Невідомі документи з архівів радянської та оунівської спецслужб, новий погляд на складні стосунки двох народів під час Другої світової війни — у дослідженні історика Володимира В’ятровича «Друга польсько-українська війна. 1942—1947».
4 жовтня Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» та Центр досліджень визвольного руху представили в НаУКМА нові книги історика Володимира В’ятровича.
«Друга польсько-українська війна. 1942—1947» (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» та Центр досліджень визвольного руху, Київ, 2011) та двотомне зібрання документів з архівів Служби безпеки України, Гарвардського університету та Центру досліджень визвольного руху «Польсько-українські стосунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА» (Львівський національний університет імені Івана Франка та Центр досліджень визвольного руху, Львів, 2011).
Ректор Національного університету «Києво-Могилянська академія» та історик Володимир В’ятрович
У книзі Володимир В’ятрович пише про малодосліджену сторінку історії — польсько-українську війну 1942—1947 років, розглядає причини, перебіг і наслідки довготривалого конфлікту між українцями та поляками на теренах сучасних Західної України та Східної Польщі.
«Те, що я називаю “Друга українсько-польська війна”, — говорить історик, — це останній акорд у протистоянні, після вичерпання якого були усталені сучасні кордони. Чому війна? Ніхто зі сторін, що були суб’єктами конфлікту, не оголошували війну. Але в історії, у тому числі XX століття, є десятки “неоголошених” воєн. Тим не менше, вони були війнами. Головними суб’єктами цієї війни були збройні сили обох сторін — УПА і АК. Вони мали свої політичні організації, проводили навіть фронтові бої, врешті, визнавали одне одного воюючими сторонами на переговорах 1944—1945 років».
Науковець розповів, що у своїй роботі спирався на документи українського та польського підпільних рухів, радянські та німецькі звіти. У двотомнику «Польсько-українські стосунки в 1942—1947 роках у документах ОУН та УПА» В’ятрович зібрав 478 документів українського визвольного руху — це всі виявлені на сьогодні документи на цю тему, і більшість із них публікується вперше.
«Документи походять передусім із розсекречених архівів КГБ. Також великий блок матеріалів взято з архіву Миколи Лебедя, одного з очільників українського визвольного руху. Багато років цей архів вважався втраченим, аж поки в 2007 році не був переданий Центру досліджень визвольного руху. Інша його частина зараз зберігається в Гарвардському університеті. Ці матеріали досі не використовувалися дослідниками і, сподіваюся, скорелюють уявлення про польсько-український конфлікт 1942—1947 років та підтвердять концепцію, що це була Друга польсько-українська війна».
Автор розповідає, як глобальні і локальні політичні процеси та треті сторони впливали на перебіг військових дій між українцями і поляками; як відбувалися спроби налагодження співпраці між ними.
В’ятрович підкреслив: «Особливість Другої польсько-української війни в тому, що активну і пасивну участь у ній брало цивільне населення, яке в результаті чи не найбільше постраждало. По-друге, каталізатором, який порушив хитку рівновагу і змусив поляків та українців до бойових дій, стали треті сили — радянські партизани та німецька окупаційна адміністрація. І третє: попри все, у 1946 році колишні вороги знайшли в собі сили об’єднатися проти спільного страшнішого ворога — радянського тоталітаризму».
Презентація зібрала велику авдиторію – близько ста осіб. З відгуками щодо книги виступили відомі науковці та публічні інтелектуали: Сергій Квіт — ректор Національного університету «Києво-Могилянська академія»; Євген Сверстюк – громадський діяч, дисидент; Владислав Гриневич — історик, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України; Олександр Лисенко — завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ, професор; Ігор Ільюшин — історик, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету; Вахтанг Кіпіані — журналіст, головний редактор «Історичної правди»; Іван Патриляк — історик, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
