Автор – Олександр Іщук.
29 вересня 2014 р. в офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (м. Київ, вул. Інститутська, буд. 21/8) відбувся круглий стіл до всесвітнього дня «права знати». На заході обговорювався стан доступу до публічної та іншої інформації в Україні.
Участь у заході взяли: Катерина Баранова – начальник управління інформаційного забезпечення та доступу до публічної інформації Київської міської держадміністрації, Наталія Безсрочна – представник громадської організації «ГРАД» (м. Дніпропетровськ), Віта Володовська – юрист Інституту Медіа Права, Сергій Горячев – керівник інформаційного управління Верховної Ради України, Юлія Грига – представник громадської організації «Філософія серця» (м. Вінниця), Віктор Жих – представник громадської організації «Фортеця» (м. Дніпропетровськ), Наталія Заболотна – представник громадської організації «Народная защита» (м. Запоріжжя), Володимир Іванченко – співробітник Галузевого державного архіву СБУ, Олександр Іщук – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, Дмитро Котляр – незалежний експерт, Ганна Красноступ – співробітниця Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Ірина Кушнір – начальник управління з питань підготовки конституційних подань та дотримання права на доступ до публічної інформації (секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), Ліана Мороз – представник міжнародного фонду «Відродження», Ірина Мухіна – представник Центру громадянських свобод, Володимир Мягкоход – консультант Центру правової допомоги, Наталія Дабо-Ніколаєва – адвокат-правозахисник, Тетяна Олексіюк – юрист інституту Медіа Права, Валентин Прокіпчук – заступник начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної прокуратури України, Дарія Слизьконіс – співробітник Центру політичних студій та аналітики та інші зацікавлені, всього – до 40 осіб.
З вступним словом про стратегічні плани секретаріату Омбудсмена щодо парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації виступила Ірина Кушнір – начальник управління з питань підготовки конституційних подань та дотримання права на доступ до публічної інформації (секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини). Вона висловила думку, що органам влади слід більше контактувати з представниками громадських організацій, суспільством, бути більш відкритими для громадян. Запропонувала низку рішень, які могли би покращити ситуацію щодо доступу громадян до публічної інформації про діяльність органів влади в Україні. Секретаріат Омбудсмена має широкі плани щодо парламентського контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації. За словами Куншнір, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини має об’єднати свої зусилля з громадськістю задля забезпечення контролю влади щодо доступу до інформації. Ірина Кушнір заявила: «Сьогодні громадськість та Секретаріат виступають двома колонами, що борються за доступ до інформації. Критично важливим є справа об’єднання сил для ще більш рішучого тиску на органи влади з вимогою виконання законодавчих та конституційних норм».
Дарія Слизьконіс, представник Центру політичних студій та аналітики, презентувала результати дослідження (моніторингу) відкритості органів місцевої влади України в частині надання публічної інформації на запити, а також оприлюднення інформації на сайтах. Вона ж презентувала посібник «Службова інформація: порядок віднесення та доступу».
Доповідачка констатувала, що органи влади в Україні і досі є досить закритими для суспільства, а інформація про їх діяльність – обмеженою. Навела статистику про те, наскільки відкриті або закриті для запитів органи влади в різних областях України. За словами експерта, за період з вересня 2013 по серпень 2014 років рівень відкритості органів влади впав у порівнянні з аналогічним періодом 2012-2013 років. Зокрема, середній рівень відкритості всіх органів місцевої влади та місцевого самоврядування впав на 2%. Середній рівень відкритості обласних державних адміністрацій впав також на 2%, і на 1% понизився рівень відкритості міських рад обласних центрів.
Слизьконіс констатувала, що незважаючи на вимоги чинного законодавства України інтернет-сайти міських та обласних рад досі наповнені слабко. Це означає, що інформування громадськості про роботу органів влади не налагоджене, і у громадян відсутні можливості отримати повну інформацію про діяльність влади. За результатами моніторингу було встановлено, що в деяких областях наповненість сайтів міських рад радше мінімальна (Херсон – 11%, Харків – 13%, Чернігів – 22%, Кіровоград – 24%, Ужгород – 30%). Дещо кращою є ситуацію в Луцьку – 46%, Миколаєві і Сумах – 48%, Тернополі – 52%, Одесі, Рівному і Києві – 57%.
