Врятовані документи з викопаного повстанського архіву відтепер онлайн

Врятовані документи з викопаного повстанського архіву відтепер онлайн

Повстанська азбука «Морзе», конспекти прочитаного, матеріали з військової справи і навіть уривки підпільних вистав — ці та інші документи УПА опубліковані онлайн.

Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду публікує у вільному доступі першу частину знахідки —  131 документ з архіву воєнної округи «Буг». Переглянути та завантажити документи можна на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Повстанський архів знайдений у 2011 році на Львівщині. 40-літровий бідон виявився погано законсервований, відтак документи з часом досить постраждали. Історики припускають, що архів ховали поспіхом, у розпалі бою: поряд з ним виявилися залишки гільз.  

«Наразі це єдина знахідка із архівом суто військового з’єднання УПА,  — говорить історик та член Центру Руслан Забілий. — Багато документів потребували реставрації, що ми робимо у нашій невеличкій лабораторії. Тож тепер кожен охочий може переглянути їх з власного комп’ютера»

До збірки увійшли:

  • військово-політичні часописи, брошури, газети з приводу подій та свят;
  • огляди радіотелеграм та фрагменти повстанських документів;
  • Інформаційні матеріали: заклики і звернення;
  • друковані і рукописні конспекти повстанців;
  • ідеологічні та військові вишколи: конспекти, брошури, видання;
  • основи з «совєтознавства».

У знайдених паперах є документи командира ВО «Буг» полковника УПА Василя Левковича «Вороного». 26 річний майор УПА отримав підвищення у званні і найвищу бойову відзнаку «посмертно», рішенням підпільного парламенту Української Головної Визвольної Ради. Натомість Левкович відбув у радянських таборах 25 років, вимагав від совєтів ставитися до нього як до військовополоненого і так й не взяв радянського паспорта. Полковник Левкович дожив до незалежності, і навіть дочекався вручення у 2008 році своєї повстанської нагороди:  Золотого Хреста Бойової Заслуги УПА. 

Один із документів архіву — спогади «Люди підпілля», які написала у 1950 році повстанка на псевдо Марта Гай. Вона пише: «…я мусила звертати до них привітне усміхнене лице і ввічливо продовжувати розмову. В таких розмовах вони неодмінно згадували наш край і наші святощі та довго безглуздо реготали, а я мусила  сміятися разом з ними…». 

Серед інформаційних матеріалів збереглося звернення до вчителів зі Східної України. Повстанці просять їх пам’ятати, що вони виховують молоді покоління та закликають «проповідувати правду» попри пропаганду «сталінських поневолювачів».

Поміж знайденого є і звернення до білоруського народу із закликом до спільної боротьби проти більшовиків.

Архів містить також збірку повстанських віршів, листівку з портретом Бандери, ноти до пісні «По морю, по морю», уривок інсценізації до Дня українського чорноморського флоту та інше.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Оригінали передані і зберігаються в Архіві Центру досліджень визвольного руху.

Громадська організація «Центр досліджень визвольного руху» вже 19 років збирає, реставрує, копіює і робить доступними документи УПА та ОУН. 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Викопаний в лісі архів УПА виклали онлайн

Викопаний в лісі архів УПА виклали онлайн

320 документів підпільників, закопаних у лісі на Львівщині, через 70 років стали доступними для українців. 

Колекцію документів публікує Центр досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Архів зайшли 2009 року у лісі поблизу села Лапаївка Львівської області. Його закопали восени 1950 року у металевому молочному бідоні. Так повстанці сподівалися врятувати свідчення про їхню боротьбу.

«Центру досліджень визвольного руху вдалося домовитися про копіювання. Відтак весь архів тепер оприлюднено онлайн. Нашою місією є робити минуле доступним, тож імена повстанців, персональні історії депортації, документація УПА дійшли таки до українців, хоч і через 70 років», — говорить директорка Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник.

«Лапаївський архів є унікальною знахідкою для науковців та громадськості, — пояснює історик та член Центру Руслан Забілий. — Знайдений масив включає, до прикладу, поради для підпільної друкарні, описи вибухівки, інструкція про ведення фінансів, поіменні списки загиблих повстанців з біографіями та описами обставин загибелі. Ми припускаємо, що архів збирали для Проводу ОУН, ймовірно, частина з документів призначалася для генерала Романа Шухевича, Головного командира УПА».

