Сьогодні, 25 січня, в «Главреді» відбулася прес-конференція на тему: «Рішення Апеляційного суду Києва про визнання винних у Голодоморі, присвоєння звання «Героя України» Степану Бандері та інші питання історичної спадщини України».

У прес-конференції взяли участь директор архіву Служби безпеки України Володимир В’ятрович та керівник слідчої групи кримінальної справи з приводу Голодомору Валерій Удовенко.

«Главред»: Як ви знаєте, 13 січня Апеляційний суд міста Києва визнав більшовицьких керівників винними у геноциді українського народу 1932-1933 років. За сім днів рішення набуло законної сили. 22 січня, в День соборності України, Президент України присвоїв звання «Герой України» провіднику ОУН-УПА Степану Бандері.

Які юридичні наслідки матиме рішення про визнання більшовицьких керівників винними у геноциді українського народу 1932-1933 років?

Володимир В’ятрович: Найважливіше, що засідання суду відбулося, що матеріали, які були опрацьовані Службою безпеки України – це 330 томів документів кримінальної справи – були передані до суду, який розглянув ці матеріали і оголосив свою постанову. Цією постановою констатовано факт злочину, який відбувся в Україні в 1932-1933 роках, йому дано юридичну кваліфікацію, як злочин геноциду, названо винних у вчиненні цього злочину, висвітлено ті механізми, якими було вчинено злочин. Це, власне, є найважливішими юридичними наслідками, які ми отримали в результаті цієї справи, в результаті постанови суду.

Валерій Удовиченко: Це було широкомасштабне розслідування злочину геноциду на теренах України. Цьому передувала велика робота ще до порушення кримінальної справи дослідників, науковців, різних фахівців, архівних співробітників, яким хочеться, користуючись нагодою, виразити велику подяку.

Ще до порушення кримінальної справи були зібрані і опрацьовані великі масиви архівних документів, опитано очевидців, зібрано свідчення людей про події 1932-1933 років. Крім цього, ще до порушення кримінальної справи в 2001 році була прийнята стаття Кримінального кодексу 442 про геноцид. Тобто була визнана кримінальна відповідальність в Україні, відповідно до вимог Конвенції ООН 1948 року. Крім цього, у 2006 році Верховна Рада також прийняла Закон «Про Голодомор в Україні 1932-1933 років», яким визнала Голодомор злочином геноциду проти українського народу.

Таким чином, на час порушення кримінальної справи були всі юридичні підстави, враховуючи те, що строків давності цього злочину проти людяності немає. Тому, враховуючи численні звернення громадян України, державних установ, неурядових громадських організації, які надходили до Служби безпеки України, 22 травня 2009 року була порушена кримінальна справа за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках за ознаками злочину, передбачених в частині першій статті 442 Кримінального кодексу України.

Масштабне розслідування злочину вимагало його проведення на всій території України, оскільки злочин було вчинено на території сімнадцяти областей нинішньої України. Розслідування проводилося на всій Україні, враховуючи те, що свідки проживали не тільки в центральній чи східній частині, а і в західній частині України після переїзду, ця територія на той час знаходилася під Польщею.

Таким чином, враховуючи зібрані документи, опрацьовані слідчим процесуальним шляхом, проведені огляди, вилучені документи, які фактично свідчили про навмисні рішення, які приймалися керівництвом більшовицької партії, як центральних органів, так і на місцях. Тобто рішення партійних органів були встановлені по вертикалі, виконувалися на всьому рівні, включаючи населені пункти сільської місцевості.

Зібрані документи також були підтверджені показаннями свідків. Всього було допитано 1890 свідків, які безпосередньо вказують на вчинення злочинних дій на території країни. До справи долучено масив аудіо-, відеозаписів очевидців, яких опитували дослідники в 1990-х роках, які ще були живі на той час.

