Автор – Олександр Іщук
28 листопада 2014 р. у Києво-Могилянській академії відбулась презентація книги „Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду згідно з міжнародним правом”.
Участь у презентації взяли: Мирослава Антонович, доктор юридичних наук Володимир Василенко, радник Голови СБУ Микола Герасименко, заступник Голови Українського інститут національної пам’яті Володимир Тиліщак, дослідники Олексій Курінний, Олександр Гладун, Олександр Іщук, директор видавничого дому „Києво-Могилянська академія” Олена Судакова, юристи, історики, студенти та інші зацікавлені особи.
З вступним словом до присутніх звернулась Мирослава Антонович. Вона зазначила, що Голодомор 1932-1933 рр. відноситься до трьох найбльших геноцидів першої половини ХХ століття. Поряд з ним стоїть винищення вірменів та Голокост.
Мирослава Антонович наголосила, що це вже третє видання цієї книги. Причому кожне видання доповнюється новими матеріалами.
Далі виступив професор, доктор юридичних наук Володимир Андрійович Василенко. Він написав до книги засадничий розділ про методологію правової оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні як злочину геноциду. Доповідач зауважив, що на сьогодні видано вже багато літератури, яка стосується Голодомору. Переважна кількість цих праць праць написана істориками. Ця книга є першою в світі, яка написана юристами. Праця стала результатом кількарічних серйозних досліджень, грунтується на доповідях, які були виголошені в рамках семінарів про Голодомор 1932-1933 рр., який проводився кафедрою міжнародного права правничого факультету Києво-Могилянської академії. В книзі подані оцінки подій під час Голодомору саме з точки зору права, згідно з методикою, яка застосовується в судах. Подано факти, оцінку злочину з погляду права, і його кваліфікацію.
Василенко назвав особливістю роботи те, що в ній вміщено постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2010 р. у слідчій справі Служби безпеки України щодо винуватців Голодомору. СБУ зробила велику роботу щодо збору і систематизації матеріалів про Голодомор. Постанова суду кваліфікувалась певними політичними силами, як тенденційна. Але вона є юридичним документом, і в ній підтверджено висновки слідчої групи СБУ про те, що Голодомор 1932-33 рр. має всі ознаки злочину геноциду. Постанова суду аргументована і мотивована, вона зайняла понад 50 сторінок тексту. Вона цілком і повністю спирається на зібрану слідчими доказову базу, яка міститься в 330 томах слідчої справи.
Незважаючи на те, що деякі сили намагались поставити під сумнів доцільність розслідування такої справи і передачі мтаеріалів на розгляд суду, представник жодної політичної сили не оскаржив ні створення слідчої групи, ні факт передачі матеріалів розслідування на розгляд суду, ні саму постанову. Багато хто казав, що це був суд над мертвими. Як показав час, це були політичні спекуляції над темою Голодомору. Всі подібні заяви були політично вмотивованими. Навіть комуністи не пішли в суд і не сказали, що все це неправда. Оцінки суду грунтуються на фактах, що вкрай важливо. Це дає підставу далі поглиблювати правові дослідження цієї проблематики. Тим більше, що є ще багато аспектів які потребують дослідження, деталізації, висновків щодо цього злочину проти української нації.
Василенко вважає, що зараз в уряді України приділяють увагу тому, що Голодомор завдав удару по українській нації. Це правильний висновок. Але це був лише один із заходів комуністичного режиму, щоб знищити українську націю. Адже в роки сталінщини здійснювалось знищення української інтелігенції, церкви, визвольного руху. Це була війна проти нації, війна спрмована на тотальне знищення непокірних українців.
Однією з найбільших небезпек для української нації, на думку М.Василенка, стала така подія, як знищення річки Дніпро. Дніпро завжди був символом України, річкою, яка поєднувала дві частини України. Відбулося те, що побудували гідроелектростанції, водосховища, були затоплені колосальні родючі площі. Це було зроблено комуністичною владою навмисно. Також були переселені десятки тисяч українців з насиджених місць, були роз’єднані села і міста. Україна виявилась розєднаною цими водосховищами. Так само гітлерівці поїздами вивозили чорнозем з України в Німеччину. Це теж є елементом втрати національної ідентичності.
