Учора, 2 грудня, у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького” у Львові в супроводі ілюстрованої візуальної презентації представляли анотований довідник „Голодомор 1932-1933 років в Україні за документами ГДА СБУ: анотований довідник”.
У представленні книжкової новинки, адресованої дослідникам і науковцям, узяли участь історик, який вивчає архіви в Українському науковому інституті Гарвардського університету США Володимир В’ятрович, поет і громадський діяч, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Ігор Калинець, виконувач обов’язків керівника Центру досліджень визвольного руху Василь Стефанів, співробітниця ЦДВР, кандидат історичних наук Марта Гавришко та директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий.
Упорядниками довідника, у підготовці якого взяли участь науковці Центру дослідження визвольного руху, виступили доктор історичних наук Василь Даниленко, Людмила Аулова та Валентин Лавренюк. Це перше в Україні видання повного переліку всіх розсекречених документів про Голодомор із архіву СБУ, що охоплюють 1930-1980-ті роки. Книжка подає короткий огляд цих документів, розкриває в анотаціях їхній зміст.
„Загалом видання розкриває зміст 420 документів, які зберігаються у фондах Галузевого державного архіву СБУ і висвітлюють причини, перебіг і наслідки Голодомору 1932-1933 років. Усі документи погруповані за тематично-видовим принципом. Це нормативно-розпорядчі документи (закони, постанови й розпорядження вищих державних та партійних органів СРСР та УРСР), документи таємного діловодства, що розкривають таємниці організації геноциду (зведення, звіти, доповідні записки, спецповідомлення, оперативні бюлетені), агентурно-оперативні дані, документи архівно-кримінальних справ (матеріали слідства, обвинувачувальні висновки, матеріали судових процесів, кримінальні справи з фонду реабілітованих і не реабілітованих), а також приватні документи (щоденники, листування, спогади очевидців та їхніх нащадків). Оскільки про Голодомор замовчувався до останніх днів Радянського Союзу, то відповідно документи, описані в довіднику сягають періоду кінця 1980-их років”, – пояснив структуру видання Василь Стефанів.
Хронікою злочину супроти 40 мільйонів українців назвав цю книжку доктор історичних наук, в.о. директора Інституту українознавства ім. І. Крипєякевича НАН України, професор Микола Литвин. Єдине, за чим шкодує науковець, то це за тим, що видання містить лише опис документів, а не сам їхній текст, котрий можна було б цитувати у дослідженнях. Однак у намірах авторського колективу – виставити оцифровані оригінали документів в Інтернеті, що дасть змогу скачувати їх з електронного архіву будь-кому. Наразі 112 копій із 420 документів уже введено в електронну базу.
Видавці розповіли, що архівний путівник побачив світ накладом у тисячу примірників, які буде розповсюджено бібліотечною мережею усіх обласних центрів України, з’явиться це видання як у навчальних та наукових центрах, так і в книгарнях та закордоном. Окрім того за запевненнями Володимира В’ятровича, сайт ЦДВР удоступить загалу електронну версію цього анотованого довідника.
Загалом екс-керівник архіву СБУ Володимир В’ятрович наголосив, що опрацьовано інформацію з усіх документів, що зберігаються в архіві СБУ і стосуються теми Голодомору 1932-33 років. Тому на цьому тлі дещо дивними звучать заяви президента України Віктора Януковича, який доручає розсекретити документи про Голодомор з архіву СБУ. „Якщо найближчим часом йому вдасться знайти там бодай один аркуш нерозсекречених матеріалів про Голодомор, це буде сенсацією, в іншому ж випадку ми матимемо справу із іще одним прикладом політичного піару. Натомість справжньою „терра інкогніта” залишаються архіви МВС, де є понад 1,5 мільйона справ щодо репресій, зокрема й депортацій, ще одним джерелом для дослідження Голодомору можуть стати архіви дипломатичних відомств”, – каже Володимир В’ятрович. Він також звернув увагу на те, що сумнозвісна заява Віктора Януковича в Брюсселі, у якій той відмовився визнавати Голодомор геноцидом, є не просто зневаженням пам’яті мільйонів загиблих, а й порушенням Закону України, що визначає Голодомор як геноцид.
„На жаль, українські урядовці продовжують цей напрямок, Досить згадати кілька заяв досі чинного міністра освіти Дмитра Табачника, який висловлюється за „ізиманіє брєдятіни” про Голодомор із підручників. Услід за ним голова Інституту національної пам’яті комуніст Валерій Солдатенко заявив, що Закон про Голодомор тимчасовий і його невдовзі мають змінити. Упродовж кількох місяців ми спостерігаємо своєрідні „танці на кістках” – бажання попіаритися на протистоянні політиці національної пам’яті й нехтуванні вшануванні загиблих людей. Вони очікували у жовтні внести зміни в Закон про те, що Голодомор не є геноцидом. Але так не сталося. Головним чином через активну позицію громадськості в Україні й світі, яка розпочала свій тиск на владу в Україні. Активність громадськості втілилася і в діяльності громадського організаційного комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору, і змінило дії Януковича. Бо іще в понеділок його адміністрація не мала жодного уявлення, чи буде він брати участь у якихось заходах з відзначення роковин Голодомору, але у суботу він таки поклав квіти, щоправда осібно, а не з багатотисячною громадськістю, яка змусила представників різних політичних партій вийшла на майдани міст не під партійною символікою, а під державними прапорами. Отже, маємо змогу спостерігати коригування дій влади. Це дає підстави сподіватися, що незалежно від політичної кон’юнктури, вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду відбуватимуться в Україні щорічно і жодними залякуваннями не вдасться примусити українців забути цю страшну трагедію, яку слід розуміти як спланований злочин, який готувався свідомо, про що свідчать історичні документи. Тепер цього вже ніхто не зможе спростувати чи засекретити”, – висловив сподівання Володимир В’ятрович.
