Автор – Олександр Іщук
Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів у Службі безпеки України відбувся круглий стіл з нагоди презентації книги «Геноцид 1932-1933 років в Україні за матеріалами кримінальної справи №475».
Участь у заході взяли: Голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко, Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет, Голова українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович, радник Голови СБУ Микола Герасименко, заслужений юрист України Микола Голомша (екс-заступник Генерального прокурора України), суддя Київського апеляційного суду (у відставці) Віктор Скавронік, член комісії конгресу США з вивчення Голодомору в 1980-ті рроки Уляна Мазуркевич, Герой України і Голова асоціації дослідників Голодоморів в Україні Левко Лук’яненко, директор Галузевого державного архіву СБУ Ігор Кулик (він був модератором заходу), його заступник Володимир Бірчак, історики та громадські діячі Юрій Шаповал, Микола Сядристий, Мирослава Антонович, Роман Круцик, Василь Даниленко, Роман Подкур, Валерій Васильєв, Генадій Боряк, Костянтин Новохатський, Олександр Рубльов, Наталія Рубльова, Олександр Іщук, архівісти та представники ЗМІ.
У своєму вступному слові Голова СБУ Валентин Наливайченко сказав, що він зараз говорить не як Голова СБУ, а як українець, і дуже схвильований серйозною нагодою для зустрічі. Зазначив, що сьогодні на круглому столі можна побачити тих людей, які повернули правду і відновили справливість про події Голодомору 1932-33 рр. в Україні. Власними вчинками і позицією вони зуміли довести злочин проти людяності, вчинений в 1932-33 рр., розслідувати матеріали кримінальної справи щодо винуватців Голодомору. Цим вони повернули кожній матері, сину, людині розуміння, чому в 1932-33 рр. загинуло стільки українців. Також з цих матеріалів частково можна усвідомити, чому продовжуються злочини геноциду, чому зараз продовжуються страшні події в окремих областях України, де був геноцид, чому концтабори знову повернулись в Донецьк. Також зазначив, що невипадково українське духовенство було знищено в 1920-х рр., адже потім, після знищення духовних провідників, в 1930-х рр., комуністи вчинили Голодомор-геноцид проти українського народу.
В.Наливайченко згадав про людей, які брали активну участь у розслідуванні справи про винуватців Голодомору, і подякував їм за цю працю. Це колишній заступник Генерального прокурора України Микола Голомша, екс-керівник слідчої групи СБУ Микола Герасименко, екс-суддя Київського апеляційного суду Віктор Скавронік, керівник ЦДВР Володимир В’ятрович та команда молодих дослідників-істориків, які не побоялися прийти працювати в архів СБУ. Також В.Наливайченко подякував всім, хто допомагав у розслідуванні справи № 475 в 2009-2010 рр. і всім, хто сьогодні прийшов на захід. Висловив переконання, що в майбутньому ми всі разом не допустимо повторення подій, подібних до Голодомору 1932-33 рр..
Наступним виступив Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет. Він сказав, що дуже вдячний за запрошення на це поважне зібрання, для оговорення дуже важливої події – Голодомору-геноциду 1932-33 рр. Коротко розповів, як церква дивиться на цю подію. Церква вважає, що це був Голодомор-геноцид, який відрязняється від голоду, від посух, які часто бували в історії тих чи інших народів. В Біблії загадується про посуху за часів пророка Ілії, який молився, щоб Господь припинив дощ. Голодом навертався народ до віри в істинного Бога, бо він доти поклонявся ідолам. То був Голод по велінню Божому, бо Бог зупинив дощ по велінню пророка Іллі. Той голод був щоб напоумити народ. А Голодомор в 1932-33 рр. – це зовсім інше. В 1932-33 рр. був злочин, направлений на знищення нації. Всі документи, які вже опубліковані, і стали відомими всьому світу, свідчать, що це був злочин. Чому ми про це говоримо? Може треба перестати? Ні, треба говорити доти, поки винні не визнають свою провину. Цього треба домагатися. Коли зло не визнане злочинцем, то цей злочинець буде повторювати злочини. І всі бачать те, що зараз робиться на Донбасі. Це щось подібне до Голодомору-геноциду, і його режисери сидять в Кремлі. А Москвою геноцид 1932-33 рр. не визнаний. Вони досі говорять неправду, що це був звичайний голод, як був в Поволжі. Нам треба домагатись, щоб Москва визнала свій злочин, і коли вона визнає, то тоді вона буде стриманіше і не буде чинити нові беззаконня і злочини.