До онлайн-збірки увійшли:

  • документи СБ ОУН: інструкції, протоколи допитів;
  • Тексти підполковника УПА Степана Фрасуляка — «Хмеля», який керував підготовкою повстанців;
  • звіти підпілля з Волині, Львівщини, Дрогобиччини, Рівненщини, Станіславщини, Тернопільщини;
  • вишкільні матеріали, інструкції, листівки;
  • накази про присвоєння звань воякам УПА;
  • списки загиблих у боротьбі з більшовиками, некрологи.

Один із документів —  уривки із листів селян, яких депортували у Сибір. Люди голодують і просять родичів про допомогу: «…Прошу тебе не забувай про мене, рятуй, чим можна і як можна, бо дуже тяжко жити…Прошу вас дорогі родичі требуйте дітей додому, хай з голоду не вмирають».

Також архів містить поіменний список вивезених у Сибір дітей, юнаків та старих людей.

Повстанці описали жорстоку процедуру вивезення людей більшовиками та зібрали статистичні дані про депортації  в одному з районів.

«На жаль, так і не вдалося домовитися про копіювання дереворитів художника Свирида, учня Ніла Хасевича. Ця спадщина наразі в приватній колекції, і залишається невідомою для мистецтвознавців та істориків», — додає Руслан Забілий.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Громадська організація «Центр досліджень визвольного руху» вже 19 років збирає, реставрує, копіює і робить доступними документи УПА та ОУН. 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Арештована коляда 1972 року: світлини й документи онлайн

Арештована коляда 1972 року: світлини й документи онлайн

20 документів про різдвяний вертеп 1972 року, відразу після якого почалась одна з наймасштабніших операцій КҐБ проти дисидентів, опублікували у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Перші дні 1972 року українська інтелігенція зустріла різдвяною колядою, яка була заборонена в атеїстичній державі. Серед колядників — Василь Стус, Ірина Калинець, Михайло Горинь, Стефанія Шабатура та інші українські митці. 

Світлини з львівської квартири Стефанії Шабатури стали речовими доказами проти репресованих по справі «Блок». Оцифровані фото та документи з цієї справи публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. 

До збірки увійшли:

  • інформаційне повідомлення КГБ з іменами керівників ватаг колядників, переліком адрес;
  • спеціальне повідомлення КГБ про проведення новорічних колядок дисидентами;
  • спостереження за бельгійцем українського походження Ярославом Добошем та його свідчення;
  • спеціальне повідомлення КГБ секретарю ЦК КПУ Шелесту про початок операції «Блок»;
  • світлини учасників коляди

Органи держбезпеки цікавилися навіть декораціями святкування. Спецслужби звітують, що у вікні майстерні художниці Людмили Семикіної помітили картину: «… із зображенням маски, на одній з половин котрої намальована стікаюча чорна сльоза і напис” “1971 рік”, на іншій — на блакитному тлі знак питання білого кольору і напис: “1972 рік”».

Популярність коляди змушувала КҐБ розглядати й інші варіанти боротьби із нею. Наприклад, в опублікованих документах є пропозиція почати використовувати дійство з ідеологічною метою. 

У рамках операції «Блок» КҐБ також стежив за бельгійцем українського походження Ярославом Добошем, який зустрічався з дисидентами та отримував від них матеріали. Добоша згодом затримали на кордоні та вилучили у нього фотоплівку зі знімками самвидаву та інші документи дисидентів. 

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Христос народився: Різдво у документах УПА

Христос народився: Різдво у документах УПА

40 документів про відзначення Різдва в Українській повстанській армії  виклали у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Колекцію документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. 

«Підпільники готували для своїх членів інструкції про підготовку до Різдва. В одному з таких приписів, наприклад, наказували посилити протиалкогольну акцію під час свят та подбати про коляду, у якій могли б взяти участь усі: від молоді до літніх людей, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Коляда була не лише дійством, але і можливістю поповнити бойовий фонд армії».

До збірки увійшли:

У різдвяні дні повстанці розгортали масштабну інформаційну роботу серед населення. Про це свідчать збережені звернення повстанців із закликом продовжувати боротьбу, тематичні листівки, настанови.

