Перші особи влади разом із сотнями львів’ян у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» сьогодні, 17 січня, вшанували пам’ять молодих львівських патріотів, засуджених 1941 року під час «Процесу 59-ти».
Урочисте покладання квітів до хреста у подвір’ї «Тюрми на Лонцького», де під час слідства перебували учасники «Процесу 59-ти», здійснили студенти ЛНУ ім. І. Франка та ЛМУ ім. Данила Галицького. У церемонії покладання вінка із жалобними стрічками узяли участь голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, заступник міського голови Львова з гуманітарних питань Василь Косів а також керівництво УСБУ у Львівській області.
Поминальну панахиду відслужив владика УГКЦ Венедикт разом із хором семінарії Святого Духа , який проспівав не тільки «Вічную пам’ять», а й пісню «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали». «Ми знову зібралися у цьому місці, як нещодавно, коли вшановували пам’ять іще одного в’язня цієї тюрми – отця Омеляна Ковча, який мав змогу покинути в’язничні стіни, але лишився допомагати іншим засудженим, показуючи вірність Богу та можливості людини . Сьогодні віддаємо шану юнакам і дівчатам , які 70 років тому показали свою вірність ідеї. Хочемо поглянути на них, щоб знати до чого є здатна людина, для якого героїзму наш народ народжував і народжує своїх синів і доньок. Це вірність людини ідеалам у служінні ближнім і Батьківщині. В ув’язненні міняється перспектива життя, але вони своє переконання вони черпали у Бозі, вибираючи його правду й істину»- сказав Владика Венедикт. Цю думку підтримав також представник Євангельської церкви, який брав участь в екуменічному молебні, пастор Дмитро, котрий додав: «Для Спасителя, який перейшов смерть на хресті важливе кожне життя. Ці молоді люди пожертвували своїм життям, бо знали, що йдуть на загибель, але вони творили історію. Народ який пам’ятає історію прагне майбутнього».
Голова Львівської облради Олег Панькевич у промові перед жалобним віче наголосив, що громада ставить перед владою завдання перечитати календар історичних подій: «Ці молоді патріоти не були казковими чи міфічними героями, які нічого не боялися. Вони були людьми, які набували фах і мріяли присвятити свою працю служінню народу, вони були його елітою, але присвятили своє молоде життя нам і майбутнім поколінням. «Процес 59-ти» відрізнявся від інших, його на відміну від численних розправ без судових розглядів хотіли зробити показовим. Але це показове не вдалося, студентів не залякали вироком смертної кари. Тому вшановуємо їх у календарі українських героїв. Відзначенням Дня пам’яті українських студентів, засуджених радянським комуністичним режимом у 1941 році, ми відкриваємо календар 2011 року, у якому має бути відзначене і 70-річчя червневих подій у цій тюрмі, у Бригідках, Саліні, тюрмах Стрия, Дрогобича , Золочева та інших міст Західної України, де під час кривавих репресій гинули не тільки члени організації, а учителі, лікарі, юристи, люди різних професій тільки за те, що вони були українцями. Сьогодні українська держава завинила перед нами, бо живе за чужим календарем. За тим календарем у якому нам кажуть відзначати свята наших окупантів. Ми ж маємо почати відзначати дні свого календаря, маємо не дати загинути сторінкам нашої історії, пам’ятати про тих, хто передав нам цей прапор».
«Це місце страшне, але історичне. У цих застінках в ті часи молодь не боялася говорити й творити те, в чому вона була переконана. Ці стіни окроплені кров’ю людей, які є справжніми народними героями. Нову історію України треба творити так, щоб ніколи не повторювалися подібні жахливі події Влада справді завинила в історичному встановленні справжньої вини тих студентів. Ми ж маємо знати їх поіменно. Маємо знайти, де поховане тіло кожного. Маємо пам’ятати і шанувати славних синів України, слава Україні!» – сказав Михайло Цимбалюк.