Патріарх Філарет подякував В.Наливайченку за запрошення і за ініціативу свідчити правду про Голодомор всьому світу. Висловив впевненість, що там, де правда – там є Бог, а де Бог – там перемога.
Наступним виступив Голова УІНП Володимир В’ятрович. Він зазначив, що на цьому тижні українці вшановують пам’ять жертв Голодомору. Це один з найбільших злочинів комуністичного режиму 1917-1991 рр. Про це важливо пам’ятати і говорити. Історія засвідчила: чим більше люди дізнавалися, на якій крові побудований був радянський режим, тим більше ставало зрозуміло, що ця держава не має права на існування. В 1980-х рр. комуністична влада стала слабнути. Цього року виповнюється 25 років „оксамитових революцій”, початку кінця комуністичного режиму в країнах Східної Європи. В більшості пост-комуністичних країн тоді почалися серйозні процеси змін. В окремих країнах було притягнуто до відповідальності деяких актвиних діячів комуністичних режимів, декого з них покарали. Але саме головне те, що в більшості з цих країн було прийнято певні юридичні акти і засуджено попередні комуністичні режими, як злочинні. Ці держави відмежувалися від комуністичної спадщини, отримали шанс будувати нове суспільство.
В Україні ж тривалий час після 1991 р. утверджували концепцію, що минулого краще не рухати. І держава не брала участі у важливих процесах переоцінки минулого. Така ситуація тривала аж до 2004.р, до Помаранчевої революції, і лише потім поступово почалася серйозна переоцінка подій 1917-1991 рр. на державному рівні. Важливим було прийняття Закону України про Голодомор в листопаді 2006 р. Поступово стали відкриватись раніше закриті архіви про злочини КПСС і КГБ. В 2010 р. на базі цих архівів проведено розслідуванння кримінальної справи про Голодомор-геноцид. Робота тривала кілька місяців. Матеріали були передані до суду і було прийнято рішення про те, що Голодомор був геноцидом. Були названі його винуватці.
В березні 2010 р. в Україні змінилася влада, і великого впливу на суспільство ці рішення, на жаль, не мали. З приходом до влади Януковича вся гуманітарна політика змінилася, влада Януковича намагалася реабілітували радянське минуле. В Запоріжжі навіть звели пам’ятник Сталіну. Міністр освіти Д. Табачник займався цензурою підручників. Президент Янукович намагався використати радянські методи і в сьогоденні: в Україні знову з’явилися політв’язні, цензура, відбувся розгін мирних демонстрацій, розстріл мирних громадян, були ухвалені диктаторські закони 16 січня 2014 р. За цю спробу Янукович втратив владу, певною мірою це було антирадянське повстання, свідченням чому став „ленінопад” по всій території України.
Але на частині територій України, в Донбасі, в 2014 р. була зроблена спроба повернутись в радянську історію. Місцеві мешканці, можливо, сподівались повернутись в епоху Бєжнєва, в т.зв. тихий і відносно благополучний застій. Натомість вони опинились в сталінському періоді історії, і зараз ми бачимо, як глибоко в історії опустились ці регіони. Чому? Бо мешканці цих регіонів не знали історичної правди про СССР, і тому вони піддалися на ідеї сепаратистів та вплив з боку Росії.
В. В’ятрович висловив задоволення від того, що є можливість презентувати книгу про матеріали слдства у справі про винуватців Голодомору 1932-33 рр. Виставка про Голодомор зараз демонструється в Слов’янську, і слідчий СБУ Валерій Удовиченко представляє цю виставку в зоні АТО. Це дуже символічно. В’ятрович висловив думку, що Україну визволить не лише сила зброї, але й сила правди.
