Нинішня зустріч начальника Управління СБУ у Львівській області Юрія Кіцула з журналістами була першим спілкуванням із пресою за тиждень резонансного інциденту із затриманням спецслужбами директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого та вилучення його персональних електронних носіїв інформації, за якими настала черга комп’ютерів музейних працівників.
Під час розмови із представниками преси, яка зібрала чимало зацікавлених журналістів, очільник обласної СБУ намагався пояснити ситуацію, однак його пояснення лишили більше запитань, ніж відповідей.
За словами Юрія Кіцула, Служба безпеки України порушила кримінальну справу за фактом розголошення державної таємниці, мова йде про статтю КК «замах на злочин», але не персонально проти директора музею Руслана Забілого. У чому саме полягав цей факт Юрій Кіцул не зміг прокоментувати, посилаючись на те, що слідство провадять фахівці головного слідчого управління СБУ у Києві, а йому особисто не відомо, які документи міг мати Забілий, і чи в тих документах могла бути інформація, пов’язана із держтаємницею.
Юрій Кіцул наголосив, що тільки експерти можуть дати відповідь чи містилася державна таємниця в історичних документах, якими диспонував директор музею Руслан Забілий. На запитання журналістів, якому колу (пресі, науковцям, чужоземним громадянам тощо) призначалися історичні документи, що їх буцімто, за версією столичної речниці СБУ, мав намір передати Руслан Забілий, начальник Управління СБУ у Львівській обласні не зміг відповісти.
На жаль, Юрій Кіцул припустився помилки поширивши неправдиву інформацію про те, що не існує перешкоджання роботі музею. «До окремих наших допоміжних приміщень протягом кількох днів був обмежений доступ для унеможливлення зникнення матеріальних цінностей, які можуть зацікавити слідство. Зараз з них вилучені два комп’ютери з інформацією, які є власністю СБУ», – сказав Юрій Кіцул. Насправді ж доступ до кабінетів музейних науковців був не обмежений, а цілковито припинений. Більше того вилучені комп’ютери не є і ніколи не були власністю СБУ, бо вона ці електронні прилади ніколи музейникам не надавала й не брала на баланс. Їх для роботи принесли самі працівники музею. Відтак начальник слідчого відділу, який виконував вказівку своїх столичних зверхників порадив написати до головного слідчого управління заяву про повернення персональних ноутбуків.
Журналісти висловили також сумніви в доцільності забирати комп’ютери, замість того, щоб скопіювати із них усю інформацію й оформити це відповідним актом. Пояснення слідчого, що така процедура була б надто довгою, прозвучало непереконливо.
Юрій Кіцул та начальник слідчого відділу одностайно наполягали на тому, що жодного обшуку в кабінетах науковців музею не було: «На огляд, на відміну від обшуку, не потрібна санкція прокурора. Це був огляд наших службових приміщень, оскільки музей перебуває у підпорядкуванні СБУ і розміщується у приміщеннях, які є на нашому балансі. СБУ фінансує та утримує музей, робить ремонти. Це все наша робота, то як ми можемо перешкоджати самі собі у роботі?».
Однак перешкодою можна вважати вже те, що кілька днів науковці не могли працювати на своїх робочих місцях, а коли доступ до службових приміщень відкрили, то позбавили істориків як масиву зібраної ними інформації, так і технічних інструментів опрацювання цієї інформації для підготовки другого етапу музейної експозиції, присвяченої діяльності дисидентів. Про це кореспондентові ЗІКу розповіли науковці музею. Іще однією перешкодою в діяльності музею була вказівка не експонувати в’язничне подвір’я, яке насправді є невід’ємною частиною меморіального комплексу.
Начальник слідчого відділу запевнив, що все вилучене у науковців вони віддали добровільно та за їхньої згоди, а вже перший огляд показав, що в комп’ютерах міститися інформація, що може бути державною таємницею. Однак це встановити має слідча експертиза, на яку до Києва скеровані вилучені речі. Повернути їх можуть за два тижні або за два місяці.
Представників преси цікавило, як документи неіснуючої країни можуть становити загрозу розголошенню держтаємниці України, зокрема яким чином і коли такими таємними документами стали аудіо-, та відеозаписи спогадів ветеранів УПА та учасників дисидентського руху, документи із справи «Блок» по дисидентах, наказ начальника управління МВД у Львівській області 1945 р. про події у в’язницях (про втечі та кількість встановлених замків), п’ять аркушів із протоколу допита Старуха у справі вбивства Ярослава Галана, принесені відвідувачами до музею, обгортка агентурної справи Верховинця, фото та документальні фільми про повстанців, наказ очільника КГБ СРСР Чернишова 1979 р., переданий колегами-істориками із Вільнюса, а також матеріали, які вже знайшли своє місце в актуальній експозиції? На ці всі запитання відповідь була короткою: вилучили за дорученням головного слідчого управління, відтак йому й розбиратися, що з того є державною таємницею, а що ні.
Щоб показати, як СБУ удоступнює розсекречені документи, для представників ЗМІ керівництво прес-служби СБУ у Львівській області зробило екскурсію до Інформаційно-довідкового залу. Такі зали торік були відкриті у всіх регіональних управліннях СБУ. Щоправда, недостатність годин роботи ІДЗ викликає справедливе нарікання громадян, які бажали б більшого за обсягом доступу до розсекречених матеріалів репресивних органів колишнього СРСР, – і саме в цьому вбачається настійлива вимога суспільства до керівників держави не припиняти процесу розсекречення матеріалів, що стосуються історії України та її визвольного руху у широкому значенні цього слова.
