Від листа до ГУЛАГу: як МҐБ цензурувало пошту про операцію «Запад»

Від листа до ГУЛАГу: як МҐБ цензурувало пошту про операцію «Запад»

Джерело – Історична правда

Автор – Андрій Когут

На Великдень 1948 року отець Володимир Марущак готував особливу проповідь. Він знав, що попри заборони й обмеження нової влади, відсвяткувати воскресіння Христа збереться чимало людей. 2 травня він відправив службу у старовинній церкві села Новий Кропивник, а тоді — виголосив промову, яка викликала сльози у багатьох присутніх
Східниця. У другому ряду іде, ймовірно, о. Володимир Марущак. 1935 рік. FB-сторінка Golden Ratio

Священник звернувся до громади з такими словами:

“Віруючі! Ми молимся і просимо Бога за тих людей які безневинно попали на каторгу в Сибір і знаходяться в тюрмах. Ці люди зараз переживають великі тяготи, тобто мучаться в холоді, голоді, помирають голодною смертю…

Ми віруючі будемо просити Бога щоби ці люди повернулися якомога швидше в свої рідні краї. Будемо молитися і можливо що-небудь зміниться в політичній структурі в наших рідних краях. Цим людям ми маємо допомогти”.

 
Миколаївська церква кінця XVII століття у Новому Кропивнику

Працівники МҐБ згодом змушені були вислухати й записати сім варіацій цієї проповіді отця. Семеро допитаних вірян — чотири жінки з Нового Кропивника та три чоловіки зі Східниці — по-різному переказували її. Однак всі сходились в одному: після проповіді на Великдень та напередодні нього всі, хто був у церквах, плакали.

Отця Володимира Марущака заарештували 15 липня 1948 року зі звинуваченнями в неодноразовій “антирадянській агітації”.

Варіанти проповіді о. Володимира Марущака записані МҐБ під час допиту свідків. З архівно-кримінальної справи № 35773п
Варіанти проповіді о. Володимира Марущака записані МҐБ під час допиту свідків. З архівно-кримінальної справи № 35773п.

За півгодини до опівночі капітан Піскунов, начальник 3-го відділення слідчого відділу УМҐБ Дрогобицької області, розпочав черговий допит арештованого Володимира Марущака. Він взяв ручку та папір і почав каліграфічно записувати відповіді арештованого священника, одразу ж перекладаючи їх на чекістську російську.

Вам приходилось в церкви с. Ново-Крапивники выступать с антисоветскими проповедями среди верующих?”, — записав він своє третє питання.

Да, подобные факты со стороны меня имели место“, — так за версією чекіста звучала відповідь о. Марущака.

Цей допит тривав до 1:40 ночі. Священник підтвердив, що закликав молитися за примусово висланих у Сибір українців. 31 серпня 1948 року — за півтора місяці після арешту — йому повідомили, де він проведе решту свого життя. За своє Великоднє звернення священик отримав 25 років виправно-трудових таборів.

 
Обкладинка архівно-кримінальної справи № 35773п на о. Володимира Марущака. Джерело: АП УСБУ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Історія з арештом та ув’язненням о.Марущака стала прикладом успішного, з точки зору чекістів, використання органами МҐБ “матеріалів “ПК””. “ПК” на сленгу співробітників “органів” означало “перлюстрацію кореспонденції” або ж, простіше кажучи, — поштову цензуру.

1 січня 1946 року в СССР скасували військову цензуру. Однак натомість ввели заходи так званого політичного контролю. Одним із його інструментів і була “перлюстрація кореспонденції”.

Та послаблення цензурування пошти не стосувалися Західної України, Західної Білорусі та країн Балтії. В цих частинах радянської держави, як і раніше, все листування підлягало таємному перегляду. На решті території пошту розпочали перевіряти вибірково. З початку 1946 року на території Західної України пункти “ПК” були створені в 26 містах, загальна кількість залучених співробітників — 677 штатних одиниць.