Цікавими є дані про оприлюднення актів та проектів актів міськими радами обласних центрів України. Слизьконіс повідомила, що за результатами моніторингу в середньому в Україні оприлюднюється 70% проектів рішень міських рад ради та виконкомів, 95% рішень рад та виконкомів, 82% розпоряджень міських голів, 23% регуляторних актів та 63% проектів регуляторних актів. Крім того, міськими радами обласних центрів України оприлюднюється лише 41% протоколів пленарних засідань і 32% протоколів роботи постійних комісій. Показовим є також те, що про місце проведення засідань міських рад обласних центрів інформація надається лише в 50% випадків, про час засідань – в 45% випадків. Про механізм доступу громадян на такі засідання інформація зазвичай не повідомляється взагалі.
За результатами моніторингу експерт зробила висновок, що єдині міські ради, які на сьогодні почали рухатися в напрямку приведення своїх сайтів у відповідність до нових вимог законодавства – це Одеська, Рівненська і Тернопільська міськради та Київська міська державна адміністрація. Іншим міським радам слід ще дуже багато попрацювати, щоб привести власні сайти у відповідність до чинного законодавства України.
Далі Слизьконіс констатувала, що у період з вересня 2013 р. до серпня 2014 р. рівень відкритості органів влади в Україні впав 1-2% у порівнянні з періодом 2012 – середини 2013 рр. Зокрема, за результатами моніторингу сучасний стан відкритості обласних державних адміністрацій експерти оцінили в 77%, міських рад обласних центрів – в 72%. І досі далеко не всі запити, які направляються у органи влади, взагалі виконуються. Виявлено, що у вересні 2013 р. – серпні 2014 р. ОДА ігнорували 13% запитів, міські ради обласних центрів – 12%, міські ради невеликих міст – 45%, районні державні адміністрації – 29%.
Слизьконіс зауважила, що навіть коли запити виконуються, досить часто інформація від органів влади громадянам і організаціям надається не повністю. Зокрема, у період з вересня 2013 р. до серпня 2014 р. ОДА надавили інформацію на запити не в повному обсязі в 47% випадків, міські ради обласних центрів – в 56% випадків, міські ради невеликих міст – в 50% випадків, районні державні адміністрації – також в 50% випадків.
За результатами моніторингу найбільш відкритими обласними державними адміністраціями для запитувачів стали Тернопільська, Одеська і Хмельницька ОДА. Найзакритішими – Кіровоградська, Житомирська та Черкаська ОДА, а також Рада Міністрів АР Крим. По-іншому виглядає картина діяльності місцевих органів влади. Серед ним найбільш відкритими є органи місцевої влади Дніпропетровської, Сумської та Запорізької областей, найбільш закритими – органи місцевої влади в Криму, Миколаївській та Кіровоградській областях. В цілому, вважає Слизьконіс, середній бал відкритості органів місцевої влади знаходиться на рівні «мінімально відкриті». На такому ж рівні середній бал відкритості міських рад обласних центрів. Середній бал відкритості обласних державних адміністрацій трохи вищий – «Недостатньо відкриті»
З доповіддю про реалізацію Закону України «Про доступ до публічної інформації» за період 2011-2014 рр. вступив Сергій Горячев, керівник інформаційного управління Верховної Ради України. Він розповів про практику виконання запитів про публічну інформацію в апараті ВР України. Доповідач детально охарактеризував інтернет-сайт, де систематизується інформація про виконання таких запитів. Наголосив на деяких проблемах, які трапляються під час роботи: 1) не всі народні депутати України хочуть демонструвати свої декларації про доходи та іншу публічну інформацію про себе; 2) є проблеми зі строками виконання запитів про публічну інформацію, виконавці іноді їх затягують; 3) часто від запитувачів надходять неадекватні запити, на які не можна дати відповідь, спам тощо; 4) досі не вирішені питання про те, як ефективно забезпечити право на пропуск громадян до режимного приміщення Верховної Ради України. Тим не менше, існуюча у ВР України база даних в останні два-три роки дозволяє побачити, які питання найбільше цікавлять запитувачів, а це все-таки спрощує роботу.
З доповіддю про ефективність механізмів оскарження порушень права на доступ до публічної інформації в Україні виступила Віта Володовська з Інституту медіа права. Доповідачка наголосила на тому, що оскаржити порушення державних службовців в цій сфері – вкрай важко. Крім того, є серйозні питання щодо юридичного і фактичного становища державних службовців, які виконують подібні запити. На приктиці виходить так, що з одного боку на них тисне громадянське суспільство і вимагає давати всю наявну інформацію; з іншого – на них нерідко тисне держава (безпосередні керівники), які кажуть не давати інформацію взагалі або ж давати мінімум даних. В результаті державний службовець опиняється «в лещатах», і обирає найменш ризикований варіант: щоб не отримати догану чи не бути звільненим – інформацію не дає. Доповідачка помітила, що в період 2012-2013 рр. влада довела механізм «імітації надання інформації на запити» до досконалості, і часто отримати деяку публічну інформацію було просто неможливо. Деякі відписки на запити були просто таки вишуканими. Ті ж державні службовці, які розуміли ганебність і незаконність такого стану справ і все ж наважувалися йти проти волі своїх керівників і надавали інформацію – нерідко страждали, деякі були звільнені з роботи. Саме тому Володовська вважає за необхідне обов’язково звернути увагу умови роботи державних службовців, щоб не допустити практики втаємничення і приховування публічної інформації в майбутньому.