Також було долучено масив матеріалів за результатами Конгресової комісії США, яка проводила дослідження в 1989 році. Крім цього, отримані матеріали і документи з інших держав та дипломатичних установ. Документи, які підтверджують дані злочинні дії, отримані від німецьких та італійських дипломатичних установ.

В ході розслідування кримінальної справи були проведені експертизи: 22 судово-медичних експертизи, судово-психологічна експертиза, науково-демографічна, комплексна історико-правова експертиза. Всі вони підтвердили злочинні дії саме на території України, які вказували на ознаки злочину геноциду.

Встановлено і підтверджено кількість загиблих, безпосередня причина смерті, внаслідок чого в 1932-1933 роках на території України були знищені люди.

В підсумку зібрані матеріали і встановлені фактичні дані вказували на те, що причетними до вчинення даних злочинів були безпосередньо Сталін, Молотов, Каганович, Косіор, Чубар, Хатаєвич, Постишев. Враховуючи те, що дані особи померли, було прийнято рішення про направлення даних кримінальної справи до суду для прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

Як відомо, за результатами судового розгляду даної кримінальної справи, яка 1 грудня 2009 надійшла до Апеляційного суду міста Києва, 13 січня 2010 року судом винесено рішення по даній справі. Дане рішення має правові наслідки. Тобто прийняте рішення про закриття даної кримінальної справи відносно померлих. Констатовано факт вчиненого злочину геноциду на території України, внаслідок чого загинули люди. Таким чином, це юридична оцінка, зроблена відповідно по факту самого вчиненого злочину.

«Главред»: Ви сказали, що встановлена кількість загиблих. Ви можете її назвати?

Валерій Удовиченко: Жертви геноциду на території України – 3 мільйони 941 тисяч осіб. Україна втратила додатково ненародженими близько 6 мільйонів 122 тисяч осіб. З урахування кумулятивних втрат, Україна втратила 10 мільйонів 63 тисячі осіб.

Володимир В’ятрович: Це результати науково-демографічної експертизи.

«Главред»: Яка загальна кількість винних у голодоморі?

Валерій Удовиченко: Судове рішення стосується безпосередньо організаторів даного злочину. До вчинення злочину причетні також керівники інших рівнів колишньої Української Радянської Соціалістичної Республіки: від республіканського до обласного, районного рівнів управління державою як партійних органів, так і радянської влади. Відносно даних осіб матеріали виділені в окреме впровадження.

Володимир В’ятрович: Мова йде про те, що суд виніс рішення стосовно семи осіб, які визнані, власне, організаторами. Якщо говорити про виконавців цього злочину, то очевидно, що кількість тих людей суттєво зросте. Але це потребує додаткових досліджень, додаткової роботи, як з боку істориків по вивченню архівних документів, так і з боку юристів, які зможуть дати юридичну кваліфікацію цим документам.

«Главред»: В Україні залишилися пам’ятники, зокрема, і перерахованим людям, які сьогодні визнані винними у Голодоморі. Вони мають бути демонтовані згідно цього рішення, чи рішення не є підставою для цього?

Володимир В’ятрович: Ті пам’ятники, які залишилися, мають бути демонтовані ще згідно указу Президента двохлітньої давності. Наскільки я знаю, в Києві всі ці пам’ятники вже демонтовано.

Очевидно, на жаль, що в регіонах десь в українській глибинці є пам’ятники цим особам. Ми сподіваємося, що зокрема і це рішення суду буде додатковою підставою вимагати від органів місцевого самоврядування ліквідації таких пам’ятників.

«Главред»: Чи є демонтаж прямим наслідком цього рішення?

Володимир В’ятрович: Рішення такого роду приймаються на рівні місцевого самоврядування. Очевидно, що місцеве самоврядування буду змушене враховувати рішення суду, де цих людей назвали злочинцями. Більше того, той чи інший населений пункт не повинен носити імені злочинця. Наприклад, на мапі України досі існує населений пункт, названий в честь одного з тих семи діячів, власне, Чубаря – Чубарівка. Сподіваємося, що це стане ще одним додатковим поштовхом для того, аби змінити цю назву.