Квартальний звіт МҐБ УССР за останні місяці 1948 року про результати оперативного використання матеріалів поштової цензури
Квартальний звіт МҐБ УССР за останні місяці 1948 року про результати оперативного використання матеріалів поштової цензури. Джерело: ГДА СБУ

Співробітники МҐБ готували інформаційні повідомлення про результати повної перевірки поштового листування. На керівництво Компартії та спецслужб подавали відомості про те, як місцеве населення ставиться до заходів радянської влади і як реагує на різні важливі події. Найбільш критичні для комуністичного режиму антирадянські висловлювання надсилалися для “оперативного відпрацювання”.

В квартальному звіті про останні місяці 1948 року співробітники МҐБ УССР повідомляли в Москву, що у травні 1948 року в Дрогобичі було виявлено та вилучено вісім листів зі сіл тодішніх Підбузького, Дрогобицького та Ходорівського районів.

Перша сторінка спецповідомлення про поширення начеб то чуток про депортаційну операцію
Перша сторінка спецповідомлення про поширення начеб то чуток про депортаційну операцію “Запад”. Джерело: ГДА СБУ

Місцеві мешканці писали в листах, що священники у своїх проповідях звертаються з проханням надавати всебічну допомогу засудженим українським повстанцям та адміністративно висланим сім’ям. Марія Хомин з села Новий Кропивник, в одному зі своїх листів до сестри в місто Коркіно (Челябінська область), писала:

“… Дорога сестро! На самий великий день Паски, священник в нашому селі читав проповідь про тих, які засуджені і виселені в Сибір, про тих, котрі сидять в тюрмах. Він говорив, що наш народ знаходиться у великому горі. Слухаючи священника і відчуваючи горе бідного народу, всі, хто був в церкві, плакали. Священник говорив: “Господь спасе нас від цього горя проклятого, люди перестануть нести тяжкий хрест і настане радісний день для всього народу”.

Виселенням, про яке згадували в цих листах, була операція “Запад”. Саме під такою кодовою назвою пройшла наймасовіша радянська депортація зі Західної України у жовтні 1947 р.

Внаслідок операції проведеної з 21 до 26 жовтня, було вивезено до Сибіру та Казахстану 26 332 сім’ї — це 77 791 особа. З них – 35 685 жінок, 23 240 дітей віком до 15-ти років та 18 866 чоловіків. Мета депортації — повне поборення українського визвольного руху.

 
Перша сторінка наказу МҐБ СССР № 00386 “Про виселення з території західних областей Української ССР сімей бандитів, націоналістів і бандпосібників, у відповідь на здійснені бандитами диверсійно-терористичні акти” від 20 жовтня 1948 року. Джерело: ГДА СБУ

Підготовка та проведення операції “Запад” спричинило своєрідний інформаційний вибух в поштовому листуванні. Принаймні саме так виглядають кількісні результати роботи пунктів поштової цензури на території Західної України.

У 1947–1948 роках МҐБ УССР конфіскувало щонайменше 39 605 листів зі згадками про депортацію, які так і не надійшли до своїх адресатів.

Перші згадки про підготовку до майбутньої виселенчої операції в листах почали фіксуватися відділами поштової цензури ще в червні 1947 року. Один із перших листів був виявлений УМҐБ Рівненської області. Так, у листі від 26 червня 1947 року мешканка Рокитнівського району Рівненської області Уляна Шевчук писала до Григорія Шевчука в Унарську сільраду (Іркутська область):

“… Нас не забувайте, ми поки будемо жити, то Вас не забудемо. Дай Бог, щоби ми залишилися на своїй землі… Ми тепер неспокійні, так тепер жмуть як, хто де трохи замішаний, того записують в Сибір…”.

Оперативні карти МҐБ для проведення операції
Оперативні карти МҐБ для проведення операції “Запад”. Джерело: ГДА СБУ

В іншому листі мешканець села Буди Петро Кириловець з того ж району Рівненської області писав 30 червня 1947 року до Кузьми Шевчука в село Перебори (Ярославська область):

“… Новини у нас не цікаві, як писав тобі в перших листах, що підготовлюють багато сімей для виселення… Живемо як душа без тіла, сам знаєш висимо як кий на груші, ось таке наше життя…”.

Попри те, що ключовим завданням депортації “Запад” було примусити мешканців Західної України перестати підтримувати український визвольний рух, селяни часто пов’язували виселення з намаганням провести колективізацію. Матеріали пунктів “ПК” чітко фіксують, що вступ до колгоспу сприймався як порятунок від виселення, “адже колгоспників не виселяють”.