Адвокат Наталія Дабо-Ніколаєва виступила з пропозицією покращити оприлюднення інформації про діяльність українських судів всіх інстанцій. Вона наголосила на тому, що було б доцільно впровадити більшу прозорість у сфері оприлюднення судових рішень. Адже добре відомо, що в Україні суди нерідко приймають зі схожих питань абсолютно протилежні рішення. Така атмосфера іноді спричиняє вкрай негативні наслідки. Звичайно, в Україні, на відміну від США та Великобританії, немає прецедентного права. Проте наявність зручного та широкого доступу до прийнятих судами рішень, вдала систематизація цих рішень для тих, хто намагається з ними ознайомитись, була б дуже корисною для всіх і поліпшила б правову атмосферу держави. Саме тому дуже важливо, щоб діяльність судів була максимально публічною, і щоб всі бажаючі могли ознайомитись із результатами судових рішень, порівняти їх між собою. Існуючий на сьогодні офіційний інтернет-ресурс даних рішень судів досить-таки недосконалий і потребує доопрацювання та покращення. Це дозволить збільшити ефективність роботи судової гілки влади, а також сприятиме ефективній роботі правозахисників та адвокатів.
Також доповідачка наголосила на тому, що умови роботи адвокатів в українських судах досі вкрай несприятливі. Засідання нерідко проводяться в дуже малих кабінетах суддів, де просто немає відповідних умов для захисту інтересів громадян, обмежується присутність вільних слухачів у судовому процесі. В таких умовах неможливе дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу. Інформація про всі ці обставини має стати максимально публічною, щоб відбулося покращення умов для справедливої роботи судової гілки влади.
Далі незалежний експерт Дмитро Котляр презентував посібник із застосування «трискладового тесту» – засобу для перевірки наявності необхідних умов щодо доступу до інформації. Він наголосив на тому, що державним службовцям та всім, хто працює в органах влади в Україні слід навчитися розрізняти, яку інформацію варто відносити до публічної, а яку – ні. В цьому їм має допомогти цей посібник. Котляр зауважив, що вже є приклади покращення роботи окремих державних установ, які навчилися застосувувати «трискладовий тест».
З доповіддю про те, як у Вінницькій міській раді тлумачили норму про відшкодування фактичних втрат на друк та копіювання документів з публічною інформацією, виступила Юлія Грига з громадського об’єднання «Філософія серця». Вона розповіла, що надання паперових копій органи влади у Вінниці перетворили на такий собі невеликий бізнес. Зокрема, з неї вимагали кількасот гривень за надання копій документів з публічною інформацією. При цьому копії виготовили заздалегідь, хоча вони просила надати матеріали в електронному вигляді. Згодом цю інформацію вдалося отримати безкоштовно, завдяки особистому зверненню до керівництва міста. Ця ситуація свідчить про те, що чимало державних службовців в регіонах не до кінця усвідомлюють, як слід працювати з публічною інформацією, як слід відповідати на запити. Нерідкими є факти того, як за допомогою ось таких відповідей державні службовці намагаються отримати грошову компенсацію. Саме тому доцільно проводити навчання і перекваліфікацію кадрів в органах влади, причому вже є деякі позитивні приклади.
Про особливості доступу до специфічних об’єктів публічної інформації (генеральних планів міст, декларацій ректорів ВНЗ та інших питань) виступив Олександр Ярощук. Він розповів, що для того, аби зайти у відповідні службові режимні приміщення і отримати генеральний план Вінниці йому довелося пройти через такі перепони, яких немає, мабуть і в Верховній Раді України. Не дозволялося брати ні фотоапаратів, ні комп’ютерів, лише ручку і папір. На його думку, на це були цілком конкретні фінансово-економічні причини: на плані Вінниці було добре видно, які саме земельні ділянки відводилися у майбутньому для того, щоб їх згодом могли розподілити між громадянами. Звісно, що після перегляду плану міста виникало бажання одразу ж реалізувати своє право на отримання земельної ділянки, написати відповідний запит. Неважко здогадатися, скільки років подібні земельні ділянки розподілялися між вузьким колом «своїх людей», які добре знали про їх існування, а більшість громадян міста – ні.