В одній з опублікованих настанов підпільники пишуть: «Віруймо свято, що прийде незадовго і для нашої многостраждальної  батьківщини великий і щасливий день Різдва — день Рождества Вільної і Незалежної Української Держави»

З опублікованою колекцією можна ознайомитися на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Підпільне мистецтво: роботи Ніла Хасевича доступні онлайн

Підпільне мистецтво: роботи Ніла Хасевича доступні онлайн

47 робіт головного художника Української повстанській армії виклали у вільний доступ на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Колекцію робіт Ніла Хасевича публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України. Оригінали творів зберігаються в архіві СБУ та в архіві Центру.  

У 1930-х роках дереворити Хасевича виставляли у престижних мистецьких салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. Митець був відзначений на Другій Міжнародній виставці дереворитів у Варшаві. За життя художника відбулося 35 виставок. 

Попри міжнародне визнання і той факт, що митець ще у юнацтві втратив ногу, у 1943 році він йде у підпілля. Ніл Хасевич стає головним графічним дизайнером для інформаційних матеріалів УПА. Створює гравюри, проєкти нагород, зокрема Хреста Бойової Заслуги — найвищої нагороди УПА. 

Хасевичу також належать зображення на бофонах — повстанських грошах. У підпіллі художник працює з учнями — дослідникам сьогодні відомі їхні псевда: «Свирид», «Артем» та «Мирон».

Уся робота відбувається у криївках під землею — без належних для художньої праці умов.

«В опублікованій нами колекції є багато карикатур і шаржів, створених Хасевичем та його учнями “на злобу радянського дня”, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Після війни роботи Ніла Хасевича серед інших матеріалів про рух опору проти радянської влади потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН. Через це Москва пильно стежила за операцією по його вбивству, яку їм вдалося виконати аж в 1952-му році». 

Також збірка включає:

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Довідка:

Хасевич Ніл Антонович — український художник, активний громадський діяч, член українського визвольного руху. У підпіллі мав псевда «Бей», «Джміль», «Зот», «Іван-2», «Левко», «333», «Старий».

Народився 25 листопада 1905 року у селі Дюксин Костопільського району., Рівненської області. У юнацтві втратив ногу (потрапив під потяг). Вищу освіту здобув у Варшавській академії прикладних мистецтв. До ОУН Ніл Хасевич вступив у 1930-х рр, а до лав збройного підпілля вступив навесні 1943 р. Редактор журналів ОУН та УПА: «До зброї», «Український перець», «Хрін» та інших. Ніл Хасевич автор пропагандистських матеріалів, проєктів нагород, бофонів та іншого. У підпіллі мав учнів-граверів, яким передавав своє ремесло. Був керівником графічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, член УГВР. За свою працю відзначений найвищими повстанськими нагородами: Бронзовим хрестом заслуги, Срібним хрестом заслуги, Золотим хрестом заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Митець загинув в оточеній чекістами криївці (застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога). 

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Архів національної пам’яті: не дати перемогти «совку»

Архів національної пам’яті: не дати перемогти «совку»

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб і правоохоронних органів. Це ментально робить їх продовжувачами методів роботи репресивних органів тоталітарних режимів. Зберігання історичних документів і вивчення історії країни – це не повноваження силових відомств

Джерело Історична правда

Автор — Ігор Кулик, директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті, член Центру досліджень визвольного руху 

Суспільний запит на правду про складне минуле

В 2014 році, працюючи на посаді директора Архіву СБУ, я був вражений таким випадком. До нас звернулася жінка близько 80 років, яка хотіла переглянути справу на свого репресованого батька. Його у часи “Великого терору” забрав “чорний воронок”.

Свого тата жінка ніколи не бачила в живих, а в родині не збереглося жодної світлини з ним. І ось в читальній залі архіву вона вперше побачила свого тата, змогла роздивитися його почерк та підпис. З людини, про яку напевне не дуже багато хотіли говорити в родині, він знову став близьким та рідним.

Прочитавши за що його розстріляли, а також сторінки протоколів допитів, жінка вийшла з читальної зали і довго сиділа мовчки в коридорі архіву. Ця інформація справила на неї дуже сильне емоційне враження, настільки, що за її самопочуття почали переживати архівісти.

Це лише один епізод. Із десятків тисяч подібних звернень. Роки роботи з архівними документами та пережитими історіями окремих людей переконали мене в тому, що відкриття правди про закатованих рідних здатне кардинально змінити долі та світогляд українців. Люди не лише по-новому дивляться на свої сім’ї – вони починають усвідомлювати історію держави, в якій живуть, свою приналежність до неї.