У переважній більшості листів адресанти пишуть, що не запишуться до колгоспу навіть під загрозою вивезення їхньої сім’ї до Сибіру. Так, Володимир Казюта з села Біле, Дублянського району Дрогобицької області писав у листі (конфіскованому) до Степана Казюти в поселення Бурат-Килитим (Челябінська область):

“… кажуть потрібно писатися в колгосп, а люди не хочуть. Кажуть поїдемо на схід, а в колгосп не підемо”.

Витяги з конфіскованих цензурою листів про підготовку до депортації
Витяги з конфіскованих цензурою листів про підготовку до депортації “Запад”. Джерело: ГДА СБУ

Окрім тих, хто був категоричним противником вступу до колгоспу, були й ті, хто був готовий “записатися” до нього, аби врятувати себе від депортації у “віддалені райони СССР”. У листі (конфіскованому) до Дмитра Лютика, що перебував в місті Ухта (Комі АССР) його родич зазначав:

“… Кажуть або іди в колгосп, або в Сибір. Піду в колгосп тільки б залишитися …”

Цікаво, що більшість поданих у звітах МҐБ витягів з конфіскованих та цензурованих листів адресувалися до родичів, близьких та друзів, які вже перебували у “віддалених районах СССР”.

Після проведення операції “Запад”, кількість листів про масове виселення стрімко зростає. На жаль, звіт про результати поштової цензури за жовтень 1947 року поки не вдалося виявити в архівах. Та дані, подані чекістами за листопад, вражають кількістю згадок про депортацію.

Місячний звіт про результати роботи пунктів поштової цензури Української ССР за листопад 1947 року
Місячний звіт про результати роботи пунктів поштової цензури Української ССР за листопад 1947 року. Джерело: ГДА СБУ

У листопаді 1947 р. було вилучено 33 339 листів в яких йшла мова про депортацію “Запад”. Це в 3-6 разів перевищує кількість вилучених листів за будь-якою іншою темою, через яку конфіскувалася кореспонденція у 1947–1948 роках.

Дехто з авторів листів намагався приховати, що вони пишуть про депортацію та вдавався до езопової мови. Наприклад, вживали слово “весілля” у значення “виселення”. Так, Рузя Шудло зі Старого Села Дрогобицького району пише у своєму листі 23 жовтня 1947 року до зятя Михайла Антоника в Кемерово (Західний Сибір):

“… Дорогий зять! 21.X. в нашому селі було велике, але сумне весілля, також і по інших селах були весілля… Маринка і Каська з дитиною поїхали далеко де ти, взагалі важко описати яка була ця страшна ніч…”.

Швидше всього, що авторка листа, як і адресат, мали стосунок до націоналістичного підпілля. Саме про такий метод конспірації йшлося, наприклад, в оунівському посібнику “Конспірація”, автором якого ймовірно є останній командир УПА Василь Кук.

Василь Кук
Василь Кук. Джерело: АРХІВ ЦЕНТРУ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Чекісти створили таблицю розшифрованих значень коду українських підпільників. Зокрема там серед іншого вказувалося, що під словом “весілля” українські повстанці зашифровували “акції”.

Проведення масової операції 21 жовтня 1947 року створило у населення західних областей враження, що в планах радянського режиму продовжувати виселення та депортувати від 30-ти до 50-ти відсотків місцевих українців. Так, Анна Рудько з села Пісочного Миколаївського району Дрогобицької області писала в листі (конфіскованому) до Анастасії Кривко в місто Нарву:

“… Дорога Настя! 21 жовтня вивезли всі сім’ї у кого були арештовані та засуджені, але говорять це ще не все, тепер будуть виселяти тих хто був в Німеччині. З нашої області всього вивезли 26000, а будуть виселяти 50% всього населення, а решту повинні записати в колгосп… народ боячись цього виселення, почав ще більше продавати та забивати худобу”.

Було багато повідомлень і про те, що це не остання депортація, і що більшовики планують нові репресії. Перші “чутки” про можливе повторне виселення, як фіксували співробітники МҐБ, починають з’являтися з травня 1948 року та поступово зростають до осені 1948 року.