«Коли співаємо «Вічную пам’ять» – робимо це символічно, бо не знаємо цих людей особисто. А пам’ятати треба, бо навіть у Львові про це мало знають, а про Україну загалом – годі й говорити. Наш борг перед ними – закарбувати в пам’яті Львова, місці, пов’язані із жертвами комуністичного режиму. І тоді коли молодь матиме цю інформацію, пам’ять про героїв буде справді вічною», – зазначив Василь Косів.
Голова наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Ірина Калинець нагадала : « Сорок двох присудили до рострілу, серед них 11 дівчат. Усі вони мали віру і те, що зі смертю життя не закінчується, бо Христос відкрив нам небо. Сьогодні із неба вони дивляться: а хіба сьогодні новітні ідолопоклонники не хапають таємно людей, батьків із синами, підлітків, і не викидають роздягненими? Для ідолопоклонників ідол важливіший за людину. Запорізькі прокурори мають задуматися – чи то є тероризм, зніти голову ідолу. Хіба це нормально, що Хорошковський зомбує президента страхом? Чи є десь хоч одна держава, де очільник служби безпеки може сказати президенту: «Готуються проти вас теракти, але більше про це нам нічого невідомо». Як це може бути? То нехай Янукович приїде сюди, – Кучма ж приїжджав – і переконається, – тут ніхто проти нього теракту не готує, бо не насильством переможемо! Коли забили Кірова, то для того, щоб розпочався іще страшніший терор. Ми не допустимо повернення Сатани, ми маємо стати разом і усвідомити . що з нами Бог, коли він веселкове коло відкриває над св.Софією Київською, а це за Карлом Густавом Юнгом – символ надії. Ми не віддамо св.Софії!» – запевнила від імені всіх присутніх Ірина Калинець.
Найзворушливішою була промова учасниці «Процесу 59-ти» п. Ольги Попадин, яка потрапила у «Тюрму на Лонцького 17-річною. Дівчиною. «Тоді я навчалася у 9 класі, слідство було важким, але видно було, що його хотіли чимскоріше закінчити. Процес відбувався в приміщенні КГБ. Переглядали справи кожного. Посеред залу в чотири ряди сиділи хлопці. Коли Арпада Березовського спитали про ставлення до радянської влади. Він відповів: «Наскрізь негативне». Потім усім ставили таке питання, і всі відповідали негативно. Ніхто не покривив душею. !5-річну Марійку Наконечну спитали, чи коли би мала наказ убити батька-Сталіна, застрелила б його, то відповіла – так. Вирок заморожував кров: 42- розстріл, а 17 – по 10 років ув’язнення і 5 років виселення із поразкою прав. Вісі витримали мужньо і спокійно. Потім хлопців садили в «чорні ворони» і везли в Бригідки. Хтось крикнув «Слава Україні!» – так прощалися. Лише троє учасників процесу дожили до наших днів у США, а в Україні – я одна лишилася».
«Для багатьох «Процес 59-ти» досі є білою плямою в історії , але сьогодні правда бере гору, тому ця подія має бути вписана в підручники історії України й бути згадуваною на най вищому державному рівні, щоб із «Процесу 59-ти» зробити належні історичні висновки, якщо ми хочемо стояти на сторожі розвитку демократії» – зазначив студент НУ «Львівська політехніка» Микола Корчерган.
Після панахиди учасники жалобного віче вирушили до ЛНУ ім. І. Франка на відкриття виставки «Репресії проти української еліти: Процес 59-ти», де подано копії документів закритого судового процесу над українськими патріотами 1941 року.
Довідка
«Процес 59-ти» (інша назва – «Процес другої екзекутиви ОУН») – великий політичний процес, який відбувся 15-18 січня 1941 року у Львові в приміщенні обласного управління НКВС, коли перед радянським судом постали 59 молодих українців, переважно, студентів Львівських вищих навчальних закладів (серед них 13 студентів Львівського університету). Їх звинувачували у приналежності до Організації українських націоналістів (ОУН) та в антирадянській діяльності.
фото Zaxid.net, ZIK та архіву музею “Тюрма на Лонцького”
Додано 17.01.2011
