Мустафа Джемілєв — лідер кримсько-татарського народу (Україна);

Марія Матвіїв — медик, яка рятувала поранених під час трагічних подій Революції гідності, зокрема, на вулиці Інститутській у Києві у лютому 2014 року (Україна);

Юзеф Міхалик — архиєпископ, Митрополит Перемишля, колишній голова Конференції єпископів Польщі (Польща);

Джеймс Темертей — меценат, фундатор Украінсько-єврейськоі ініціативи (Канада);

Михайло Шевчишин — отець-митрат Української Греко-Католицької Церкви (Україна).

 

Костянтин (Джеймс) Ількович Темертей (James Temertey) – громадянин Канади українського походження, підприємець, меценат.

Народився 3 грудня 1941 року в с.Стила Старобешівського району Донецької області.

1949  року родина Темертеїв емігрувала до Канади.

К.Темертей належить до когорти найбільших українських меценатів сучасності.

Протягом останнього десятиліття в Україні ним реалізовано ряд проектів, зокрема: організовано виставку коштовностей «Золото скіфів із стародавньої України» в Королівському музеї м. Онтаріо, видано українські книги, у т.ч. яскравого подарункового видання «Кобзаря» Т.Шевченка, видано «Атлас мінеральних ресурсів України” англійською мовою, засновано Бізнес-школу при Києво-Могилянській академії та залучено  знаних бізнесменів та кваліфікованих викладачів, профінансовано проекти Канадського фонду «Дітям Чорнобиля», серед них програма «Допоможи нам допомогти дітям», організовано кампанію зі збору коштів для діяльності спостерігачів за українськими виборами і надано допомогу 500 спостерігачам під час Помаранчевої революції та президентських виборів 2004 року, засновано благодійну програму «Дитяча Лікарня майбутнього», в рамках якої Джеймс Темертей ввійшов до складу Опікунської ради та виділив на проект 1 млн.дол. США, організовано виставку в Королівському музеї Онтаріо «Прадавня Україна: загадка Трипільської культури».

У 2005 році меценату Костянтину Темертею Святійшим Патріархом Київський та всієї Руси-України Філаретом вручено орден Христа Спасителя.

4 травня 2010 року Джеймса-Костянтина Темертея було призначено головою Консультативної ради Конґресу Українців Канади.

 

Мустафа Джемілєв (повне ім’я Мустафа́ Абдульджемі́ль оглу́ Джемі́лєв (Киримоглу́).

Народився 13 листопада 1943 року у с. Ай-Серез, Крим.

Політичний та громадський діяч СРСР і України кримськотатарського походження, один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політв’язень, народний депутат України, з 20 серпня 2014 року Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу.

За свої політичні погляди Джемілєв був виключений з університету та сім разів був судимий. Всього він провів п’ятнадцять років у місцях позбавлення волі: був ув’язненим у 1966–1967, 1969–1972, 1974–1975, 1975–1976, 1983–1986 роках та у 1979–1982 роках був у засланні в Якутії.

Всесвітньовідомий правозахисник, один з засновників та член Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР.

Після проголошення незалежності України Джемілєв став активним діячем політичного життя країни. З 1998 року Народний депутат України III, IV, V, VI та VII скликань, автор кількох десятків законопроектів, багаторічний голова Меджлісу кримськотатарського народу (1991–2013), член комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 1998 року), голова підкомітету з питань депортованих народів, національних меншин та жертв політичних репресій (2003-2007), голова підкомітету з питань етнополітики, прав корінних народів та національних меншин України, жертв політичних репресій (з 2012 року).

Під час “Кримської кризи” Джемілєв займав позицію недоторканності кордонів України й не визнав референдум.

Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV та V ступенів, ордена «За інтелектуальну відвагу» та ордена Турецької Республіки, лауреат почесних грамот Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, лауреат премії: імені Фрітьофа Нансена управління Верховного комісара ООН у справах біженців, імені Пилипа Орлика «За демократизацію українського суспільства», «Світло справедливості» та «Солідарності», володар «Хреста Солідарності Боротьби».

На його честь названо декілька вулиць у різних містах Туреччини.

М. Джемілєв почесний доктор права Сельджуцького університету та Вищого технологічного інституту, почесний доктор у галузі міжнародних відносин Чанаккаленського університету імені Вісімнадцятого березня, почесний громадянин турецьких міст Кастамону та Кириккале.

 

Марія Матвіїв

Понад 22 роки пані Марія працює медиком у Львівському обласному центрі медичної допомоги та медицини катастроф у м. Буську Львівської обл.