„Розкриття архівів, донесення правди про білі плями пам’яті сучасної влади, вшанування нашої національної пам’яті є дуже важливими сьогодні. Покоління, яке не вшановує пам’ять навряд чи має майбутнє, навряд чи забуття трагізму й героїзму минулого є запорукою того, що ми станемо європейською нацією. Презентоване видання, яке підтверджує такий злочин радянської влади як геноцид, спонукає до пам’яті. Якщо порівнювати голод в 1921-23 років то, тоді його не замовчували, пояснювали наслідками громадянської війни й очікували міжнародної допомоги. І вона, до речі, була. Натомість про голод 1932-33 років влада мовчала. тому, що сама розуміла – це спланований злочин. Вона возила закордонні делегації „потьомкінськими селами”, показувала їм заможні колгоспи, дитсадки тощо. Побутує думка, що Захід не знав про геноцид в Україні, але це не відповідає фактам, які свідчать, що консульства різних держав інформували уряди своїх країн про ситуацію в Україні. Знала Італія, Франція та інші. А світ приніс українців у жертву великій політиці, бо ніхто не хотів сваритися із СРСР, з огляду на те, що до влади в Німеччині прийшов Гітлер. Щоб українська еміграція не поширювала інформацію про голод в Україні серед демократичних суспільств була замислена спецоперація „Фарисеї”. Як не парадоксально, але зараз наша влада теж поводиться із питанням національної пам’яті Голодомору по-фарисейськи. Тому що, коли 24 країни світу визнали Голодомор геноцидом, наша влада бере на себе відповідальність перед мільйонами загиблих і тисячами свідків та їхніх близьких, заявляючи , що геноциду не було, був тільки голод, і то не тільки в Україні, а й у інших республіках СРСР. Фактично такими діями влада не сприяє консолідації нації. Тому ми, громадськість, науковців, дослідники, історики, мусимо бути на сторожі тих болісних питань, на сторожі національної пам’яті, відстоюючи її перед владою, яка вважає історію України чужою для себе, а тому робить спроби нав’язати нам якісь чужі стереотипи, погляди сусідніх держав, думаючи, що буде краще, коли українці матимуть роздвоєну пам’ять. Однак ні до чого доброго таке не призведе”, – вважає Руслан Забілий.
„Я вітаю вихід такого видання. Це ще одне свідчення про Голодомор і про те , що він був геноцидом українського народу. Книжка дуже авторитетна, зроблена вона поважно, бо базується на архівних матеріалах. Я це можу сказати, бо 10 років тому сам підготував статтю про Голодомор для міжнародної конференції, яка відбувалася у будапештському „Музеї терору” в Угорщині. Цю тему я досліджував у дзеркалі галицького преси 1930-их років. Мене цікавило, чи знали галичани про те, що відбувається у Великій Україні, чому так довго відтягували протести? Відповіді я дошукувався на шпальтах газети „Діло”. Виявляється, Галичина не одразу стрепенулася, бо мали ілюзію, що Україна повстане (надії на це давали відомості про бунти й факти спротиву). Але знесилені й стероризовані українці не повстали. Деяким свідкам Голодомору вдалося прорватися через кордон, про Голод повідомляли як окремі журналісти, так і західні телеграфні бюра. Тоді, починаючи від травня 1933 року, від з’їзду „Українська молодь Христові” й закінчуючи актом помсти Миколи Лемика, почалося реагування. Галичина забила тривогу об’єднаними силами. Преса подавала хроніку подій, що відбувалися в Радянський Україні, і хроніку дій галичан, які спершу не могли повірити, що таке можливе в завжди урожайній країні з багатими землями. Відтак у Львові було створений допомоговий комітет, відбувалися різні громадські інформаційні й траурні акції. Але час було вже втрачено безповоротно. На цілих півроку Галичина запізнилася з протестами”, – сказав Ігор Калинець.
„Науковці, які досліджують голодомори, виявили закономірність: це лихо трапляється здебільшого в країнах із колоніальним статусом, або тих, де є комуністичні чи тоталітарні й диктаторські режими. Голод пережили, зокрема, жителі Ірландії та Бенгалії внаслідок колоніальної політики Англії, мільйони китайців загинули під час т.зв. «Великого стрибка» у Китаї – маодзедунського аналога сталінської індустріалізації. Голод пережила комуністична Північна Корея у 1990-их років (при тому, що у Південній Кореї, де схожі природно-кліматичні умови, його не було). Жахливий голод пережила й Україна, яка тоді була під владою тоталітарного Радянського Союзу з його особливим типом колоніалізму, що довгі десятиліття намагався не просто замовчувати, а й винищував будь яку пам’ять про цю трагедію. Скорботна дата в українському календарі завжди замінялася бутафорними святкуваннями, які мали на меті створити оптимістичний образ соціалістичної дійсності, як наприклад, святкування 1500-річчя заснування Києва у 1982 році. Натомість презентований довідник стане іще одним – серед 15 тисяч монографій, статей, збірників документів, спогадів, художніх творів, публіцистичних праць, що існують у світовій літературі, – аргументованим свідченням злочинності комуністичного режиму і того, що Голодомор в Україні був геноцидом. Це видання, здійснене зусиллями ЦДВР, ГДА СБУ, Інституту історії України та Інституту української археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського НАНУ, поповнює надбання української і світової історіографії”, – узагальнила Марта Гавришко.