На жаль, то були не просто “чутки”. Ще 6 лютого 1948 року міністр МҐБ УССР Сергій Савченко надіслав Москву запит на продовження депортаційної кампанії проти “сімей оунівців” як відплатних дій на повстанську активність. Наказ МҐБ СССР, який санкціонував продовження примусових виселень населення Західної України, видали восени того ж року — 20 жовтня.

Сергій Савченко, міністр державної безпеки Радянської України.
Сергій Савченко, міністр державної безпеки Радянської України

Символічно, що саме на початку травня 1948 року, тобто тоді ж, коли поштова цензура МҐБ зафіксувала згадки про повторне виселення, о. Володимир Марущак, звертався з проповіддю до громади Нового Кропивника та Східниці з проханням молитися за сім’ї, виселені під час операції “Запад”.

Священик Володимир Марущак так і не повернувся додому з ГУЛАГу. 19 вересня 1954 року він помер в таборі. Того ж року, після смерті Сталіна, почали відбуватися зміни в становищі раніше висланих сімей.

Вид на церкву святих апостолів Петра і Павла у Східниці
Вид на церкву святих апостолів Петра і Павла у Східниці. Джерело: НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВ ПОЛЬЩІ

АНОНС: Як МҐБ цензурувало листи про депортаційну операцію «Запад»

АНОНС: Як МҐБ цензурувало листи про депортаційну операцію «Запад»

21 жовтня о 17:00 відбудеться науковий онлайн-семінар «Як  цензурувало листи про депортаційну операцію “Запад”».
Операція «Запад» — перша масова післявоєнна депортаційна операція — була проведена 21—22 жовтня 1947 року. Такі дати фігурють в офіційних звітах.
Каґебісти звітували, що їм вдалося всього за два дні виселити понад 77 тисяч українців із Західної України.

У середу, 21 жовтня, Андрій Когут, директор архіву СБУ, розповість про те, як радянські спецслужби намагалися зберегти операцію в таємниці та цензурували листи населення, яке дізнавалося про підготовку депортації.

Дивіться пряму трансляцію та долучайтеся до дискусії на сторінці Центру досліджень визвольного руху у Фейсбук – https://bitly.su/2Gj89zO

#запідтримкиУКФ

 

Кримськотатарський національний рух у 1917—1920 роках за архівами комуністичних спецслужб

Кримськотатарський національний рух у 1917—1920 роках за архівами комуністичних спецслужб

Видання “Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 рр.” допоможе деконструювати російські міфи про Крим

  • Упорядники: Іванець А., Когут А.
  • Видавництво: К.І.С.
  • Рік видавництва: 2019
  • Місто видавництва: Київ

Наукове видання “Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 рр. за архівами комуністичних спецслужб” містить чимало документів, що вважалися втраченими, і є важливим для деконструкції російських міфів про Крим.

На цьому наголошували учасники презентації в Укрінформі.

“Ми маємо більше говорити про Крим та деконструювати ті імперські російські міфи, які існують. Відповідати на запитання “Чий Крим?” без звернення до архівних документів, без деконструкції імперських російських міфів неможливо. Тому наш задум — почати оприлюднювати ті документи, які зберігаються у нас в архіві. В основу цієї книги великою мірою лягли документи зі справи “Міллі-Фірка” (кримськотатарської національної партії — ред.). Це документи слідчої парламентської комісії, яка була створена 1918 року і метою якої було визначення наслідків від першої більшовицької окупації Криму”, – зазначив директор Галузевого державного архіву СБУ, співупорядник видання Андрій Когут.

Він наголосив, що ці документи надзвичайно важливі не лише з погляду історії, а й з погляду майбутнього, “бо так чи інакше нам треба буде встановлювати жертви, яких було завдано Криму в результаті російської окупації”.

Когут уточнив, що книга складається з двох частин: історичного екскурсу та архівних документів, що стосуються кримськотатарського національного руху, його намагань створити власне державне утворення.

“Те, як вони бачили цей процес, як намагалися його сформувати, є важливим для нас сьогодні, тому що будь-яка розмова про сучасну Україну неможлива без Криму. Всі розмови про реінтеграцію Криму важливі також і в інформаційній площині, тому ми сподіваємося, що видання цієї книги буде своєрідною інтелектуальною провокацією і спонукає дослідників, істориків до того, щоб більш докладно, більш активно займатися цією темою”, – сказав Когут.

