Учитель, правозахисник, член Української Гельсінкської групи, громадський діяч.
Народився Петро Павлович Розумний 7 березня 1926 року в с. Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Того ж року його батьки переїхали на вільні землі Правобережжя, у с. Пшеничне Солонянського району.
Батько, Павло Петрович, селянин, був засуджений у 1932-му на 10 років каторги за “невиконання хлібопоставок”. Загинув на будівництві каналу “Москва–Волга” в 1933. Сім΄я вижила під час голоду завдяки тому, що батько завбачливо сховав зерно.
У червні 1942 року 16-річний Петро був примусово вивезений у Німеччину. Пра-цював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і відразу мобілізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. 1948 демобілізований. Вступив у Дніпропетровський інститут іноземних мов. Закінчив його 1952. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тер-нопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчому музеї в м. Кременець. Там познайомився з випускником Львівського університету Євгеном Сверстюком. Знайомство переросло в дружбу на все життя.
1961 р. в його помешканнях у м. Кременець та м. Вишневець були проведені обшу-ки. Розумний був заарештований КГБ, через 6 днів звільнений.
Переїхав у селище Солоне Дніпропетровської обл., працював учителем. Під різни-ми приводами і без приводів відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати трудящих на натхненний труд і соціалістичне змагання, хвалити “рідну” КПРС. Тим часом з допомогою друзів збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав: заборонені вірші П.Тичини, В.Сосюри, Є.Маланюка, видані малими тиражами вірші В.Симоненка. Видрукував на машинці Івана Сокульського 12 екземплярів праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?” і роздав їх.
Владі не подобалася громадська діяльність П.Розумного, а також його робота в школі, яка, на її думку, виходила за межі функцій учителя. На уроках він відкривав забо-ронені, замовчувані й забуті імена українських патріотів, громадських і державних дія-чів. Послідовно захищав інтереси учителів, їхню професійну гідність.
Через сімейні обставини мусив облишити педагогічну роботу і більше до неї не по-вертався. Працював будівельником, кочегаром.
25 жовтня 1969 р. КГБ провів обшук на квартирі Розумного у справі Івана Сокуль-ського. Його викликáли на допити, марно домагаючись показів проти заарештованого, також проти Є.Сверстюка та І.Дзюби. 4 дні тримали під вартою.
1974 року Розумний перебрався в м. Івано-Франківськ. Працював провідником ва-гонів з горілкою, звідки звільнили за скороченням штатів (насправді за лист у “Литера-турную газету” щодо лицемірної “боротьби з пияцтвом”), потім адміністратором облас-ної філармонії. У березні 1977 КГБ знову провів обшук на квартирі Розумного. Чотири рази його викликáли на допити, погрожуючи негайно заарештувати, вимагали підписати відмову від антирадянської діяльності.
У 1978 П. Розумний вступити у правозахисну Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити геоґрафію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.
На Великдень 1979 поїхав провідати Є.Сверстюка, який відбував заслання в с. Бог-дарин Баунтовського р-ну Бурятії. Коли повертався, то був затриманий міліцією в аеро-порту Улан-Уде. При обшуку виявили два ножі — саморобний побутовий і мисливський, куплений у магазині в Богдарині. Рейс затримали, склали протокол про вилучення “холодної зброї”. Такою завважали саморобний ніж. Мисливського повернули.
“Справу” проти П.Розумного порушили не одразу, а після другої його поїздки у вересні 1979 до Є.Сверстюка, коли у жовтні він, Розумний, був оголошений членом УГГ. Заарештований у с. Пшеничне 8 жовтня 1979 року за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської обл.. Старший слідчий капітан міліції Ткаченко сказав братові Розумного: “Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз’їжджає по всьому Союзу…”
20 жовтня 1979 року в цій справі допитали Євгена Сверстюка, чи не бачив він мис-ливського ножа у Розумного. У заяві Ґенеральному Прокуророві СРСР того ж дня Сверс-тюк написав: “…Так, я бачив. Не лише я бачив. На всіх пересадках бачили всі компетен-тні, інформовані інструктовані органи вашої влади… Але якщо влада таку “зброю” по-вертає людині з тим, щоб при нагоді скористатися як приводом для порушення кримі-нальної справи проти неї, то це вже влада провокативна, і, по суті, ворожа громадяни-ну”.
