Автор — Олена Бурдейна
35-річний науковець, презентуючи Україні книгу “Історія з грифом “Секретно”, постав перед публікою з особливого боку. Коли пересічна людина уявляє вченого, вона бачить образ високочолого пана в заяложеному костюмі та окулярах, який зосереджено порпається у чомусь не надто приємному, наприклад, у запилюжених документах.
Володимир В’ятрович — у пролетарських джинсах, у темній кофтині, беззахисно оголена шия, він нескуто жестикулює та вільно змінює пози, говорить гаряче та проникливо.
Спершу науковець ознайомив публіку з власним баченням тих процесів, які відбувались й відбуваються в Україні:
— У книзі йдеться про двох українських політиків, які обидвоє були великими патріотами, але разом з тим завзято боролись між собою. … Це не про Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко, а мова йде про Симона Петлюру та Григора Тютюнника. В книзі мова йде про те, як ховали пам’ять про Голодомор. Знову таки, це не про Табачника, а про Йосипа Сталіна та його політику. Мова йде про те, як вибори, проведені владою, обернулись глумом та знущанням над демократією. І знову, це не про торішні місцеві вибори …, а про 1946 рік і про вибори, які відбувались на Західній Україні. В книзі мова йде про те, як спецслужби намагались замкнути рота вільному слову. Це знов не про Хорошковського і ТВі, а про КГБ і самвидав. В книзі мова йде про те, скільки може коштувати для країни і для народу невігластво керівників держави. Мова не про Януковича, мова про Щербицького і про те, як ліквідовувались наслідки Чорнобильської аварії.
Історик розповів, що у архіві СБУ, де він працював протягом 2008-2010 рр., його здивувала грандіозна кількість документів КГБ, які, у разі їх оприлюднення, кардинально змінили б уявлення українців про власну історію. Його вразила масштабність цих матеріалів, адже збирались вони протягом 1918-1991 рр.; 800 тисяч справ, декотрі містять сотні томів; 243 томи архівів УПА:
— “Пам’ятник УПА, який поставили чекісти”, — сказав В’ятрович.
— Коли я працював в архіві я відчував себе людиною в морі, яка дуже хоче напитись води, але очевидно, що цієї води напитись не можна.
Одне із запитань присутніх ошелешило Володимира, адже його запідозрили у співпраці з спецслужбами:
— Якби цю книжку написав просто історик, я б спокійно віднісся. А ви… Ви ж все таки людина, яка очолювала КГБ, — фрейдистська обмовка речника — Ви ж порушили якісь секрети? Як вам це вдалося? Розумієте, в мне якась підозра до вас…
В’ятрович вкотре розповів історію про свій шлях до архіву СБУ та зупинився докладніше, яким чином йому вдалось обійти секретність:
— Існує “Закон про державну таємницю”, підзаконний акт “Звіт відомостей про державні таємниці”, де перелічуються всі випадки, коли є державна таємниця. Таємною є інформація лише одна — розголошення якої може нанести шкоду національним інтересам України. Вона позначається українськими грифами “Таємно” та “Цілком таємно”. Таємною не може бути інформація про порушення прав і свобод людини. Інформація про репресії підпадає про це повністю…. Тому недопуск нині до документів з грифом “Секретно” та “Совершенно секретно” — повністю незаконний.
Проте, хто знає, в нинішніх реаліях тішитись тим, що особисто ти дотримуєшся букви закону — щонайменш, наївний самообман.
Володимир В’ятрович у ті моменти, коли розмова торкалась наболілих для нього речей, перетворювався у пристрасного проповідника — викривача існуючого режиму:
— … Теперішня спроба ретроградства — це спроба повернути історію назад. Але історія друге повторюється завжди як фарс. Те, що ми маємо зараз, — це карикатура на радянську владу, це бажання бавитись у якусь псевдоавторитарну державу, яка вже не може бути страшною, вона просто смішна. Але страшним є те, що ми втрачаємо час…
Історик здивував несподіваним поглядом на ментальність українця, яку традиційно презентують як ментальність замкнутого на собі пасивного хуторянина:
— Українці мають величезний потенціал свободи. … Потенціалу покори немає в українців. Нам не потрібно сильної руки. … Українці бояться сильної руки. Українці не люблять сильної руки…
Володимир В’ятрович розповів про неподобства, які кояться нині з архівною справою: про ускладнені процедури розсекречення, про скорочення та реорганізації. Проте історик заспокоїв публіку: “нормальні люди у архіві ще залишись”. А завершив зустріч так:
— Якщо підсумувати, “Історія з грифом “Секретно” — це книжка про минуле. … Хотілося б дуже вірити, що вона про минуле. Хотілося б вірити, що описане в цій книзі [дійсно] залишиться в минулому…
Джерело: Корреспондент.нет
Додано 21.03.2012