«Главред» Онук Йосипа Сталіна звернувся до Генерального прокурора України Олександра Медведька з вимогою порушити кримінальну справу щодо образи, яку було нанесено його дідові. Як ви вважаєте, чи є підстави говорити про юридичні наслідки цієї заяви?

Валерій Удовиченко: Відповідно до рішення суду, як було зазначено в самому рішенні суду від 13 січня 2010 року, дану постанову суду мали право оскаржити на протязі семи днів. Тобто незгодні громадяни, які мали б до цього відношення. На сьогоднішній день, як нам відомо, постанова суду вступила в законну силу 21 січня 2010 року, вона не була ніким оскаржена, тому вона діє, має законну силу. Разом з тим, будь-який громадянин має право, відповідно до Конституції України, захищати свої інтереси і права, відповідно, надсилати звернення, тому це право кожного громадянина.

Володимир В’ятрович: Наразі можемо сказати, що заява онука Йосипа Сталіна залишилася, радше, в сфері інформаційно-політичної заяви, а не юридичної, тому що з його боку жодних юридичних дій щодо втілення цієї заяви поки що не було зроблено.

«Главред»: Які, на вашу думку, підстави для присвоєння Степану Бандері звання «Герой України»? Які це матиме наслідки?

Володимир В’ятрович: Я думаю, підстав для присвоєння звання «Герой України» Степані Бандері як одному з очільників українського визвольного руху в 1920-50-х роках, було біль ніж достатньо. Достойна оцінка йому була дана як істориками, так і самим народом, який пам’ятав цих героїв – людей, які боролися з його іменем, і оспівував їх у десятках народних пісень.

Очевидно, що бракувало певного політичного рішення, політичної волі, аби на політичному рівні прийняти рішення, яке б констатувало і так доконаний факт того, що Бандера є і повинен вважатися національним героєм України. Дуже добре, що це сталося.

Я думаю, добре, що це вже сталося після першого туру президентських виборів в Україні. Це підтверджує, що цей крок не був зумовлений бажанням заробити додаткові політичні дивіденди.

Читач сайту «Главред» дот (Ukraine, Kiev): И Словакия, и Польша уже заявили о своем недовольстве в связи с присвоением звания “героя” Степану Бандере, обосновывая это теми преступлениями, которые совершили члены ОУН-УПА на территориях их стран против мирного населения. Обоснованы ли заявления политиков этих стран?

Володимир В’ятрович: Вперше чую, щоб були якісь офіційні заяви з боку цих двох країн. Я чув певні інформаційні заявки з боки поляків, але неофіційного характеру. Щодо словаків – переконаний, що таких заяв немає і не буде. Тому що якщо говорити про період 1940-50-х років, період боротьби УПА і бандерівський період – я як дослідник, який займався діяльністю УПА, зокрема, на території Словаччини, можу сказати, що в цей період була досить тісна співпраця між бандерівськими повстанцями і антирадянським рухом, який діяв на території Словаччини. Більше того, у Словаччині зараз досить активно вивчається діяльність УПА. Немає жодних підстав говорити про якесь несприйняття діяльності УПА чи особисто Степана Бандери на території Словаччини.

Читач сайту «Главред» патріот (Ukraine, Chernivtsi): Коли комуністів будуть судити за злочини проти людства на рівні з фашистами. Коли їх прирівняють, бо вони одне ціле.

Володимир В’ятрович: Перший крок зроблено – засудження за конкретний факт вчинення злочину геноциду. В історії Комуністичної партії на території України таких злочинів достатньо багато. Можна назвати факти депортації, факти масових розстрілів в період утвердження радянської влади. Я думаю, що можливі інші кримінальні справи, які дадуть юридичний висновок щодо тих чи інших кривавих сторінок української історії.