21 грудня 1979 р. П.Розумний засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.
Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П’ятихатського р-ну Дніп-ропетровської обл.. Після половини терміну переведений на примусові роботи (“умовно-дострокове звільнення”) у м. Нікополь Дніпропетровської обл., потім знову в табір. Останній рік відбував “на хімії” в м. Бікін Хабаровського краю.
Звільнившись, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 Розумний ще раз їздив на Далекий Схід – привіз із заслання Оксану Мешко.
11 березня 1988 року Петро Розумний у числі 19 членів УГГ, які були на волі, під-писав “Звернення УГГ до української та світової громадськости” про відновлення її дія-льности. Розумний — один із засновників і голова Дніпропетровської філії Української Гельсінкської Спілки, член її Всеукраїнської Координаційної ради. На Установчому з’їзді УГС 29 квітня 1990 року, де була створена Українська Республіканська партія, Розумний обраний її секретарем у закордонних справах. З 1992 — реґіональний секретар УРП і голова Дніпропетровської обласної організації. З 1994 — голова Солонянської районної організації УРП (з 1997 — Республіканської Християнської партії), член Етичної комісії РХП. 2005 р. вступив до Народного Союзу „Наша Україна”. Вів правозахисну роботу, брав активну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі — приватизації земе-льних ділянок. 1998 і 2002 рр. був членом територіальної виборчої комісії №40, на виборах Президента України в третьому турі був головою дільничної виборчої комісії № 128 ТВО №40.
Указом Президента України № 937/2006 «за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод» П.Розумний нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Висловлюємо щире співчуття старшому синові Тарасу, який живе в Івано-Франківську, молодшому Павлові, що мешкає в Апостоловому, усій родині, друзям і сподвижникам патріота і громадського діяча.
Помер Петро Розумний 20 березня 2013 року в Івано-Франківську, де має бути похований 22 березня неподалік Меморіалу «Дем΄янів Лаз».
Бібліоґрафія:
Ми, землевласники // Народна газета.— 1997.— № 46 (327), листопад.
Архів Харківської правозахисної групи: Інтерв’ю П.Розумного 11, 13 грудня 1998, 29 квітня і 25 листопада 2001 р. Інтерв΄ю: http://archive.khpg.org/index.php?id=1135976930&w=
Мандрівки життя. Інтерв’ю з Петром Павловичем Розумним 11, 13 грудня 1998 ро-ку, 29 квітня і 25 листопада 2001 року. // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 194–222; № 197. – 2006. – С. 142-171; № 198. – 2006. – С. 123-152.
Про голодомор 1933 року: http://politiko.ua/blogpost55949 ; http://vkon.blog.net.ua/holodomor
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-11, 5-3, 8-2; 1981: 1, 2, 3; 1982: 1-51.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada. 1980. – P. 43.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип.— С. 38-39, 75; вип. 56.— С. 64.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: 1980, вип.. 39.— С. 41.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, вип. 9-22.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 16, 17, 61, 575-578, 708, 854, 916, 920.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 21.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т.1. – С. 3, 32, 40, 115, 130-132, 165; Т.4. – 81, 135-137, 198, 204, 207, 218, 241.
Оксана Мешко. Не відступлюся! До 100-річчя Оксани Яківни Мешко / Харківська правозахисна група; Упоряд. В.В.Овсієнко, О.Ф. Сергієнко; худож.-оформлювач Б.С. За-харов. – Харків: Фоліо, 2005. – С. 19, 20, 197-202, 213-217, 219-223, 227-230, 234-237, 246-251, 253-260, 287
Є.Сверстюк. My devoted friend Pete // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 191–193.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правоза-хисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с. (П.Розумний: с. 612-615). На сайті Харківської правозахисної групи: http://archive.khpg.org/index.php?id=1113937773
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 536-537; 2-ге вид., 2012. – С. 612-613.
Софія Карасик, Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група