Він додав, що книга буде доступною онлайн, паперова версія в 1 тис. примірників буде розповсюджуватися безкоштовно.

Як зазначив другий співупорядник – науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України Андрій Іванець, це видання буде цікавим і фахівцям, і широкому колу читачів.

“Ми старалися підібрати новий документальний матеріал, не відомий дослідникам, супроводити його аналітичним матеріалом, який би розкривав процеси трансформації кримськотатарського народу в той період, надзвичайно цікавий і важливий для кримськотатарського народу… Саме в ці роки він трансформувався з етносу в етнонацію, в суб’єкт колективної дії в політичному просторі і досяг в цьому дуже серйозних результатів”, – наголосив Іванець.

За його словами, книга містить 30 документів. Більшість з них, майже 25, – з Галузевого державного архіву СБУ. Власне, це чекістські переклади 4-ох протоколів національних установчих зборів і першого національного парламенту кримських татар Курултаю (грудень 1917), які нині зберігаються на території тимчасово окупованого Криму.

“Зокрема, це документи слідчої комісії курултаю, яка діяла у 1918 році щодо захоплення влади більшовиками і тих збитків, матеріальних і людських, яких вони завдали. Те, що ми знайшли ці документи, – це удача для істориків. Ще в 1930-ті роки радянські дослідники писали, що ці документи втрачені. Виявляється, що вони є… Раніше практично ніде не використовувались протоколи курултаю, а тільки спогади або газетні публікації того часу. А про те, що говорилось безпосередньо на установчих зборах, знайти відомостей не було змоги. Чим цікава наша книга — що тут є 4 протоколи першого курултаю кримських татар, є 2 “вижимки” з двох інших протоколів. І чимало дискусійних моментів сьогодні історики можуть вирішити, звернувшись до цих документів”, – сказав Іванець.

Він додав, що в документальній частині під текстом є примітки, біографічні матеріали. А згори — QR-код, який дозволяє з допомогою гаджета побачити оригінал даного документа, розміщеного на сайті Центру досліджень визвольного руху.

 

Джерело – Укрінформ 

Krym 1917-1920 SBU

 

Електронну версію можна завантажити тут.

Операція «Запад». Перевиконання плану з депортацій українців

Операція «Запад». Перевиконання плану з депортацій українців

Серед залізничників кружляли чутки, що операцію контролює сам Сталін. У Тернополі та Чорткові концентрували криті вагони. Казали, що будуть виселяти рештки євреїв. Але цього разу МҐБ готувалося перевиконати план з депортації українців.

ДжерелоІсторична правда

Автор – Андрій Когут, історик, директор Галузевого державного архіву СБУ, науковець Центру Досліджень Визвольного Руху

О 2-й годині ночі 21 жовтня 1947 року у Львові розпочалася масова операція примусового виселення українців. Через п’ять днів – о 16:05 26 жовтня зі станції Заболотів у Станіславській (Івано-Франківській) області вирушив у дорогу на Схід ешелон № 20040. Це був останній ешелон операції “Запад”.

До 58-и вагонів цього ешелону, який прямував до Караганди в Казахстані, по станції Львів додали ще 4 вагони. Ешелон № 20040 розтягнувся більше, ніж на півкілометра.

Впродовж шести днів з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської (Івано-Франківської), Тернопільської та Чернівецької областей було насильно вивезено до Сибіру та Казахстану 26 332 сім’ї – 77 791 особу.

З них четверту частину складали чоловіки – 18 866 осіб. Решту жінки — 35 685 осіб та діти до 15 років — 23 240 осіб.

28 квітня 1947 році, за півроку до початку депортації “Запад”, розпочалося примусове виселення українців із Закерзоння — сучасної східної частини Польщі на так звані “повернені землі” на заході сучасної Польщі.

Кодовим ім’ям цієї операціїв проекті її плану зазначили криптонім “Схід”. Потім ця операція увійшла в історію як “акція Вісла”. В операції “Захід” ешелони йшли на Схід, у операції “Схід” – людей везли на Захід.