Читач сайту «Главред» Сева (Ukraine, Sevastopol): Раньше “историю” рассказывали в КГБ, теперь в СБУ… А когда дадут “героя” Демьянюку? Кстати, поясните механизм отбора жертв голодомора. Очевидно были некие фильтрационные лагеря, где отсеивались “украиньцы” и морились дустом..?

Володимир В’ятрович: Питання доволі цинічно сформульоване, але в будь-якому випадку кожний бажаючий має можливість вивчити питання, яким чином здійснювався механізм Голодомору на території України. Це ж питання є достатньо розкрите у постанові суду. Мова йде про те, що територія України ізолювалася від решти світу спеціальними озброєними загонами, мова йде про те, що на території України окремі населені пункти, які були занесені на так звану «чорну дошку», взагалі цілковито ізолювалися від навколишнього світу і перетворювалися на своєрідні голодоморні гетто. Мова йде про те, що абсолютно ізолювався будь-який доступ інформації – як в, так і з України про те, що відбувалося на території України. Мова йде про те, що у людей вилучалося не просто зерно, а будь-яке харчування, що очевидно призводило до смерті.

Цей механізм достатньо описаний українськими і закордонними істориками, зараз він вже відображений на юридичному рівні в цій постанові і у рішенні суду.

Читач сайту «Главред» патріот (Ukraine, Kiev): Чому судять Демянюка і чому не судять радянських наглядачів, начальників концтаборів, у яких нищили українців і інші народи рад союзу, тих злочинців є ще багато живих і при пам’яті, тепер вони ветерани, користуються пільгами – і це за наш рахунок платників податків.

Володимир В’ятрович: Ми дотримуємося думки, що будь-який злочин, який був вчинений, повинен бути покараний, а його виконавці повинні бути названі. Наша робота спрямована власне на це.

Читач сайту «Главред» Александр (Ukraine, Kirovohrad): Как вы считаете,является ли историческая тематика предметом функциональных задач СБУ? Почему СБУ не передает материалы гражданским архивам,либо Институту национальной памяти, как это сделано в Польше? Складывается впечатление, что СБУ “сливает” именно те материалы, которые выгодны нынешнему президенту. Но ведь очевидно, есть материалы, например, о зверствах бандеровцев против гражданского населения, а именно они и не обнародованы СБУ. Во всяком случае, не стали предметом общественного обсуждения. Почему?

Володимир В’ятрович: Чому СБУ займається цими питаннями? СБУ успадкувала дуже великий і цінний архів документів радянських органів державної безпеки. Ці документи розкривають дуже цікаві і важливі сторінки нашої історії. Передача цих документів, наразі, на жаль, є неможливою, тому що для цього потрібен спеціальний закон, який був би прийнятий парламентом, про передачу цих документів чи то в Український інститут національної пам’яті, чи то в якусь іншу установу або, як мінімум, постанова Кабінету Міністрів. На жаль, ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів поки що не спромоглися на таке рішення. Відповідно, ці документи поки що залишаються у нас і, відповідно, СБУ організовує їхнє максимальне вивчення, розсекречення і удоступнення. Я, як історик, кандидат історичних наук, був запрошений на роботу у СБУ для того, аби займатися вивченням цих документів і їхнім оприлюдненням.

Що стосується того, що документи подаються вибірково – кожний бажаючий, написавши відповідну заяву, може працювати з будь-яким документом, який міститься в нашому архіві, чи з їхніми електронними копіями, які містяться у наших електронних архівах. Очевидно, що там є документи, які висвітлюють дуже різні сторінки діяльності УПА. Очевидно, що там є документи, які висвітлюють і так звані «темні плями» в історії УПА. Я переконаний, що будь-яка війна, будь-які воєнні дії, на жаль, не віддільні від воєнних злочинів. Очевидно, що в історії УПА є моменти, дії конкретних повстанців, конкретних керівників, командирів, які можуть бути кваліфіковані як певні злочинні дії. Документи про це так само абсолютно доступні, і кожен бажаючий може їх вивчати.