Що потрібно аби архіви СРСР були незворотньо відкритими та доступними?

Найкращий європейський досвід доводить, що відкритий доступ до архівів спецслужб тоталітарних режимів минулого можливий лише при поєднанні теорії та практики. У 2015 році в рамках декомунізаційного пакету в Україні було ухвалено спеціалізований Закон “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років”. У ньому було закладено принцип “все відкрито для всіх”, тобто всі охочі отримали змогу працювати з архівними документами.

 
Інфографіка «Основні положення Закону України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років”»

 

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб і правоохоронних органів. Це ментально робить їх продовжувачами методів роботи репресивних органів тоталітарних режимів. Зберігання історичних документів і вивчення історії країни – це не повноваження силових відомств.

На тридцятому році Незалежності України документи вже нині не неіснуючої держави ще досі зберігаються в архівах Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, органів прокуратури, юстиції та судів.

Однак ситуація з доступом до історичних документів за 1917—1991 роки дещо відмінна, залежно від інституції. Так, Архів Служби безпеки України за підсумками 2018 року посів перше місце у рейтингу дослідження відкритості архівів у пострадянських країнах. Цей рейтинг підготував Інститут розвитку свободи інформації, неурядова організація в Грузії.

Натомість отримати справи в інших архівах значно складніше. Багато людей висловлюють нарікання, що на свої звернення часто не отримують відповіді та не знають, які саме документи зберігаються в цих установах.

Для забезпечення максимально широкого і відкритого доступу громадян до архівних документів репресивних органів у червні 2019 року було створено Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті, або скорочено — Архів національної пам’яті.

За задумом, у ньому, наслідуючи приклад аналогічних установ Центральної та Східної Європи, у найближчому майбутньому буде зібрано до 4 млн справ — документів про злочини комуністичного тоталітарного режиму за 1917-1991 роки. Це будуть не тільки документи ЧК, НКВД чи КГБ, а й інших репресивних органів Радянського Союзу: радянської міліції, прокуратури, судів, юстиції та інших.

Таким чином, Архів національної пам’яті стане єдиною точкою входу для вільного доступу до всіх цих документів. Це об’єднає українців у комплексному вивченні спільного минулого, обговоренні перемог і поразок, в усвідомленні болю, а також — у виробленні цінностей, з якими ми будемо рухатися у майбутнє.

Це теорія.

Наразі подальший розвиток Архіву національної пам’яті під загрозою — починаючи з весни 2020 року установі постійно урізають фінансування.

У цій статті розповім про те, як зараз функціонує Архів, з якими труднощами зіштовхнувся його колектив у своїй діяльності і що потрібно зробити, аби цей важливий проєкт світового (так, світового!) рівня постав та розвивався.

Найбільший та найсучасніший архів в Україні — від ідеї до реалізації

У червні 2019 року Архів національної пам’яті отримав для реконструкції корпус Банкнотно-монетного двору Національного банку України. Це – Троєщина, Пухівська, 7. Будівлю проєктували як завод, але вона простояла пусткою тридцять років і нині потребує заміни інженерних мереж, даху та утеплення.

Команда Архіву взялася переплановувати приміщення саме під архів — з мобільними стелажами в архівосховищах, відповідними системами клімат-контролю, пожежозахисту, open space для відвідувачів тощо. Спільно з фахівцями за півроку зробили всю підготовчу роботу: переоформили будівлю на Архів, зібрали всі вихідні дані для подальшої реконструкції, розробили проєктну документацію та отримали позитивний експертний висновок.

На аркушах документів постала будівля, в якій втілені всі новітні напрацювання в галузі будівництва та архівної сфери. Це результат вивчення досвіду аналогічних закордонних архівів Польщі, Угорщини, Німеччини, Чехії. Вже у березні 2020 року Архів отримав “добро” від будівельників та архітекторів на те, щоби це приміщення перенести з планів на папері до реальної будівлі на Пухівській, 7.

 

Реконструйована будівля Архіву має стати, з одного боку, локацією, куди будуть приїжджати дослідники-совєтологи з усього світу. А з іншого – популярно-просвітницьким центром діяльності для журналістів, кіномитців, сценаристів, літераторів, які допоможуть переосмислити та розповісти про всі події, що пережила Україна у складному ХХ столітті.

