Автор — Степан Семенюк

Оаза серед безмежної тундри, де жили 26 тисяч «вольнонаемного населения» — так називалося тоді. А одночасно у восьми політичних лагерях, за спогадами начальника полковника НКВД Звєрєва, було понад 30 тисяч в’язнів. Порівняйте. Не рахуючи всіх інших.

Норильськ — це вже Заполяр’я. Хтось сказав: щоби позбутися кайданів, треба відважитися бути вільним. Ми тоді, в тогочасних умовах, — відважилися. І сказали злу, що всіх гнітило, «ні!»

Був окремий лагер — Горлаг-3, каторжний, де понад 80 відсотків становили українці. І от у цьому Горному лагері, де я в той час перебував із вироком «20 років каторжних робіт», було понад 3,5 тис. в’язнів. Із них 500 — так звані в’язні-інваліди, які вже втратили всі сили на тяжкій праці, голоді, холоді й лежали, чекаючи смерті. І треба було підняти оцю масу людей до боротьби за свою волю. Два місяці пасивного опору дали свої наслідки.

Правда, в Горному лагері, коли нас розгромлювали, загинули, за офіційними даними, 56 осіб. Аза попередні роки привезених до Норильська з вироком тільки каторжних робіт було понад 20 тисяч. 1953 року нас залишалося трохи більше, ніж півтори тисячі — всі загинули від голоду, холоду, нелюдських умов. Ми відважилися і перемогли — політично і морально.

Степан Семенюк — повстанець, політв’язень, один із лідерів Норильського повстання

Опубліковано в журналі «Країна», № 22 (175) від 6 червня 2013 року

Додано 11.06.2013