Радіо «Ера»: Чи вплине зміна президента на роботу архіву СБУ?

Володимир В’ятрович: Я переконаний, що ні. Справа в тому, що ми не робимо чогось кардинально нового. Процеси з розсекречення, які були запущені Президентом Ющенком, полягають в тому, що ми приводимо у відповідність до чинного законодавства практику використання документів. Ці документи, згідно чинного законодавства, не можуть бути секретними. Вони не можуть бути таємними, тому що вони не містять інформації, яка належить до державної таємниці.

Відповідно, як би не мінялася політична ситуація, ніхто не має права порушувати існуюче чинне законодавство.

Читач сайту «Главред» олег (United States, Woodstock): Я пишу книгу о судьбе моих родственников на Украине в прошлом веке. В частности, мне нужны материалы о трагедии на Волыни в 1943-44 годах. К кому мне необходимо обратится, чтобы получить доступ к этим материалам ? Будут ли опубликованы материалы геноцида поляков на Волыни в прошлом веке в 43-44 г.г. СБУ ? Возбудит ли СБУ уголовное дело против тех, кто виноват в убийстве сотен тысяч поляков на Волыни силами УПА ? Прошу Вас ответить на мой вопрос.

Володимир В’ятрович: Матеріалів, які стосуються польсько-українського конфлікту, є досить багато в нашому архіві. Частина з них була опублікована нами спільно з поляками у серії «Україна і Польща у 1930-40-х роках», частина з них є ще не опублікована, але ці документи доступні. Читач може написати лист-звернення на адресу галузевого державного архіву Служби безпеки України і отримати можливість працювати з цими документами.

Я, як історик, який займається питаннями українсько-польських стосунків у роки Другої світової війни, хочу підкреслити, що категорично не погоджуюсь з кваліфікацією деякими політиками цих подій як геноциду щодо поляків. На мою думку, мова йде про чергову польсько-українську війну, яка тривала з 1942 по 1947 рік, в якій активну участь брали як збройні формування підпільних рухів обох народів (з одного боку, УПА, з другого боку – Армії Крайовій), так і цивільне населення з обох боків. Відповідно, ця війна часто переростала у своєрідну селянську війну, в якій дуже значною мірою страждало цивільне населення. Відповідно, документи, які містяться у нас – документи українського підпілля, документи польського підпілля, документи радянських партизан, які відслідковували цю ситуацію – на мою думку, підтверджують цю тезу.

Читач сайту «Главред» потомок: Расскажите, пожалуйста сколько украинских полицейских батальонов (шуцманшафт) действовало на территории Белоруссии в 1942-44 гг. Знаете ли вы, что только в ходе операции Winterzauber было сожжено 183 деревни силами латышских, литовских и украинских шуцманшафт. Также хотелось бы услышать об полном уничтожении 23 сентября 1942 г. волынского села Кортелисы украинской полицией Ратновского района. Почему не чтят память этих людей.

Володимир В’ятрович: Я хочу підкреслити, що ані УПА, ані Степан Бандера, ані інші діячі українського визвольного руху, ані весь український визвольний рух в цілому не має жодного відношення до Шуцманшафту, не має жодного відношення до поліцейських частин, і це дуже чітко треба розділяти, коли ми говоримо про тих українців, які в силу тих чи інших причин працювали на німецькі окупаційні органи чи були в німецьких окупаційних формуваннях, і ті формації, які власне підпорядковувалися керівництву українського визвольного руху і координувалися ним. Це абсолютно різні речі, і змішування діяльності УПА, СС «Галичина» і поліції, очевидно, є спеціальним інформаційним чи політичним кроком, який має за завдання перекинути відповідальність за ті чи інші злочини, які чинили українці в лавах німецької поліції, на УПА чи на керівництво українського визвольного руху.