Наше проєктування опиралося на бачення того, що найближчим часом на Пухівській, 7, всі охочі досліджуватимуть правдиву історію України, вивчатимуть становлення та занепад тоталітарних режимів, збиратимуть докази злочинів комунізму і встановлюватимуть їх організаторів, будуть відновлювати “білі плями” історії про репресованих осіб та про населені пункти країни. Ці наукові дослідження та творчі задуми, на основі конкретних документів, зможуть стати інформаційною зброєю у війні з Росією та її “совковими” цінностями і наративами.

Планували, що найбільший та найсучасніший Архів не лише в Україні, а й в Центрально-Східній Європі, зможе розпочати свою повноцінну роботу вже за два роки.

Але… Все це за умови достатнього фінансування.

Із приміщенням та проєктом, але без фінансування. Сплановане знищення чи нерозуміння місії інституції?

Весною 2020 року робота з реконструкції Архіву національної пам’яті припинилася. Безперечно, пандемія стала турбулентною для всіх сфер життя та діяльності людства. Однак, через низку обставин та бездій, складається враження, що коронавірус став гарною ширмою для того, щоб поставити розвиток нашої установи на паузу.

У квітні 2020 року Верховна Рада забрала в Архіву 57,6 млн на боротьбу із коронавірусом. Хоча саме ці кошти були передбачені на будівництво приміщення.

У липні 2020 року команда Архіву провела публічну презентацію проєкту реконструкції будівлі на ПухівськійМи свідомо представили всім зацікавленим проєкт майбутньої будівлі ще до початку будівництва. Показали яким чином нам вдалося збільшити корисну площу на дві третини, з 11 тис. кв. м. до 17,3 тис. кв. м. На стендах зобразили схеми розміщення та вигляд 30 архівосховищ на 8,5 тис. кв. м., open space на 1,1 тис. кв. м., читальної зали на 42 місця, робочих кабінетів працівників тощо.

Зрозуміло, що будівництво такого модерного архіву — справа недешева. Загальна вартість реконструкції Архіву становить 686 млн грн, з яких будівельні роботи — це лише 407 млн грн. Натомість, ще 243 млн грн необхідно на відповідне устаткування: мобільні стелажі, архівні коробки, системи клімат-контролю, обладнання для лабораторій з оцифрування та реставрації тощо. Інші витрати проєкту (кошти на покриття інфляційних процесів та покриття ризику, облаштування тимчасових споруд) складають 36 млн грн.

 

Під час огляду будівлі Архіву Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко висловив Архіву національної пам’яті свою підтримку. Цитую: “(Реконструкція архіву – авт.) відновить історичну справедливість, демократію та дасть всьому світу доступ до правди. Правди про права людей, чиї долі були знищені СРСР”. Його ж слова: “Проект розрахований на два-три роки. Ми знайшли можливість цього року поновити, хоч і не багато, але все ж таки фінансування, для того, щоб почалися тут роботи.

Після публічної презентації проєкту реконструкції приміщення Архіву нашій команді обіцяли повернути з державного бюджету 25 млн. грн. Цих коштів вистачило б для продовження робіт з будівництва приміщення. Однак грошей не виділили.

Сьогодні ситуація з фінансуванням Архіву зайшла у глухий кут і набула масштабів загрози національним інтересам України.

Чому? Бо це світоглядна проблема: Україна рухається до Європи чи продовжує жити за радянськими ідеологічними стандартами і цінностями “русского міра”. При плануванні проєкту державного бюджету на 2021 рік Архів та Український інститут національної пам’яті просили виділити на реконструкцію Архіву кошти в сумі 350 млн грн.

Пропозиції на цю ж суму подала група народних депутатів. Це прохання підтримав Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. Однак Комітет з питань бюджету та сама Верховна Рада не погодили виділення цих коштів.

Разом з тим, сотні представників культури, науки, медіа та громадян закликали Верховну Раду та Кабінет Міністрів відновити фінансування Архіву національної пам`яті.

Однак голосів багатьох відомих людей України, серед яких: головний редактор сайту “Історична Правда” Вахтанг Кіпіані, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський, письменник Сергій Жадан, заслужена артистка України Анжеліка Рудницька, співаки Віктор Бронюк, Олександр Сидоренко “Фоззі”, члени Ініціативної групи “Першого грудня” Мирослав Маринович, Йосиф Зісельс та сотень інших.… Верховна Рада та Уряд не почули.