Наступним виступив радник Голови СБУ Микола Герасименко. Він в 2009-10 рр. керував слідчою групою, яка розслідувала кримінальну справу проти винуватців Голодомору. Герасименко нагадав про французького дослідника Алена Безансона, який ще в 1983 р. піднімав питання, щоб розібратися в обставинах Голодомору в Україні. Нагадав, як в 2003 р. тодішній заступник Голови СБУ Володимир Пристайко виступав з промовою в Сорбоні про Голодомор 1932-33 рр., і зазначив, що це був геноцид. Використовуючи архівні матеріали ГПУ-НКВД-КГБ з Галузевого державного архіву СБУ він переконливо доводив, що Голодомор був геноцидом. І саме за це його в кінці 2003 р. зняли з посади. Ось так непросто було говорити про Голодомор.
Далі Герасименко детальніше розповів про кримінальну справу № 475. Зазначив, що була розроблена методика розслідування справи. Допомогу надав прокурор Голомша, один єдиний, хто наважився на це в тодішній Генеральній прокуратурі України. Над збором свідчень працювали десятки слідчих, вони зібрали понад 5000 докумемнтів, які підтверджують геноцидний характер подій Голодомору 1932-33 рр. Далі Герасименко коротко розповів про провадження кримінальної справи № 475, яким чином працювала група слідчих.
Наступним виступив заслужений юрист України Микола Голомша, заступник Генерального прокурора України в 2010 р. Він підкреслив, що мав честь співпрацювати з слідчою групою СБУ в цій справі, висловив вдячність М.Герасименку і В.Наливайченку. Підкреслив, що тоді всі зіштовхнулись з серйозним опором у цій справі, суто політичним. А група слідчих, попри все, зібрала великий масив матеріалу, і довела злочин Голодомору – геноциду. Зауважив, що допоки в Росії не визнають Голодомомор геноцидом, то сприйняття правди в них не буде. Слідчі вивчали „чорні дошки” 1932-33 рр., заборони на виїзд селянам з сіл, факти вивозу хліба і виявили, що людей в 1932-33 рр. фактично загнали в глухий кут. Це все знаходило підтвердження в матеріалах КПСС, ГПУ-НКВД-КГБ.
Голомша розповів відомі йому факти про те, як люди голодували, навів приклади того, до чого призводив Голодомор. Люди їли кору з дерев, траву і т.п., дехто навіть вбивав власних дітей. І саме з цими фактами стикалися слідчі, коли розслідували справу. Голомша навів факти про те, що голод був зумовлений діями влади, і не був природнім. Людей залишали без хліба, який забирала держава і продавала за кордон. Причому найбльшим голод був в тих місцях, де жили саме українці.
Голомша наголосив на тому, що сьогодні ми маємо рішення яке базувалось на доказах, і яке було принято в українському суді. Доведено вину керівників СССР в геноциді. Підстав для їх реабілітації немає. Але справа була закрита, бо всі засуджені давно померли. Проте все, ці факти мають бути винесені на суд народу, щоб про це знали люди. І щоб люди усвідомили, що відбувалося. В т.ч. ті, кого після 1932-33 рр. привезли у вимерлі українські села, адже документи свідчать, що багато кого завезли саме з Росії.
Далі виступив Віктор Скавронік, суддя Київського апеляційного суду (у відставці). Саме він в січні 2010 р. приймав і зачитав рішення суду у справі № 475 щодо винуватців Голодомору 1932-33 р. Він захотів сказати кілька слів, як юрист за професією. На його думку, в історії немає нічого випадкового. Кримінальна справа на винуватців Голодомору містила 301 том. Дехто в ті часи писав, що суддя діяв на замовлення. А насправді справу йому розподілив комп’ютер. Скавронік в цей час мав їхати у відрядження в Одесу, але подивившись матеріали справи – відмінив поїздку. Отримавши справу і почавши її вивчати, він відчув за це особливу відповідальність.
