9 вересня 2011 року колектив Центру досліджень визвольного руху, Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» та громадянського руху «Відсіч» традиційно відвідали могилу останнього Головного командира Української повстанської армії Василя Кука у містечку Красне на Львівщині.
Цього року виповнилося чотири роки від дня його смерті.
В старовинній церкві села відбулося поминальне Богослужіння, а опісля біля могили генерала відправили панахиду та відбулося громадське віче на честь покійного. Школярам та громадськості Красного історик Володимир В’ятрович нагадав головні факти біографії останнього Головного командира УПА. До краснян звернулися також перший сільський голова, вчитель історії місцевої школи, син Василя Кука Юрій.
Довідка.
Василь Кук (псевдо Леміш, Юрко, Медвідь, полковник Коваль), народився 11 січня 1913 року в селі Красне Львівської області. По смерті Романа Шухевича улітку 1950 зайняв керівні посади в підпіллі: керівника ОУН (б ) на Українських землях, Голови Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР) і Головного Командира УПА.
Вищу юридичну освіту здобув в Люблінському університеті, де познайомився з майбутнім головою Організації українських націоналістів Степаном Бандерою.
За участь в українському національно-визвольному русі Василя Кука неодноразово арештовувала польська влада. У 1939—1941, після окупації Західної України Радянським союзом, перебував на нелегальному становищі.
У роки Другої світової війни Василь Кук був членом Проводу ОУН (б) (під псевдонімом «Леміш»), очолював Східний крайовий провід ОУН (б) — «Схід» і одночасно був командувачем групи УПА «Схід».
Від 1942 року Микола Лебідь скерував Василя Кука на організаційну роботу в східні області України, де Кук очолював Південний крайовий провід ОУН з центром у Дніпропетровську, а після вбивства німцями провідника ОУН на Сході в 1942 році Д . Мирона( псевдо Орлик) також і Київський крайовий Провід ОУН. Керована Куком організаційна мережа ОУН (б) особливо активно діяла в Черкаській, Дніпропетровській та Київській областях.
У червні-липні 1950 року після смерті Романа Шухевича зайняв посади керівника ОУН (б) на Українських землях, голови Генерального секретаріату УГВР і Головного командира УПА, а через чотири роки його арештувала КДБ СРСР.
Додано 13.09.2011