Василенко зауважив, що на його думку зараз відбувається третій злочин проти України. Нищиться місто Київ. Київ завжди мав унікальний історичний ландшафт, багато памяток, і цим він відрізнявся від інших міст світу. Можливо саме тому памятки Києва знищувались нещадно в період 1917-1991 рр., а дещо нищиться і нині. І деякі з тих, хто це робить, має звання героя України. Наприклад, колишні мери Києва, які видавали дозволи на незаконне будівництво. В кінці свого виступу М. Василенко висловив думку, що треба говорити і про злочинців, які продовжують нищити ідентичність української нації.
Далі слово було надане раднику Голови СБУ Миколі Герасименку. Він розповів, що презентована книга була перевидана за фінансової допомоги його дружини. В презентованій книзі зібрано гарний матеріал. Тираж книги буде подаровано в бібліотеки, щоб люди знайомились з нею.
Герасименко розповів, що збір матеріалів про Голодомор – це була довга і складна робота. Вона тривала не одне десятиліття. Накопичувалися спогади, опрацьовувались документи. Ще у 1983 р. француз Ален Безансон виступив про потребу детального розгляду подій Голодомор і його оцінки. У 2003 р. заступник Голови СБУ Володимир Пристайко виступав в Сорбоні з доповіддю, що Голодомор був геноцидом. Він використовував матеріали архіву СБУ, які переконливо свідчили про це. Саме за це в грудні 2003 р. Президент України Ленід Кучма зняв його з посади.
В 2009 р. в суспільстві відбувались великі дискусії на цю тему. Справою про винуватців Голодомору 1932 -1933 рр. в СБУ займалися 150 слідчих і оперативних співробітників. Перед ними виступав і професор Володмир Василенко, розповідав про те, що справді відбувалось в 1932-1933 рр., щоб вони розуміли проблематику. А політичний тиск на СБУ у цій справі був дуже значний, багато хто хотів заблокувати розслідування справи.
Герасименко зауважив: історичні матеріали показують, що росіяни знищували незгідних з ними українців ще з 1654 р., з часів Переяславської ради. Це було частиною імперської політики. Із століття в століття це переходило далі. А 1932-33 рр. став піком.
Під час розслідування у 2009 р. багато хто казав слідчим СБУ, що „нічого не вийде”. Між тим, докази збиралися. Відпрацьовувались юридичні тексти, які готували дуже довго, вивірялося кожне слово. Українське законодавство дозволяло робити цю роботу. Результати слідства і суду в 2010 р. ніхто не оскаржив. Працювали співробітники СБУ, прокуратури та суду дуже швидко, щоб встигнути завершити справу, відпрацювали багато матеріалів. Справа в 330 томах зараз зберігається в апеляційному суді м. Києва. Робляться заходи, щоб ця справа стала доступною дослідникам. Є і інші матеріали, які важливо вивчати та оприлюднювати. До прикладу, в архіві МВС України зберігається понад 1000 кримінальних справ про канібалізм в період 1932-1933 рр. Є потреба передати всі ці матеріали в майбутній архів Українського інституту національної пам’яті, щоб їх вивчали журналісти і історики.
Герасименко повідомив, що до кримінальної справи, яку провадила СБУ, було долучено матеріали розслідування Конгресу США 1980-х рр., спогади, копії архівних документів. В цілому матеріали добре показують, що сталося. Комуністична влада фактично вбивала людей голодом. Але це розуміють далеко не все. До прикладу, у Вірменії теж є музей геноциду, і коли Герасименко був там в 2009 р., то обговорював ці питання, дискутував з росіянами, які не розуміли, про що йдеться.
Герасименко пригадав, що в Генеральній прокуратурі України цією справою займались не хотіли. Але заступник Генерального прокурора М.Голомша взяв на себе відповідальність і підписав документи. Потім його за це звільнили з посади. Далі суддя Скавронік розглядав справу в Київському апеляційному суді. В грудні – на початку січня 2010 р. він вивчав матеріали справи фактично безперервно, майже не виходив з кабінету. І він своєчасно розглянув її та приняв рішення. Його теж потім за це зняли з посади. Але навіть влада Януковича теж не наважилася оскаржувати рішення суду, розуміючи, що це вдарить по її політичному авторитету.
