Директор Українського інституту національної пам’яті, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович на семінарі про тоталітарні режими в Інституті Гувера (Стенфордський університет, Каліфорнія, США) виступив з доповіддю про останні роки КҐБ в Україні.
На думку історика, колишній президент Віктор Янукович пробував відродити традиції КҐБ в Україні, які померли разом з СРСР ще у 1991 році, та йому це не вдалося. «Проте Україна досі відчуває на собі залишки кагебізації, який варто якнайшвидше позбутися, зокрема провівши серед українців “лікування пам’яттю”», — наголосив історик.
Як розповів В’ятрович, в останні дні радянської влади в Україні КҐБісти намагалися прилаштуватися до мінливої політичної ситуації. «20 серпня 1991 під час путчу в Москві, повідомляли, що КҐБ, МВС і військової взяли ситуацію в Україні під контроль і запобігли можливим проявам невдоволення владою з боку націоналістичних сил. Вони стверджували, що загалом “дії і зміст документів, авторами яких є Державний комітету з надзвичайного стану (ГКЧП) позитивно сприймається різними верствами населення. Ситуація в трудових колективах республіки спокійна”. Через кілька днів опозиція на чолі з Борисом Єльциним виграє в Москві. Численні мітинги відбуваються по всій Україні з вимогою, щоб Україна вийшла зі складу СРСР. У повідомленнях КҐБ тон змінюється і 22 серпня вони уже повідомляють, що “населення республіки стежить за ситуацією в країні з великою тривогою і стурбованістю і засуджує авантюрну групу державних службовців, яка намагалася здійснити переворот”», — розповів у своїй доповіді В’ятрович.
Проте, спроба КҐБ таким чином втриматись на плаву зазнала поразки, адже, за словами історика, вони намагалися підлаштуватися під політичну ситуацію, а не діяти професійно, що й стало однією з причин розвалу системи.
В’ятрович наголосив, що важливу роль в розвалі КҐБ в Україні відіграло також часткове відкриття документів. «Відкриття архівів стало відкриттям скриньки Пандори. Співробітники, які працювали з секретними документами, побачили справжнє обличчя радянської влади, розходження між реальністю і образом. Такі відкриття поступово підважували лояльність до комуністичної ідеології, чинної влади та її органів безпеки. Тому зараз нам важливо забезпечити, щоб архіви радянських каральних спецслужб стали “цивільними”, а не охоронялися сучасними СБУ, МВС та СЗР. Лише так можна отримати стабільний і відкритий доступ громадян до фактів про радянське минуле», — наголосив історик.
Для цього Український інститут національної пам’яті, який став урядовим органом, планує створити спеціальний архів національної пам’яті для збереження і відкритого опрацювання документів спецслужб колишнього СРСР у формі Галузевого державного архіву УІНП.
Нагадаємо, що мета Українського інституту національної пам’яті (УІНП) полягає у розробці та втіленні державної політики національної пам’яті — системи заходів, спрямованих на збереження та відновлення пам’яті народу, подолання наслідків тоталітарного минулого та зміни суспільних відносин задля розвитку демократичних практик, дотримання прав та свобод людини, громадянської толерантності та відновлення справедливості щодо жертв політичних репресій, геноциду та злочинів проти людяності, які мали місце на території України у 1917–1991 рр. Діяльність Інституту дозволяє забезпечити виконання положень Резолюції ПАРЄ 1481 (2006), Резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ «Возз’єднання розділеної Європи» (2009), а також впровадити європейський підхід в політиці доступу до архівів, визначений Рекомендацією № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи, а саме доступу до архівів спецслужб із забезпечення обов’язкової можливості для кожного громадянина дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії як невід’ємної ознаки демократії.
Прес-центр Центру досліджень визвольного руху:
тел./факс: +380 32 247-45-22
Додано 08.08.2014