У підсумку, в уже ухваленому Верховною Радою Державному бюджеті України на 2021 рік, Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті вже вкотре отримав НУЛЬ гривень на будівництво.

Шанс на реконструкцію Архіву є! Потрібна підтримка!

Наразі в Архіву з’явилася нова реальна можливість зрушити з мертвої точки будівництво приміщення. Колеги з Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, за підтримки Українського інституту національної пам’яті, надали згоду перекинути 37 млн грн. із коштів на проєктування і будівництво Музею Революції Гідності (які наразі немає можливості використовувати через тривалі перемовини з переможцем конкурсу) на реконструкцію Архіву національної пам’яті.

Це не потребує виділення додаткових коштів. Вони вже закладені у бюджеті Міністерства культури та інформаційної політики на 2021 рік. Ці 37 млн. грн. допоможуть розблокувати реконструкцію. Зокрема, оголосити тендер на генпідрядника, підписати з ним договір і розпочати підготовчі роботи.

Наступний крок має зробити вже саме Міністерство, ініціювавши таке перекидання. Підтвердження про наявність коштів в сумі 34 млн грн і необхідність їхнього подальшого додаткового розподілу пролунало на Facebook-сторінці очільника Міністерства культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка в коментарі до посту про ухвалення головного кошторису країни.

Якщо перекидання таки отримає “зелене світло”, то надалі йтиме тривалий бюрократичний процес із долученням Міністерства фінансів, Комітету Верховної Ради з питань бюджету, Кабінету Міністрів. Не буду описувати весь цей складний шлях та кількість необхідних для нього документів. Лише зауважу, що він може зайняти кілька місяців – аж до літа.

Втім такий шлях є набагато кращим, ніж іще на рік заморожене будівництво на Пухівській, 7. Як керівник Архіву, я щиро сподіваюся, що цього разу уряд зробить рішучі кроки на підтримку будівництва нашої інституції. І виконає свої обіцянки та всі необхідні кроки якнайшвидше.

2020 рік був непростим для Архіву національної пам`яті. Однак наша команда вірить, що 2021 дасть новий поштовх для розвитку установи, а екскурсії на Пухівській, 7, ми проводитимемо вже у будівельних касках.

 

100 років Миколі Руденку: як КҐБ мстився дисиденту й правозахиснику

100 років Миколі Руденку: як КҐБ мстився дисиденту й правозахиснику

До ювілею засновника Української Гельсінської Групи опубліковані онлайн 35 документів з його архівно-кримінальної справи.

Микола Руденко, український дисидент, письменник, філософ, економіст, народився 19 грудня 1920 року. 

Учасник Другої світової війни, під час якої отримав важке поранення, член Спілки письменників України та КПСС, був виключений з партії та репресований за правозахисну діяльність та «антирадянську пропаганду». На долю Миколи Руденка випало і «лікування» в психіатричній лікарні, і табори суворого режиму з подальшим засланням. 

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України та Архівом національної пам’яті публікують онлайн 35 документів зі справи письменника та правозахисника. 

Документи можна завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху за посиланням https://bit.ly/34mnDuM

До збірки документів увійшли:

та ін.

«Один із документів — запис телефонної розмови Руденка з представником інформаційної служби “Смолоскип” у Вашингтоні Богданом Ясинем, де правозахисник розповідає про умови утримання політичних в‘язнів у психлікарнях, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Він наводить приклад Йосипа Терелі, учасника греко-католицького правозахисного руху, у палаті якого один рушник ділили 38 людей, а харчування скидалося на тюремне».

Микола Руденко (праворуч). Джерело: ГДА СБУ

Дружина, Раїса Руденко, писала, що її чоловіка примусово і шантажем утримували у психоневрологічному диспансері. «Виключення зі Спілки письменників не переживає як травму», — така причина була вказана у висновку психіатра, за яким Руденка відправили «на лікування».

Цікаво що, під час проведення слідства над Руденком протоколи допиту УКҐБ по Донецькій області були написані українською мовою, а у Києві російською.