В книзі, яка презентується, вміщено карта проживання українського етносу початку ХХ століття. Там добре видно, що територія нинішньої України менша, ніж могла би бути. Герасименко розповів, що з Росії на запити з України про Голодомор взагалі не надавали відповіді. Вони не хочуть давати копії тих матеріалів, які в них зберігаються. Очевидно, розуміють, що для українців це важливо, а для Росії невигідно давати такі документи.
Герасименко наголосив на тому, що під час розслідування кримінальної справи про винуватців Голодомору 1932-1933 рр. було проведено 25 різних експертиз, матеріали яких теж було додано до справи. За матеріалами справи встановлювалось, що від голоду загинуло понад 3 млн. людей, а ще понад 6 млн. не народилися. Було знайдено місця масових поховань жертв Голодомору, опитано свідків. Але час грає не на користь України. Очевидно, Росія хоче, щоб пройшов час, і щоб потім можна було дискутувати і розповідати свою точку зору, вже без живих свідків.
На думку М.Герасименка, ця робота потребує продовження. До прикладу, під час відрядженя в Сумській області до нього підходила бабуся і розповідала, що її чоловік був машиністом потягу. Він бачив, як 1932-33 рр. грузили трупи в Україні, а вивозили і ховали аж у Казахстані. Ці питання потребують уточннення. Так що попереду ще багато роботи. Потрібно зберігати свідчення, докази, уважно вивчати їх.
Наступною виступила Галина Володимирівна Журбелюк, авторка розділу в книзі про розумові розлади під час Голодомору 1932 -1933 рр., як елемент злочину геноциду. На її думку це дуже добре, що кримінальна справа про винуватців Голодомору була розглянута в суді, хоча судді і прокурору було дуже непросто працювати над нею. Голодомор неухильно стає частиною історичної пам’яті українців. Нація поступово консолідується навколо сприймання цього історичного пласту. Люди поступово сприймають правду про свою історію. Це дуже значущий показник консолідації. Слід пам’ятати, хто вчинив геноцид, вивчати кількісні показники. В січні 2015 р. вже буде 5 років, як прийнята постанова суду про винуватців Голодомору. Люди багато працювали, щоб збирати історичні матеріали, той же Джеймс Мейс. Він фактично вживався в історію українського народу, і суддя Скавронік – так само.
Журбелюк підмітила, що в сучасних реаліях України сприйняття злочину Голодомору є непростим. Досі неоднозначно сприймаються всі ознаки злочину, наміри лідерів ВКП(б), їх дії, їх націленність на знищення українців. Між тим, в їх діях були не лише класові мотиви, як про це багато говорять, але й етнічні – покарати українців-селян за непокірність. Українська селянська маса була потрібна більшовикам, щоб годувати їх та задуману ними „світову революцію”, яку вони так хотіли зробити. Практика реалізація теорії „класової боротьби” показала, що в цьому є дуже велика небезпека, як і в „диктатурі пролетаріату”. Але і досі існують різні модифіковані варіації цих вчень, і досі елементи соціал-демократизму використовуються сучасними партіями. Багато в чому це прикриття, щоб нівелювати цінність людського життя. Більшовики до права ставились погано, фактично так звана „революційна доцільність” списувала все.
Журбелюк сказала, що у презентованій книзі авторами висвітлено багато цікавих питань. Треба цю роботу продовджувати. Треба шукати ознаки того, що продовжує руйнувати нашу українську ідентичність. В кінці виступу доповідачка подякувала всім організаторам і людям, які доклали зусиль щоб вирішити питання про визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом.
Далі модератор заходу Мирослава Антонович зауважила, що після видання монографії молоді викладачі теж зацікавились цією темою. Дехто навіть став співавтором цієї книги. Серед них – Олексій Курінний, автор розділу „Українське спільнота Північного Кавказу як об’єкт Голодомору 1932-1933 рр.”. Саме йому було надане слово.
Куріний висловив думку, що в першу чергу треба покращувати правову культуру в Україні. Українці часто не відчувають верховентва права щодо себе. Це і є одним з найбільших наслідків Голодомору.
Далі доповідач продемонстрував карту виборів до Верховної ради України 2014 р., і проаналізував, на якій території України зараз люди більше визнають Голодомор геноцидом, а де – менше. Він зауважив, що з кожним роком все більше українців визнають Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом.