Далі Скавронік зачитав вірш „Геноцид”. Він усвідомлював, що за події відбувались в 1932-33 рр. і власну відповідальність за рішення, яке треба було прийняти в суді. На думку Скавроніка, в справі все зібрано, всі докази систематизовано. Треба лише читати і думати.
Скавронік наголосив, що він взагалі не давав інтерв’ю після рішення суду. Цим він хотів уникнути непотрібного ажіотажу, піару, адже йому не місце в такій справі. Справа була непроста з точки зору процесуальної неврегульованості, дуже специфічна. Обвинувачені померли. Факти Голодомору констатувались. Суд дав обержну оцінку процесуальним питанням. Але було важливо зробити розглянути справу в суді, це був обов’язок.
Далі Скавронік висловив деякі особисті спостереження. В багатьох історичних джерелах зазначно, що слов’ян ніколи не вдасться знищити. Вони скоріше загинуть, ніж здадуться. Тому Сталін намагався знищити психологічний хребет українського селянства. Саме тому і вчинили цей Голодомор.
На думку Скавроніка, ця кримінальна справа – це лише початок вагомої роботи, яку будуть проводити нинішнє і наступне покоління українців з вивчення геноциду і недопущення його в майбутному. Головне завдання – щоб такого більше ніколи не повторилось в майбутньому.
Далі виступила Уляна Мазуркевич, член комісії конгресу США з вивчення Голодомору в 1980-ті рр. Вона наголосила на тому, що українська діаспора дуже хотіла, щоб було створено таку комісію. Люди усвідомлювали важливість встановлення історичної правди. Це зробити було дуже непросто. Після тривалих попередніх заходів вдалося створити комісію Конгресу, куди увійшли 2 сенатори, 4 конгресмени, 5 вільних членів, представник Білого дому тощо. Ця комісія фінансувалась урядом США. Директором комісії був Джеймс Мейс. Записувались покази свідків, було опитано 57 свідків, отримано 200 свідчень очевидців. Матеріали роботи комісії були зібрані на 2000 сторінках. Уряд США видав звіт, де офіційно визнав події 1932-33 рр. Геноцидом. У документі зазначалось, що все це робилось комуністичною владою для знищення українського народу. І наголошувалось, що найважливіше – це засудити винних.
Потім уряд США знашов кошти, щоб видати матеріали розслідування, і це було зроблено. Це мав би бути подарунок від американського народу для українського народу. У кінці виступу Мазуркевич сказала, що треба зробити так, щоб ніколи ці події ніколи не виявилися забутими.
Далі виступив Левко Лук’яненко, Голова асоціації дослідників Голодоморів в Україні, Герой України. Він поділився інформацією про те, яку участь він брав у вивченні та розслідуванні подій Голодомору. Він знав про роботу американської комісії, і вважав, що вона в 1988 році зробила об’єктивні висновки. В 1988 р. в Лондоні поставили пам’ятник жертвам Голодомору, а згодом подібні памятники з’явились і в інших державах, де жили українці. Лук’яненко пригадав, як ще в концтаборах політв’язні слухали спогади про Голодомор, бо в’язні, які були родом з Наддніпрянщини, чимало про це розповідали.
Асоціація дослідників Голодоморів в Україні була створена в 1992 р. Потім 12 років Л.Лук’яненко очолював цю асоціацію. Лук’яненко вважає, що доля нації залежить від рівня національної свідомості громадян. Проблема історичної правди є дуже важлива для пробудження національної свідомості українців. А в Україні рівень національної свідомості був дуже низький. На це вплинуло те, що українці тривалий час не мали власної державності, перебували у складі інших держав. Асоціація збирала свідчення в різних регіонах України, було систематизовано десятки тисяч свідчень, записуали спогади, родинні історії. Але видавати ці матеріали було вкрай важко. В результаті великий комплект дисків із записами опинився поза межами України, його продали деякі особи, які примазались до роботи асоціації з метою отримати прибуток. Зате згодом все це багатство опинилось в Парижі, і свідчення були зафондовані там, вони не пропали.