Метою обох операцій з примусового виселення українців – чи зі сходу на захід, чи із заходу на схід – було знищення українського визвольного руху.

Конвой по дорозі на збірний пункт після виселення одного із сіл в рамках Операції “Вісла”. ДЖЕРЕЛО: ARHIWUM IPN

28 березня того ж року українські повстанці із засідки вбили заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського. Це і стало приводом для початку депортації “Вісла”.

Для початку операції “Запад” таким приводом став спільний лист замміністра держбезпеки СССР Сергія Огольцова та міністра держбезпеки УССР Сергія Савченка, надісланий 24 травня 1947 року до міністра державної безпеки СССР Віктора Абакумова.

У цьому листі два генерали зазначали про ефективність використання такого засобу репресій як виселення сімей оунівців оскільки це:

“…сприяло розкладанню підпілля і банд, викликало явку з повинною, ускладнювало оунівським ватажкам вербування нових членів ОУН і бандитів, штовхало тих, котрі з’явилися з повинною на активну боротьбу з бандами, скорочувало базу пособників“.

Ось два генерали і зверталися з проханням дозволити продовжити депортаційну кампанію.

Савченко та Огольцов зазначали, що депортація сімей українців допоможе виконати інший наказ МҐБ СССР № 00207 від 22 квітня 1947 року “Про посилення боротьби з націоналістичним підпіллям і його озброєними бандами в Український ССР”.

Не забули обидва генерали надати і кількісну характеристику депортаційної кампанії, яка розпочалася з виданої 31 березня 1944 року у Москві директиви НКВД СССР № 122.

Так, впродовж 1944–1946 років було виселено зі західних областей підсовєтської України 14 729 сімей або 36 609 осіб.

Сергій Огольцов, заступник міністра держбезпеки СССР з загальних питань в 1946–1951 рр. МІЖНАРОДНИЙ “МЕМОРІАЛ”

Та ще до моменту написання листа з проханням продовжити депортації українців зі Західної України, міністр держбезпеки Сергій Савченко видав директиву МҐБ УССР № 50 датовану 14 травня 1947 року.

Директива вимагала відновити призупинене виселення сімей, члени яких були в українському підпіллі, або підтримували визвольний рух:

В загальному комплексі чекістських заходів, які ми проводимо по боротьбі з оунівським підпіллям і його озброєними бандгрупами важливе значення має виселення сімей активних учасників ОУН-УПА.

Успішне проведення цього заходу підриває пособницьку базу оунівських бандитів, спряє їх моральному розкладанню, а також є попередженням для тих осіб, які хотіли б спробувати піти в банди“.

Ця директива можливо стала одним із наслідків наради секретарів обкомів КП(б)У та начальників обласних УМҐБ за участі Микити Хрущова та Лазара Кагановичаяка відбулася 23 квітня 1947 року у Львові.

На цій нараді, також обговорювали недоліки виконання депортаційної роботи совєтськими спецслужбами на території західних областей України.

Чекістське керівництво інформувало про проблеми, що виникли у зв’язку із передачею справ з МВД до МҐБ, а також із затягуванням оформлення справ на виселення.

Учасники наради погоджувалися, що для ліквідації повстанської бази необхідно продовжувати масові виселення.

Сергій Савченко, народний комісар — міністр державної безпеки Української ССР в 1943–1949 рр. МІЖНАРОДНИЙ “МЕМОРІАЛ”

Микита Хрущов гаряче підтримав продовження депортацій, заявивши, що потрібно активізувати цю роботу та виселити більше активних “поплічників ОУН”.

На цей момент керівництво компартії та совєтських спецслужб повинно було вже знати про плановану операцію “Вісла”.

12 квітня 1947 року начальник 1-го управління МҐБ УССР повідомив чекістське керівництво у Києві про планування майбутньої польської масовоїоперації.

Саме директива № 50 стає базовим документом для підготовки депортації “Запад”.

Чекісти продовжували використовувати цю директиву навіть після виходу наказу № 00430 від 22 серпня 1947 року, відповідно до якого і було проведено операцію з масового примусового виселення мешканців Західної України.