Надзвичайно цікавим був виступ Наталії Заболотної, представника громадської організації «Народная защита» (м. Запоріжжя). Вона розповіла про те, як на сьогодні працюють Запорізькі обласна та міська ради, обласна державна адміністрація. За її словами, отримати публічну інформацію про рішення органів влади у Запоріжжі і області можна далеко не завжди. Частина інформації явно приховується від громадян. Недостатньо інформації публікується на сайтах ОДА та обласної ради, місцевих органів влади. Є великі труднощі у спілкуванні з управлінням МВС, яке у своїй діяльності керується інструкціями, схваленими у Києві. Саме тому в цій структурі така велика кількість документів під грифом «ДСК». Трапляються також і смішні випадки та парадокси: на одному з сайтів органів влади у Запоріжжі для користувачів було передбачено кнопку «отримати публічну інформацію», але ця кнопка… так ніколи і не працювала! Заболотна досить детально розповіла, яким чином організація «Народная защита» намагається покращити ситуацію, що склалася в місті і області, і з якими проблемами стикається у своїй роботі.
Доповідачка наголосила, що показовим є випадок з побиттям у Запоріжжі демонстрантів в січні 2014 р. Збереглося чимало відеозйомок, на яких добре видно, що крім т.зв. «тітушок» участь у побитті брали і міліціонери Управління МВС по Запорізькій області (декого можна навіть впізнати у лице). Між тим, досі питання про притягнення до відповідальності винних осіб, які давали вказівки бити сотні громадян посеред міста, під стінами обласної державної адміністрації – так і не вирішене. Інформація про тих, хто брав участь в побитті громадян – і досі не оприлюднена. Між тим, розібратись в обставинах тих подій дуже важливо, і це мало би позитивне значення для всього Запоріжжя.
На завершення круглого столу відбулося обговорення учасниками всіх доповідей. Присутні поділилися власним життєвим досвідом щодо питань доступу до публічної та іншої інформації, яка зберігається в органах державної влади. Зазначали, що практично ніхто з державних службовців, які відмовляли громадянам у доступі до публічної інформації – досі не поніс покарання. Отже, виховна робота з кадрами в органах державної влади ведеться недостатньо. Частіше в Україні карали тих державних службовців, які надавали заявникам інформації більше, ніж вважали за потрібне керівники органів влади.
Присутні зійшлися на тому, що хоча частина державних службовців хоче вчитися і підвищувати свій рівень виконання запитів, немало і таких, які хочуть аби все залишалось по-старому, і щоб їх поменше чіпали. Логікою таких людей є неписані правила: «менше запитів – нам краще жити, нас будуть менше чіпати»; «головне – це за будь-яку ціну дотягнути до пенсії на державній службі, а готувати якісні відповіді на запити – це дрібниці життя»; «не знайшли інформації – от і добре, нам же краще, навіть якщо вона десь і є»; «ми не дали відповідь на запит – нічого, переживуть» тощо. У представників громадських організацій інод складається враження, що частина виконавців запитів просто нездатні якісно виконувати запити, хоча отримують заробітну плату від держави, тобто живуть за рахунок платників податків.
Експерти констатували, що нерідко в органах влади (особливо в МВС та прокуратурі) більшості внутрішніх документів досі безпідставно надається гриф «Для службового користування», хоча в цьому немає об’єктивної потреби. Учасники круглого столу висловили думку, що з цими негативними явищами обов’язково потрібно боротися.
Деякі доповідачі наголошували на тому, що вимоги чинного законодавства України щодо публічної інформації порушуються навіть народними депутатами у Верховній Раді України, не кажучи вже про місцеві органи влади. Як же можна навчити якісно працювати державний апарат на місцях, якщо допускаються серйозні порушення в центральних органах влади, і про це всі дізнаються із засобів масової інформації? В результаті виборці не знають необхідну інформацію про свого депутата чи місцевого керівника, але усвідомлюють, що їх обманюють. Таким чином, руйнується довіра між владою і громадянами. Зазначалося, що на Інтернет-сайтах багатьох органів влади відсутні їхні ж рішення, а тому громадськість не знає, чим займається місцева та центральна влада. Висловлювали думку, що цю ситуацію слід негайно змінювати в кращий бік.
В кінці заходу було оголошено, що подібні круглі столи будуть обов’язково проводитись в майбутньому. Вони сприятимуть покращенню рівня доступу до публічної інформації в Україні.
Додано 1.10.2014