На сайті Електронного архіву Українського визвольного руху також можна ознайомитися з колекцією Документи КГБ про Українську Гельсінську Групу

 

Довідка:

Руденко Микола Данилович (19.12.1920–01.04.2004) – письменник, поет, філософ, громадський і політичний діяч, правозахисник, дисидент. Член Української вільної академії наук у США, почесний член французької  та японської секцій ПЕН-клубу. Герой України. У січні–березні 1976 був підданий психіатричній експертизі. У листопаді 1976 створив і очолив Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Заарештований в лютому 1977, у липні був засуджений  до 7-ми років таборів та 5-ти років заслання. У грудні 1987 йому із дружиною було дозволено виїхати за кордон. У вересні 1990 подружжя повернулося в Україну, поновлене в громадянстві та в 1991 реабілітоване. У 1993 Руденко отримав Державну премію України ім. Т .Шевченка. В економічних працях критично осмислив марксистську теорію диктатури пролетаріату.

Нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ст. Похований у місті Київ. 

Джерело Енциклопедія історії України

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

 

Селяни vs НКВД: документи про «Куркульську операцію» доступні онлайн 

Селяни vs НКВД: документи про «Куркульську операцію» доступні онлайн 

У вільний доступ виклали 54 архівних документи про одну з репресивних операцій Великого терору 1937—1938 років, спрямовану проти так званих «куркулів».

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України публікує онлайн колекцію розсекречених документів «Куркульська операція». Документи можна завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху: https://bit.ly/3qFxMfv

«Куркульська операція» — радянська репресивна кампанія у рамках політики Великого терору. У результаті операції було заарештовано понад 111 000 осіб, а розстріляно — понад 64 000, решту відправили у табори, де багато хто згодом загинув. Такі цифри називають дослідники за період з серпня 1937 року по листопад 1938 року.

Наказ про початок операції № 00447 підписав народний комісар внутрішніх справ СРСР Ніколай Єжов 30 липня 1937 року.

До колекції увійшли:

Зокрема в колекції опублікована телеграма народного комісара І. Леплевського, в якій він наказує переглянути усі справи на «кулаків» та «кримінальників», які вже повернулися із заслання. За результатами перегляду керівники обласних відділів НКВД мали сформувати нові списки для репресій: розбити всі справи на дві категорії — кого розстріляти, а кого — відправити в табори. Перегляд усіх справ мали здійснити за два дні і відзвітуватися Леплевському про результати. 

«Опубліковані документи відверто свідчать про злочинний характер цієї кампанії, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Наприклад, як інакше трактувати звернення народного комісара Леплевського, який просить збільшити ліміти на список селян, яких слід розстріляти? Комісар обґрунтовує своє прохання тим, що в тюрмах — нестача місць». 

Також в архівних документах збереглися пропозиції радянського керівництва збільшити квоту для висилки у табори до 5000 осіб, а згодом і до 7000.

Нагадуємо, що на Електронному архіві Українського визвольного руху можна переглянути більше документів про Великий Терор 1937—1938 рр:

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Справа Василя Стуса: документи з архівної справи опублікували онлайн

Справа Василя Стуса: документи з архівної справи опублікували онлайн

Дослідники опублікували понад 40  документів з архівно-кримінальної  справи поета та дисидента Василя Стуса.

19 жовтня 2020 року Дарницький суд міста Києва заборонив розповсюдження книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», яка включає матеріали архівної справи дисидента. Причина: «порушення честі та гідності» Віктора Медведчука, політика ОПЗЖ, який був адвокатом поета у 1980 році.

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України публікує онлайн колекцію документів з цієї справи. Документи можна переглянути та завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

«В Україні з 2015 року відкрито повний доступ до архівів КҐБ. Тому коли проросійські депутати намагаються заборонити поширення інформації, базованої на цих архівах, ми йдемо і публікуємо ці архіви онлайн, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Тепер кожен за кілька кліків може переконатися, що єдиний, чия честь і гідність була в тій справі порушена, — це Василь Стус, який не зміг отримати нормальну адвокатську допомогу».

Серед опублікованих документів є ордер з погодженням кандидатури Віктора Медведчука для ведення кримінальної справи Василя Стуса.

До онлайн-колекції увійшли:

Правозахисник та політв’язень Василь Овсієнко, що проходив свідком у справі Василя Стуса, відмовився давати відповідь абсолютно на всі питання слідчого з «етичних міркувань» та не підписав протокол допиту.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду. 