У 1995 р. асоціація дослідників Голодоморів в Україні організувала міжнародний комітет з підготовки суду над КПРС-КПУ. Хотіли, щоб діяльність КПРС була засуджена не лише в Україні, але й в інших пост-комуністичних державах. Допомагали деякі народні депутати, щонаменше 62 чол. Написали інструктивний лист, щоб ця діяльність була наближена до кримінально-процесуального кодексу, щоб збирати свідчення постраждалих від дій радянського режиму, юридично все оформлювати, завірювати, щоб ці документи могли бути доказами в майбутньому. Це було важливо, адже свідки були людьми похилого віку, багато хто невдовзі помер. Також розпочали збір підписів за суд проти КПСС. Ця діяльність отримала певний розголос в пресі. Треба було виходити на міжнародний рівень, але без коштів все заглохло.
Зате в Литві діяли чіткіше, організували продовження того, що робили в Україні. Литовці збірали щонайменше 120 тисяч доларів, створили міжнародний громадський трибунал з оцінки злочинів комунізму.
Поряд з систематизацією матеріалів були намагання дати їм належну історичну оцінку. Довідку про методи діяльності КГБ написав знаний історик Сергій Білокінь. Історик Зінченко написав про переслідування церкви і віруючих в СССР. Василь Марочко – написав довідку про знищення людей Голодомором. За цими матеріалами в 2000 р. було підготовано висновок на 200 сторінок. Фактично це був обвинувальний висновок проти КПСС, і його презентували у Вільнюсі. Ці матеріали виявилися дуже добрими, і їх взяли за зразок естонці і інші учасники форуму. У висновку на основі документів доведено, що Голодомор був організований Москвою навмисно, вона його планувала, робила підготовчу роботу. Тепер факти про всі ці злочинні наміри відомі. Комуністи не випускали людей з голодуючих сіл. Під час Голодомору продавали хліб за кордон, за валюту. Повертали тих українців з Кавказу, які виїхали від голоду, назад в Україну. Тобто все робили цілеспрямовано.
Отже, ще в 1990х рр. був зібраний величезний фактичний матеріал, багато чого вже опубліковано. Але показово, як ці матеріали використовувались. Наприклад, матеріали розслідування Конгресу США привезли у Верховну раду України, їх прийняв Голова ВРУ Плющ, а потім їх поклали в сховище бібліотеки в ВРУ. Далі їх не видавали користувачам. Лук’яненку, як депутату, довелось звертатись до Голови ВРУ, щоб історик Володимир Улянич міг дістатись до цих матеріалів. Ось яка була проблема вже в незалежній Україні.
Після Вільнюської зустрічі влітку 2000 р., де було ухвалено 8 резолюцій, у вересні 2000 р була друга сесія, і туди з України передали ще додаткові матеріали. Це було на громадському рівні, без допомоги держави.
Лук’яненко розповів, що асоціація дослідників Голодоморів в Україні писала заяву у Генеральну прокурору, щоб там порушили справу по факту вбивства 10 млн. українців в 1932-33 рр. Генпрокуратура відправила запит кивському міському прокурору. Той відмовив, бо сказав, немає під це відповідної статті в кримінальному кодексі. Між тим, є статистика по багатьом селам Київщини, скільки людей померло в 1932-33 рр. Дали другу заяву – розслідуйте Голодомор на Київщині. Відмовили – знову ж таки немає відповідної статті. Третя спроба – щоб розслідували загибель конкретної людини, причому були свідки. І тут відмовили, бо немає статті, що людей вбивали голодом. Тобто ніхто в органах державної влади не хотів за це братись і після 1991 р.
Отже, констатував Лук’яненко, після 1991 р. юридичне вивчення цих питань і постановка їх перед судом блокувались. Коли збирались підписи, щоб зрушити справу з місця – то у стінах Верховної ради на таких депутатів нерідко дивились, як на дисидентів, і блокували цю роботу.
