Автор — Олеся Ісаюк
Розвивається тоталітаризм і немає сили усередині країни, яка б могла його стримати — цей діагноз уже настільки набив оскому, що не буду займатися розгортанням цієї теми просто з принципу. Відверто кажучи, після такого хочеться одного — якось абстрагуватися від усієї цієї об’єктивної реальності і забути про все-все-все.
Тоді дякуєш Богові за те, що ти — історик і лізеш у нетрі професії шукати успішний приклад протистояння любителям переробляти світ під себе. Оскільки актуальна українська опозиція не надихає з тих нетрів вилазити.
Опозиція, чий приклад надихає все-таки вилізти на світ Божий, знаходилася недалеко — у Польщі. І діяла не так вже давно — до 1989 року. Результати діяльності — прошу проїхатися за кордон чи глянути в Інтернеті що-небудь, написане про Польщу.
Чим вона відрізнялася від наших опозиційних спроб? Навіть не масовістю. Поза масовістю — до неї належали вихідці з різних шарів населення — інтелігенти, селяни, робітники, військові (перші втечі польських пілотів датуються ранніми 50-тими — Сталін ще жив). Радянська влада мала одну спільну рису з нашою сучасною — умудрялася діставати всіх і зразу, причому на рівні побутовому і постійно.
Друге — польська опозиція завжди мала структуру, навколо якої могла єднатися. Тут не йдеться про «Солідарність» — вона існувала тільки від початку 1980-х років, коли протистояння стало відкритим. Але у польської опозиції завжди була дуже суттєва підтримка в образі Церкви. Церква мала стабільну структуру, авторитет і — що важливо у випадку влади з ментальністю «або я, або ніхто» — центр її управління та фінансування знаходився поза межами досяжності влади. Не було б Церкви — знайшлося б щось інше. Якщо є попит — неминуче зявиться і пропозиція.
І останнє — чим займалася ця опозиція? Не тільки політичною боротьбою. А займалася вона — вірніше, її представники всім,чим не ліньки. Крім логічної у цьому разі пропаганди і підбору нових членів, вона займалася всім — організацією дозвілля молоді, освітою мас, інтелектуальними дискусіями,право захистом, урегулюванням відносин всередині себе і ще купою речей. Немалу роль відігравала взаємодопомога у чисто житейських справах — виховання дійте, лікування у разі потреби, допомога малоімущим або безробітним Усі ці речі об’єднувало два моменти — вони мали безпосереднє відношення до звичайного побутового життя і відбувалися поза контролем влади.
Фактично, польська опозиція створила паралельну структуру. Звісно,годі було повністю позбутися присутності влади — але і влада мусила мати на увазі, що поруч — паралельна структура, яка доволі ефективно справляється з організацією мас. У результаті полякам майже вдалося зреалізувати відому характеристику дисидентів — «Вони жили так, начеб усі закони були не фікцією, а дійсністю».
У світлі всього вищевикладеного не бачу підстав вважати тотальне прагнення зігнорувати існуючу об’єктивну реальність вже аж такою дурницею. Тому що основна передумова створення чогось подібного до польської опозиції — абстрагуватися від тих «правил гри», які нав’язуються чинною владою. Тож тішмося, що у нас не відібрали принаймні здорового глузду. Це направду вселяє надію. Не тільки надію взагалі, а й надію на те, що наступна революція не перетвориться в анархічний «русский бунт» і ми не програємо її через те,що, по суті, нічим було замінити те, що заставили відійти.
Додано 24.10.2011