Наказ МГБ СССР № 00430 “Про виселення сімей засуджених, убитих, перебуваючих на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів з території західних областей України” ДЖЕРЕЛО: ГДА СБУ

Для активізації підготовки депортаційної операції у липні 1947 року Савченко видає чергову директиву № 75 в якій вимагає:

Прийняти найрішучіші заходи для форсування оформлення облікових справ на сім’ї оунівського підпілля, бандгруп та їхніх поплічників, що підлягають виселенню“.

Оформлення цих облікових справ мало відбуватися в таємниці від місцевого населення, а всі необхідні документи мали здобуватися чекістами у суворій конспірації.

Виданий у Москві цілком таємний наказ № 00430 “Про виселення сімей засуджених, вбитих і тих, що знаходяться на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів с території Західних областей України” за підписом міністра державної безпеки Абакумова містив ряд додатків та прямих вказівок про проведення майбутньої операції.

Документ встановлював і час проведення депортації — з 10 по 20 жовтня 1947 року зі забезпеченням конспірації всіх підготовчих дій.

Перш за все, наказ визначав безпосередньо відповідальних як за всю операцію на території Західної України, так і генералів — уповноважених МҐБ СССР по кожній із семи областей.

Додатково були визначені три генерал-лейтенанти МҐБ, які командирувалися до України та мали керувати операцією поряд з міністром Савченком: БліновБурмак і Вадіс.

Загальне керівництво депортацією мали здійснювати замміністра державної безпеки СССР Огольцов та Савченко.

Для проведення примусового виселення виділялися додаткові військові сили — 24 мотострілковий полк, 2 батальйони 260 стрілкового полку 5-ї дивізії, 26 стрілковий полк 4-ї дивізії, батальйон 284 стрілкового полку 7-ї дивізії, 2 батальйони 8 мотострілкового полку, 2 батальйони 13-го мотострілкового полку і Саратовське училище військ МҐБ.

Віктор Абакумов, міністр державної безпеки СССР у 1946-1951 рр. МІЖНАРОДНИЙ “МЕМОРІАЛ”

До цих сил мали також долучити роти сформовані із трьох тисяч офіцерів і сержантів корпусу і дивізії охорони на залізничному і водному транспорті.

Окремо було передбачено направлення на Західну Україну трьох з половиною тисяч оперативних співробітників МҐБ з цілого Союзу.

Таку депортації українців взяли участь чекісти з Молдови, Вірменії, Грузії, Азербайджану, Чечні, Дагестану, Ростовської та багатьох інших областей Росії та решти України.

Поява великої кількості чекістів з високими офіцерськими званнями, одягнутих у нову форму відразу ж призвела до численних чуток про майбутню депортацію.

Сприяла цьому й поведінка декотрих приїжджих, які замість ознайомлення з ситуацією на місцях вели розгульне життя.

Наприклад – капітан Васільєв, який був відряджений із МҐБ Карело-Фінської ССР до села ОлешаТлумацького району.

Замість підготовки виселення, після чергової пиятики зі старшим лейтенантом Даниловим з місцевого райвідділу МҐБ, він розповів про плани місцевим партійцям, при цьому обурювався недиференційованим підходом до депортування.

Дереворит повстанського художника Ніла Хасевича про депортації на Сибір ДЖЕРЕЛО: ГДА СБУ

19 вересня, інформуючи про хід виконання наказу № 00430 Тернопільське УМҐБ доповідало своєму керівництву приклади проблем з конспірацією і навело слова агента”Тихого”, який заявив:

Якщо ви справді готуєте виселення то чому ви не одягнули цих офіцерів в повсякденну форму рядового і сержантського складу. Це була би найкраща зашифровка ваших заходів“.

Українські підпільники також здогадувалися про депортаційні плани чекістів.

У криївці, яку виявили у Підволочиському районі, знайшли повстанський документ, в якому зазначалося:

“…серед залізничників ходять чутки, що в Тернопільському парку і на інших ділянках дороги — Чортків та інших концентрується велика кількість критих пустих вагонів, говорять, що контролюється самим Сталіним“.

Прибуття вагонів та формування з них ешелонів ще більше посилило ці чутки.

У Чернівцях, наприклад, подейкували, що планують виселяти в Сибір тих євреїв, які подали заяви на виїзд в Румунію та Палестину.