Читач сайту «Главред» дот (Ukraine, Kiev): Будут ли рассекречены документы, согласно которым Степан Бандера был освобожден из концлагеря? И второй вопрос: будут ли опубликованы данные, подтвержденные и немецкой стороной, о потерях немецких оккупантов от боевых действий УПА?

Володимир В’ятрович: По першому питанню. Більшість документів, принаймні ті, що нами виявлені про життя і діяльність Степана Бандери, є розсекречені і оприлюднені. Зокрема, опубліковані в трьохтомнику професора Володимира Сергійчука «Степан Бандера в документах органів державної безпеки», який був виданий у 2009 році. Частина з них представлені на виставці, що відбувається зараз в Національному музеї історії України.

Що стосується конкретно питання про звільнення Степана Бандери, є документи про його звільнення з концтабору в кінці 1944 року, коли німці звільнили його з концтабору, але тримали під арештом, намагаючись схилити його до переговорів і до того, щоб він підтримав ініціативу створення «Комитета освобождения народов России» на чолі із Власовим, щоб він представляв там українську сторону.

Дуже цікавий момент – це те, що Степан Бандера, не зважаючи на те, що перебував три роки в концтаборі, по суті, був достатньо ізольованим від інформації про те, що відбувається в Україні, поступив досить мудро з політичної точки зору – він відмовився підтримати німецьку ініціативу і таким чином не дозволив німцям скомпрометувати саму ідею діяльності українського визвольного руху.

«Главред»: Які питання сьогодні вирішує архів СБУ?

Володимир В’ятрович: В першу чергу, це продовження процесу розсекречення документів. Цей процес, який відбувається згідно чинного законодавства, є достатньо забюрократизований і вимагає досить багато часу. Ми запустили цей процес протягом 2009 року як в Києві, так і в цілій мережі наших регіональних архівів. Це зараз пріоритет номер один.

Якщо говорити про тематику документів, які ми готуємо до оприлюднення, то тема документів, які ми підготували – це документи, які стосуються дисидентських організацій і окремих дисидентів в Україні в 1960-80-ті роки і боротьби проти них органів державної безпеки Радянського Союзу.

«Главред»: Як відбувається співробітництво із архівами інших держав?

Володимир В’ятрович: Дуже плідно відбувається наше співробітництво з архівами в Польщі. Я вже згадував сьогодні спільне питання, яке ми підготували спільно з поляками. Крім того, в 2009 році було підписано угоду про співпрацю, згідно якої у нас відбувається обмін електронними копіями документів. На сьогодні цей обмін зачепив десятки тисяч документів, які ми отримали від поляків і які поляки отримали від нас. В кінці 2009 року аналогічну угоду було підписано з чеським архівом держбезпеки, яка включає аналогічний обмін інформацією. Готується підписання таких же угод із нашими литовськими колегами. В кінці 2009 року зав’язалася наша плідна співпраця із німецькою установою федерального уповноваженого у справах документів штазі.

Досить плідно розвивається співпраця у нашому західному напрямку. Натомість, поки що ми не маємо якихось плодів співпраці із нашими східними партнерами – із Росією. Весною 2009 року керівництво СБУ виступило з ініціативою про підписання угоди про співпрацю в архівній галузі. Натомість ми отримали від наших російських колег відповідь про недоречність такої угоди на даному етапі, і ця співпраця не просувається.

Валерій Удовиченко: Додатково слід зазначити, що ми не один раз направляли клопотання до Російської Федерації, до правоохоронних органів про надання правової допомоги під час розслідування кримінальної справи про Голодомор. Відповідно, дані документи до нас так і не надійшли. Були питання в тому, що строки виконання були тривалі і, звичайно, бажані документи до нас так і не були надіслані.

«Главред»: Але вони не були обов’язковими?

Валерій Удовиченко: Ні. Документів у нас було достатньо. Фактично опрацьовані всі архівні установи, які в сукупності підтверджували вчинення даного злочину.

http://glavred.info/archive/2010/01/22/180037-4.html