Довідка:

Василь Стус — письменник, перекладач, літературознавець, правозахисник, дисидент.

Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, виріс на Донбасі. У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. У вересні 1965 року на прем’єрному перегляді фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів шістдесятників, за що 20 вересня був виключений з аспірантури. Працював на будівництві, кочегаром, інженером технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Василь Стус протестував проти реставрації культу особи, політики денаціоналізації, обмежень свободи слова. У січні 1972 року поет був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Йому інкримінували 14 віршів та 10 правозахисних літературознавчих статей. Засуджений ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років таборів суворого режиму і 3 років заслання. У серпні 1979 року повернувся в Київ, працював формувальником у ливарному цеху, на конвеєрі взуттєвого об’єднання «Спорт». У 1980 році знову заарештований. Засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Термін відбував у селі Кучино Чусовського району Пермської області, ВС-389/36-1. Загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985 року.

Джерело довідки: Віртуальний музей «Дисидентський рух в Україні» // С. Карасик, В. Овсієнко.

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.

Ірина Стасів-Калинець: арешт шістдесятниці в архівах КҐБ

Ірина Стасів-Калинець: арешт шістдесятниці в архівах КҐБ

До 80-річчя з дня народження відомої поетеси та дисидентки у вільному доступі  опубліковано 30 розсекречених документів з її архівно-слідчої справи 

Ірину Стасів-Калинець заарештували за «антирадянську агітацію та пропаганду» у січні 1972 року. Поетесу, разом із чоловіком Ігорем Калинцем, засудили до шести років ув’язнення в таборах та трьох років заслання.

До річниці народження видатної діячки дисидентського руху, Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України та Архівом національної пам’яті опублікував документи з її архівно-кримінальної справи онлайн. Підбірку можна побачити та завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху https://bit.ly/37JKCk3.

Приводом до арешту стала участь Ірини Калинець у різдвяній коляді. «Радянські спецслужби почали проводити “чистки” серед інакомислячих перед 50-тою річницею створення Радянського Союзу, — розповідає координатор Електронного архіву Денис Пасічник. — Разом з Калинець були заарештовані ще сімнадцять представників української інтелігенції Києва та Львова».

Один із опублікованих документів — протокол допиту чоловіка поетеси, Ігоря Калинця. Він відмовився свідчити проти Ірини: «ніяких показів … відносно Ірини Калинець, я давати не буду, тому що, по-перше, це моя дружина»

Також свідком по справі шістдесятниці проходив Василь Стус. Під час допиту на питання які антирадянські документи виготовляла і поширювала Ірина Калинець, він відповів, що Ірина пише вірші, а не «докумєнти».

Загалом до онлайн-збірки документів увійшли:

Довідка:

Стасів-Калинець Ірина — філологиня, громадська діячка, поетеса, письменниця, шістдесятниця, громадська активістка. 

Народилася 6 грудня 1940 року у Львові в сім’ї греко-католиків. Родичі мали зв’язки з ОУН та були вивезені до Сибіру. Навчалася на філологічному факультеті універистету ім. І. Франка. По закінченню навчання працювала методисткою обласного будинку народної творчості, вчителькою, бібліотекаркою, викладачкою української мови та літератури у Львівському політехнічному інституті. 

У 1970 Ірину Калинець звільнили з роботи. Працювала ткалею, викладала українську мову і літературу на замінах. Водночас активно долучилася до акцій підтримки засуджених дисидентів Валентина Мороза, Ніни Строкатої, писала листи і звернення до Прокуратури та Верховного Суду УРСР на їх підтримку. 

12 січня 1972 року  заарештована до 6 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. Покарання відбувала у Мордовії (село Барашево, табір ЖХ-385/3-4).

Нагороди: «Героїня світу», Орден княгині Ольги II і III ступеня.

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Архів національної пам’яті (Галузевий державний архів Українського інституту національної пам`яті) —  установа, що має сконцентрувати в собі весь масив даних за 1917-1991 роки від усіх силових органів, які ще досі зберігають документи Радянського союзу. Зокрема таких як Служба безпеки, Служба зовнішньої розвідки, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, органи прокуратури та суди. Архів має приміщення в 11 тис. кв. метрів у Києві на вулиці Пухівській, 7, яке  за сталого бюджетного фінансування буде реконструйоване за два роки і зможе зберігати історичні документи.