Натомість в навколишніх селах, люди більше схилялися, що виселятимуть куркулів.

Цю версію посилювало й те, що так само як і під час депортації місцевого населення Буковини у 1941 році, в 1947 році чекісти брали в сільрадах довідки про склад сім’ї.

 
Один із вагонів-“теплушок”, в яких проводились депортації

Попри це, на момент початку операції, чекістам вдалося більш-менш забезпечити конспірацію.

Кількість підготованих до депортування облікових справ перевищувала визначені планом квоти. Тобто чекісти підготували резервні сім’ї, які мали бути виселені у випадку, якщо котроїсь із планованих родин не вдасться виявити.

Частина обласних УМҐБ, у кращих комуністичних традиціях, прозвітували про перевиконання плану — понаднормове виселення українських сімей.

Наприклад УМҐБ у Рівненській області прозвітувало про те, що замість 3 810 сімей, які мали бути виселені, в результаті операції було депортовано 3 829 родин.

У зв’язку з тим, що на момент виселення не вдалося застати на місці 320 сімей, ще 44 сім’ї було відсіяно у зв’язку з оперативним міркуваннями, а ще 8 сімей через інфекційні захворювання, замість них було депортовано з резерву 391 родину.

Довідка про відправлені ешелони з виселеними під час операції ДЖЕРЕЛО: ГДА СБУ

У більшості областей чекістам вдалося провести депортаційну операцію за один день — 21 жовтня.

Лише в гірських районах Станіславської області, через снігові замети, виселення сімей затягнулося на три дні.

Чекістам прийшлося йти на допомогу своєму райвідділу в Жаб’є (сьогодні Верховина Івано-Франківської області), відправивши з Яремче колону, яка мала пробити дорогу до райцентру і доставити на станцію погрузки у Заболотові 100 сімей.

Перший ешелон № 20066 з депортованими вирушив зі станції Ковель до станції Усяти (тепер Прокоп’євськ Кемеровської області Росії) о 6:38 ранку 22 жовтня, наступного дня після початку операції.

У 58-и вагонах він віз 670 сімей або 2 304 осіб, понад дві третіх з яких складали жінки та діти: 1 069 жінок, 736 дітей та лише 499 чоловіків.

Карта проведення операції “Запад” ДЖЕРЕЛО: ГДА СБУ

Наступні десять ешелонів з Львівської, Волинської, Тернопільської та Рівненської областей також повезли депортованих до тієї ж станції Кузбасу на півдні Західного Сибіру.

Совєтський режим сподівався, що за допомогою депортації вдасться повністю розгромити український визвольний рух. І в перших звітах та рапортах про результати операції “Запад” комуністи так і писали:

“ЦК КП(б)У відзначає, що в результаті заходів, проведених органами МҐБ УССР і Обкомами КП(б)У західних областей УССР, українсько-німецькі націоналісти і озброєні бандитські групи розгромлені і дезорганізовані”.

Та ця оцінка була помилковою, вже 9 грудня 1947 року в доповідній на ім’я Хрущова, замміністра державної безпеки Совєтської України Дроздов писав про боротьбу українських повстанців:

“…після виселення сімей бандитів і націоналістів із західних областей УССР, українсько-німецькі націоналісти різко активізували свою бандитську діяльність, направляючи її, головним чином, на зрив заходів, які проводить партія та уряд з колективізації і підготовки до виборів в Ради депутатів трудящих”.

Побороти українське підпілля депортаційною операцією не вдалося.

Та чекісти і Москва не відмовилися від використання такого інструменту протиповстанської боротьби як примусові виселення.

Обкладинка архівної справи з картами щодо проведення операції “Запад” ДЖЕРЕЛО: ГДА СБУ

Незабаром на першій сторінці наказу № 00430 олівцем було дописано номер його наступника — наказу № 00386 Про виселення з території західних областей Української ССР сімей бандитів, націоналістів та бандпособників, у відповідь на здійснені бандитами диверсійно-терористичні акти виданого в Москві 20 жовтня 1948 року.

Депортації продовжилися, вже як щоденна чекістська робота, а не як окремі масові операції.

У результаті з 1948 до 1952 року було депортовано ще 22 308 сімей або 80 209 осіб.