Лук’яненко висловив радість від того, що Україна своєю внутрішньою силою зараз вирішує це питання. Рішення суду – це тичасова акція, але важлива. Винні не лише 8 керівників СССР-УССР, а й тисячі керівників і активістів низового рівня. Це треба продовждувати розслідувати. Обмежень відповідальності немає для тих, хто чинив геноцид української нації. Треба продовжувати розслідування, відповідно до міжннародного права, причому обов’язково.
Лук’яненко наголосив, що справа не в тому, щоб когось посадити, з тих людей, кому зараз 80-90 років. Справа в тому, щоб винести юридичну оцінку. Зараз всі ми живемо в атмосфері, коли наше суспільство проясякнуте московською агентуроою. Раз вже ухвалений законопроект про люстрацію, то треба це робити далі, обов’язково. У 1990-ті роки проект Закону про люстрацію в парламенті не пройшов, і все це зупинили. Це було неминучим, бо якщо б прийняли такий Закон – то у ВРУ в той час мало хто б залишився. Тепер, коли обрана принципово нова Верховна рада, ситуація змінилася. Це дає можливість продовжувати вивчення питань Голодомору.
Далі відбулася дискусія між учасниками круглого столу. Першим виступив доктор історичних наук Юрій Шаповал. Він сказав, що з радістю послухав звіт про роботу СБУ щодо розслідування про винуватців Голодомору 1932-33 рр., вважає цю роботу дійсно важливою Але зауважив, що ми все ще знаходимось на такому етапі, який повинні розвивати далі.
По-перше, зауважив Шаповал, зараз створено Український інститут національної памяті (УІНП). Треба з його допомогою робити те, що досі не зроблено. В першу чергу – передати всі матеріали КГБ періоду 1917-1991 рр. з архівів СБУ в УІНП. Це буде виразний крок прощання з комуністичним минулим. Шаповал звернувся до керівництва СБУ, щоб воно наважилось на цей крок, як і наважилось на розслідування цієї кримінальної справи.
По-друге, Шаповал входив в комісію, яка вивчала Голодомор в часи Президента Віктора Ющенка. Тоді дорікали, що це була кон’юнктура. Але завдяки цій роботі світ зрозумів, що Голодомор – це вічна проблема, яку треба обговорювати і вивчати. І це треба робити незалежно від того, хто є Президентом України. Слід, щоб сьогоднішня розмова продовжилась, щоб робота йшла далі.
Далі виступила Мирослава Антонович, викладач Києво-Могилянської академії. Вона наголосила на тому, що в останні 10 років було багато зроблено для вивчення обставин Голодомору. Хоча багато хто з професорів ввжаав, що це політика, і не варто цим займатись. Між тим, кафедра, де працює Антонович, зробила наукове видання про Голодомор. Дослідниця вважає, що цю тему слід вивчати і надалі.
Одним з вузлових є питання про наміри, які мали організатори Голодомору. В документах ці речі не зазначались. Зате з фактів і обставин можна багато чого було встановити.
Кримінальна справа, яку розслідувала СБУ, була розглянута і потім закрита, бо винуватці Голодомору повмирали. Але деякі виконавці ще живі. З цим теж треба розібратись.
Наступним виступив Микола Сядристий. Він цікавиться Голомором понад 40 років. Розповів свої враження від вивчення історичних документів, про те, чому ж більшовики давили селян. Наголосив, що деякі історики свідомо приховували правдиву інформацію про Голодомор серед селян, в т.ч. і деякі з сучасних українських істориків. Він вважає, що Сталін був вірним ленінцем і використовував те, що хотів робити іще Ленін, і намагається це підтверджувати документально. На думку Сядристого, про Голодомор таких, як слід, якісних наукових досліджень – все ще немає.
Сядристий підмітив, що досі Голодомор визнали геноцидом лише приблизно 20 країн. Агентура Кремля зробила велику роботу, щоб Голодомор не визнавали в світі.
Сядристий розповів, як він проводив виставки про смерть селян, де розповідав власну точку зору на тогочасні події. На його думку, треба ще багато чого вивчати, щоб встановити, як тоді все відбувалося.
