкриті архіви для молодих науковців» триватиме з 19 до 20 листопада 2020 року у Львові.

Серед лекторів семінару — історики, дослідники, архівісти, генеалоги, а також журналісти, які працюють з архівними матеріалами.

Експерти розкажуть:

  • з чого починати архівні пошуки;
  • як читати документи;
  • до яких труднощів слід бути готовими;
  • як відстоювати свої права на доступ до інформації у разі їх порушення.

А також: як працювати з українськими темами в іноземних архівах та про режими доступу до архівних документів в європейських країнах.

Дослідники, які вивчають український рух опору середини ХХ ст., матимуть нагоду дізнатися про нові знахідки з «викопних архівів» та подивитися, як відбувається їх реставрація.

Планується практична сесія, де учасники зможуть обговорити тематику власних наукових досліджень та отримати підказки від менторів.

Також під час заходу відбудеться церемонія нагородження переможців конкурсу студентських наукових робіт «Український визвольний рух 1920-х—1950-х рр».

Організатори покривають транспортні витрати (в межах України) та проживання для учасників, які цього потребуватимуть. Захід відбудеться за підтримки Українського інституту національної пам’яті та Українського культурного фонду.

Для участі потрібно заповнити реєстраційну форму (дедлайн — 10:00, 20 жовтня 2020). Результати відбору — не пізніше 23:59 23 жовтня 2020.

У разі додаткових питань напишіть на скриньку: history@cdvr.org.ua

Сторінка заходу у Фейсбуці.

Організатори та партнери:

  • Центр досліджень визвольного руху;
  • Український інститут національної пам’яті;
  • Національний музей-меморіал Тюрма на Лонцького;
  • Галузевий державний архів Служби безпеки України;
  • Історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Нагадаємо, що 8 квітня 2015 року Верховна Рада України проголосувала за «декомунізаційний пакет» законів. Один з них відкриває доступ до архівів комуністичних спецслужб в Україні. Щоб попрацювати з документами, потрібні лише заява та паспорт. Більше про те, як почати роботу з архівами КҐБ, читайте у посібнику «Архіви КҐБ для медіа».

Більше 25 з половиною тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження у високій якості, шукайте на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

 

 

 

 

 

 

 

КҐБ проти студентської революції 90-го — оприлюднені документи

КҐБ проти студентської революції 90-го — оприлюднені документи

Революція на граніті

Стали доступні онлайн свідчення з архівів КҐБ та фото студентського протесту, який передував відновленню незалежності України. З нагоди 30-річчя події можна ознайомитися із колекцією в Електронному архіві Українського визвольного руху

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ і Архівом національної пам’яті публікує на сайті Е-архіву оцифровану збірку із 44 документів про «Революцію на граніті»

«Увагу всієї країни привернула акція голодування студентів у Києві, де у центрі міста розташований наметовий табір. Біля голодуючих щоденно проводяться несанкціоновані мітинги і походи, що дезорганізують рух транспорту на Хрещатику. 10 жовтня мало місце багатолюдне пікетування будинку Держтелерадіо УРСР», — йдеться у повідомленні, поданому у жовтні 1990 року на ім’я Леоніда Кравчука, тодішнього Голови Верховної Ради УРСР. 

Силовики неодноразово пропонували «вжити заходи» для «наведення порядку» та побоювалися, що цей протест може запустити незворотні «деструктивні» наслідки. 

«Колекція включає документи, які хронологічно охоплюють ширший період — 1988—1990 роки. Це показує контекст напередодні Революції», — розповідає Анна Олійник, директорка Центру досліджень визвольного руху. — «Наприклад, один документ показує, як реагували спецслужби на ініціативи щодо відродження національної символіки, яку студенти згодом широко використовували під час протесту. В іншому КҐБ скаржиться, що закордонні частини ОУН та українська діаспора втручаються в демократичні перетворення в Україні (мовою документів КҐБ: “розхитують радянську владу”)». 

КҐБ також повідомляв про плани демократичної опозиції провести «всеукраїнську політичну забастовку» 1 жовтня, зокрема, хто і звідки планує приїхати, де будуть зупинятися, що саме планують робити. Готував звіти про настрої в столиці та регіонах, про реакцію людей на студентське голодування тощо. 

Також до колекції увійшли 14 світлин, які львівське Студентське братство передало до фондів Національного музею Революції Гідності. 

З 2 по 16 жовтня під стелою на Майдані Незалежності експонуватиметься виставка «30 років Революції на граніті», куди також увійшли документи з колекції Електронного архіву. 

«Революція на граніті» — студентська акція протесту на Майдані Незалежності (тоді Площа Жовтневої революції), що тривала в з 2 жовтня по 17 жовтня 1990 року. Студенти озвучили 5 вимог щодо змін у республіці та оголосили голодування, поки їх не виконають. Організаційними центрами були: Українська студентська спілка (Київ — Олесь Доній, Дніпродзержинськ (сьогодні — Кам’янське) — Олег Барков) та Студентське братство (Львів — Маркіян Іващишин). 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.