Автор — Володимир В’ятрович
Рівень смертності в німецьких таборах для військовополонених на східному фронті становив 57,5%. В аналогічних таборах на західному фронті — менше 5%. Похибка в обрахунку загиблих складає 600 тисяч людей.
В радянській пропаганді та історіографії головними сюжетами початку німецько-радянської війни були випадки героїчної оборони вояків Червоної армії. Їх найбільшим символом стали бої в Брестській фортеці, відомі кожному радянському школяреві. На місцевих рівнях знаходили власні «фортеці» (до прикладу, Лопатинська прикордонна застава на Львівщині), про які розповідали щорічно 22 червня. Звичайно, тоді багато говорили про «віроломний напад нацистів», згадували загиблих, але навіть цей день не міг бути лише днем їх поминання. Адже це геть випадало із радянського канону. Обов’язково мусив бути тріумф і героїчний спротив — частина майбутньої «Великої перемоги».
Інша правда, деішлося про провал оборони, безлад в армії та мільйони полонених за перші кілька місяців війни залишалася поза рамками того, що мало ввійти в свідомість як Велика вітчизняна війна. Ті, хто не бажав гинути «за Родіну» і Сталіна, для радянського керівництва були не просто злочинцями — для них взагалі не було місця в історії.
У перші місяці війни було найбільше тих, які не хотіли воювати «за Родіну і Сталіна”. Літо 1941. Архів Центру досліджень визвольного руху
Мова йде зокрема й про наших земляків, які пережили жахи голоду і репресій, які не могли вважати Радянський Союз своєю батьківщиною, вартою того, щоб продивати кров на її захист.
Червоноармійці поодинці і групами тікали від одного тирана, ще не знаючи, що потраплять до іншого, який теж готує для них смерть. Літо 1941. Архів Центру досліджень визвольного руху
Як звично для цієї жахливої війни, чисельність полонених досі предмет суперечки істориків. Цифри коливаються від 4,5 мільйонів до 5 мільйонів 750 тисяч. З них найбільше — близько 3,5 мільйони потрапили в полон протягом перших місяців війни у 1941 році.
Колони військовополонених після взяття Києва ідуть під конвоєм до збірного табору. Вересень 1941. Архів Центру досліджень визвольного руху
Серед них як ті, хто опинився в полоні через бездарних командирів, котрі призвели до оточення цілих армій, так і ті, хто добровільно здавався в полон, тікаючи від сталінської тиранії. Проте вони потрапили до рук іншого не менш жорстокого тирана — Гітлера, котрий на мав їх не те, що за військовополонених, а навіть просто за людей.
Травень 1942 під Харковом. Все ті ж колони військовополонених тягнуться в табори. Архів Центру досліджень визвольного руху
Мільйони солдатів Червоної армії опинилися в жахливих таборах, приречені на повільну, але неминучу загибель. Часто цими «таборами» були кілька гектарів поля, огороджені колючим дротом і охоронювані німцями.
Часто «табором» було кілька гектарів поля, обгороджені колючим дротом. Архів Центру досліджень визвольного руху
Німці відбирали серед полонених комісарів та євреїв для розстрілу, інших залишали на місці вмирати від голоду, а з настанням зими — й від холоду. І знову ми не можемо назвати точної цифри загиблих в цих таборах — від 2,4 до 3,1 мільйона. Похибка в 600 тисяч — населення середнього українського міста. Рівень смертності в німецьких таборах для військовополонених на східному фронті становив 57,5%. В аналогічних таборах на західному фронті — менше 5%.
Табір для полонених десь в Центральній Україні, більшість із мешканців таких таборів помре від голоду за кілька місяців. 20 серпня 1941 р. Архів Центру досліджень визвольного руху
За твердженням відомого американського історика Тімоті Снайдера на кінець 1941 року найбільшу кількість смертей на рахунку нацистів становили не євреї, поляки чи представники якоїсь іншої національності, а саме полонені червоноармійці.
Пункт збору взятих в полон в Харківському котлі. На передньому плані німецький солдат. Літо 1942. Архів Центру досліджень визвольного руху
Своєю жорстокою і безглуздою політикою щодо військовополонених Гітлер зробив послугу колишньому союзнику Сталіну. Адже знищив мільйони нелояльних до нього громадян і змусив інших завзято воювати, не «за Родіну і Сталіна», а захищаючи своє життя.
Колони полонених до горизонту. В результаті не вдалої операції маршала Семена Тимошенка під Харковомв оточення потрапили більше 200 тисяч солдат. Червень 1942. Архів Центру досліджень визвольного руху
Для Радянського Союзу полонені завжди вважалися зрадниками, тож ті, хто залишився живий не мали права на повагу, а ті, хто помер у таборах, — на пам’ять. Не згадують про них і теперішні політики, які повертають до життя сталінські міфи про «Велику вітчизняну війну». Хоча саме сьогодні у день початку жорстокої війни варто згадати їх, забутих усіма, жертв цієї війни.
Додано 23.06.2011