Далі виступив Роман Круцик, Голова київського товариства „Меморіал”. Він розповів про роботу, яку провів український народ, поки дійшло до розслідування кримінальної справи. По селах і районах були зібрані і видані свідчення, зафіксовано факти Голодомору. Особливо в період Ющенка в 2005-09 рр., що дуже важливо. „Меморіал” свого часу теж звертався в Генпрокуратуру, щоб розслідувати причини Голодомору і знайти його винуватців, і теж отримав відмову. Потім звертались в СБУ, і лише в 2009 р. ця справа отримала рух. Партія Регіонів і КПУ постійно казали, що немає прямих доказів геноциду. Між тим, ще є багато людей 90-95 річних, і їх свідчення можуть бути доказом.
Круцик розповів, що підготовлена „Меморіалом” експозиція „Забуттю не підлягає”, де висвітлено і Голодомор 1932-33 рр., отримала свого часу широкий інофрмаційний резонанс. Діаспора зібрала кошти, було видано 750 примірників виставки, плюс ще 150 – англійською мовою. Україномовна виставка пройшла в усіх областях України. В парламентах деяких країн стояла саме англомовна виставка.
Круцик вважає, що кримінальна справа № 475 зафіксувала важливі документи. Матеріали цієї справи мали би лягти в основу нової справи, вже на міжнародному рівні, щоб засудити КПСС за цей геноцид.
Далі виступив історик Валерій Васильєв. Він розповів, що не раз брав участь в наукових заходах, і від росіян-істориків чув інформацію, що політика хлібозаготівель не була пов’язана з національною політикою. Отже, вони і досі не усвідомлюють, що саме відбувалось в Україні. Між тим, є багато фактів того, як чекісти систематично винищували керівництво УССР, тобто місцеву еліту, і цим фактично перетворювали в Україну в провінцію.
Васильєв розповів, що в квітні 1952 р. Леонід Мельников, Перший секретар КПУ, розповідав, як делегація УССР побувала в кабінеті Сталіна, і мова йшла про врожаї. Сталін у розмові згадав про те, що від голодів, бувало, вмирали цілі нації. Отже, він цілком міг усвідомлювати, що робив в 1928-33 рр., про це свідчать багато спогадів, документів. Врешті, в 1953 р. відомий діяч Рафаель Лемкін виступив з доповіддю про Голодомор, виклав своє бачення подій, і оцінив його, як геноцид.
Продовжуючи дискусію, Левко Лук’яненко висловив думку, що треба переходити з громадського рівня вивчення Голодомору 1932-33 рр. на імперативний рівень. Доцільно створити міжнародний суд над комуністичним режимом. Це – пряма пропозиція до нової влади. І треба цим активно займатися. Леонід Кучма такі речі не чув і не хотів чути. Тепер, коли обставини змінились, треба це робити, продумати процедуру, укласти договори з іншими країнами і створити міжнародний трибунал з імперативними повноваженнями. Москва свою агентуру розсадила кругом, проти українців діє велика антиукраїнська агентура. Тому українцям треба гучно заявити про свої права.
Також Левко Лук’яненко запропонував звернутись до міжнародного Римський суду (трибуналу). Продумати, чи треба йти цим шляхом. Але цими питаннями треба обов’язково займатись.
На круглому столі також виступив свідок подій 1932-33 рр., якому в 1932 р. було 5 років (не представився). Він тоді жив в Києві. Відгомін Голодомору тут дуже відчувався. Його родина жила на вул. Паньківській, поруч був хлібний магазин. Були випадки коли чужі люди крали малих дітей і їли, тому його мати не відпускала самого в дитячий садок. Також він бачив під магазином скручені трупи людей. Раз під’їхала підвода, і туди закинули мертвих людей. Людей ніхто не годував. Чому люди не могли сховатись від холоду? А тому, що всі будинки на ніч закривались двірниками, і люди не могли туди потрапити.
На завершення круглого столу модератор заходу Ігор Кулик подякував всім за участь та запросив всіх на наступні заходи щодо вшанування жертв Голодомору, які відбудуться 21-22 листопада 2014 р.