Має сім’ю — 12-річний син Дмитро та чоловік Петро.

Під час «Революції Гідності», Марія декілька разів приїжджала на Майдан. Приїжджала тоді, коли найбільше потрібна була допомога – допомога медика та щоразу залишалась стільки, скільки було потрібно. Вперше булала після побиття студентів, 11 грудня під час штурму Майдану та під час подій на Грушевського.

“Найсміливіша жінка планети” – так назвали Марію за її справді героїчний вчинок.

Того кривавого четверга (20 лютого), коли на вул. Інституцькій була стрілянина, без бронежилета та будь-якого захисту, ризикуючи своїм життям під снайперськими кулями, виконуючи свій обов’язок, пані Марія рятувала життя поранених.

Своїм вчинком, проста медсестра з Бузька, стала прикладом для мільонів – прикладом безкорисної любові до ближнього, любові до Батьківщини.

 

Архієпископ Юзеф Міхалік

Народився 29 квітня 1941 р. у Замброві (Польща).

Священичі свячення прийняв 23 травня 1964 року з рук єпископа Ломжинського Чеслава Фальковського. 1986 року висвячений на архієпископа Зеленогірсько-Гожовського (до 1992 р. – Гожовський), 1993 року став  архієпископом Перемишльським. У 1999 – 2004 рр. віце-президент Конференції польських єпископів, голова Конференції 2004 – 2014 рр.

Як авторитетний церковний діяч Польщі, багато зробив для взаємного поєднання та порозуміння між українцями та поляками. Займаючи пост керівника Конференції польських єпископів, сприяв актам поєднання, які набували додаткової ваги завдяки суспільному авторитету архієпископа Юзефа (Міхаліка).

2005 року підписав спільну заяву польських та українських єпископів в 40-ву річницю Листа польських єпископів до єпископів німецьких. 19 червня 2005 року під час завершального у ІІІ Євхаристійному  Конгресі Богослужінні на центральній площі Варшави разом з Блаженішим кардиналом Любомиром Гузаром, Главою Української Греко-Католицької Церкви, провів спільну молитву за поєднання польсько-українське. Після цього видали спільний Пастирський лист, у якому апелювали до вірних про взаємне пробачення завданих кривд. 28 червня 2013 року у Варшаві разом з Главою УГКЦ Святославом Шевчуком, архієпископом  Мєчиславом Мокшицьким, архієпископом митрополитом Перемисько-Варшавським Мартиняком підписав декларацію про поєднання між польським та українським народами.

 

о. Михайло Григорович Шевчишин

Митрофорний пресвітер от. Михайло Шевчишин народився 28 липня 1931 року в с. Дмитровичі Мостиського р-ну Львівської області.

Мітру отримав з дозволу Конгрегації Східних Церков 2003 року.

В часи підпільної діяльності Церкви о. Михайло провадив реколекції для священиків, монахинь. Займався вихованням молодих хлопців, які готувалися до священства або ж до монашого життя.

1951-1954 рр. проходив військову службу в Білорусії, після проходження якої влаштувався на залізницю у Львові і одночасно став монахом – редемптористом підпільної Церкви.

Будучи священиком всіляко допомагав вл. Василю Величковському. В радянські часи відвідував співбратів священиків у Воркуті.

Також в радянські часи о. Михайло був підданий кримінальному переслідуваннню, проте не відбував покарання.

За незалежної України нагороджений орденом Костянтина Острозького за визначні заслуги у розвитку соціальної сфери,благодійність та активну участь у реалізації соціальної політики в Україні, Грамотою Тернопільської міської ради за велику і плідну роботу по вихованню молоді, активну душпастирську і громадську діяльність, розбудову Церкви Христової і української держави (2000р.), Нагороджений грамотою та медаллю з нагоди 20 річниці виходу УГКЦ з підпілля (2009 р.), грамотою патріарха Святослава з нагоди 80-ліття в 2011 р., медаллю “Підпілля УГКЦ” 10 липня 2014 р. блаженнішим Святославом з нагоди 25-річчя виходу УГКЦ з підпілля,

Був синкелом у справах монашества Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії.

о. Михайло протягом десятиліть здійснював священичу та месійну діяльність.

Своїм життям о. Михайло утверджував непохитність віри священичим та месійним служінням як у часи радянського комуністичного режиму, коли УГКЦ перебувала у підпіллі, так і в часи Української незалежності – багаторічним вихованням та духовним проводом майбутніх священиків.

 

Додано 25.10.2014