Курінний також оглядово розповів про історію українців на Кубані в 1917-1933 рр. В 1933 рр. там спалювались українські книги, було депортовано до 200.000 населення, маса українців померла від голоду. Далі туди переселили до 500.000 росіян з „глибинки”. В Донбас і Східну Україну також переселили приблизно 200.000 населення з Росії. Це одна з причин, чому вони зараз впливають на ситуацію, адже далеко не всі сприймають правду про події 1932-1933 рр.
На думку Курінного, проблема ще й в тому, що українці і зараз бояться захищати свої права. Треба зупиняти збройну агресію, відстоювати державні інтереси, офіційно визнавати „ДНР” і „ЛНР” – не можна. Є дуже велика схожість подій 2014 р. з подіями 1932-1933 рр. На Донбасі зараз люди вже голодують, бо територія контролюється чужинцями. Є факти того, що людям заподіюються тілесні ушкодження, навмисне створюються умови, щоб люди вмирали. Це все можна подолати лише тиском міжнародної спільноти, укріпленням української армії. Треба старатись укріплювати державу. Не можна здавати історичні цінності, треба знати правду про Голодомор. Можливо доцільно приймати постанову пленуму Верховного суду про порушення територіальної цілісності України.
Крім того, сказав Курінний, є факти, коли самі ж українці не вважають за потрібне детально вивчати Голодомор. Приклад: знаний історик, доктор історичних наук Ярослав Грицак. Він написав, що примирення українців досі не відбулося, Голодомор визнають далеко не всі громадяни. Тому він стверджує, що краще діяти, як в Іспанії, щоб про ці події поступово забували (т.зв. „історична амнезія”), а держава не повинна висловлюватись ні за, ні проти Голодомору. На думку Курінного, такі позиції про „історичну амнезію” є деструктивні. Зараз вже 60-70% українців вважають Голодомор геноцидом. Отож, треба продовжувати роботу з поширення правдивої інформації про Голодомор-геноцид.
Наступною виступила Катерина Крохмальова, яка написала до книги розділ про питання відповідальності іноземних компаній за Голодомор 1932-1933 рр. Розповіла, що прийшла до цієї теми після рішення суду 13.01. 2010 р. у справі винуватців Голодомору. Відстежувала реакцію суспільства і науковців на цю подію. Було багато коментарів в пресі, відбувся брифінг СБУ. Валентин Наливайченко зазначив, що суд був першим кроком, і СБУ з МВС хочуть з’ясувати питання про винуватість комерційних компаній, які отримували фінансовий зиск від подій Голодомору 1932-33 рр. Це питання зацікавило доповідачку, тому вона поступово почала збирати матеріали.
Перше питання, яке стояло – чи в світі була доступною інформація про Голодомор, чи про це знали лише урядовці і дипломати. Що було з бізнесменами, чи вони знали, що купували дешеве зерно в СССР, а там панував голод.
Друге питання, яке було важливим – це питання наглядної правової оцінки всіх фактів. Чи є можливою в міжнародному праві подача позовів щодо компенсацій від нащадків жертв Голодомору.
Відповідь на перше питання – так, світ знав про Голодомор 1932-1933 рр. Хоча цікавились цим далеко не всі. Уряд СССР вводив людей в усьому світі в оману пропагандою, писали „липові” статті (наприклад, Вольтер Дюранті). Цікаво почитати матеріали архіву СБУ, як французькому міністра Еріо у 1933 р. показували „липові” колгоспні комори з зерном, і казали, що селяни отримують по 15 кг. зерна в день. Це все організовувалось органами ДПУ. А там часом в Україні мільйони селян голодували. Проте в той час були і об’єктивні публікації про Голодомор.
Важливим є питання, чи є механізми, щоб в міжнародному праві вирішувати скарги на іноземні компанії, які купували зерно в СССР під час Голодомору. На сьогодні це малореально. За вчинення геноциду відповідальність несе держава. Може бути хіба що індивідувальна відповідальність фізичних осіб. А от за національним правом – можливо. Є подібні ситуації. Наприклад, запити про компенсації людей за апартеїд, де відповідачами були 50 іноземних кампаній. Тому крапку в цих питаннях ставити ще рано.
Наступною виступила директор видавничого дому „Києво-Могилянська академія” Олена Судакова. Розповіла, що колектив багато працював над виданням цієї книги, подякувала авторам монографії. Видавництво видало вже кілька книг на цю тему. Коли редагували матеріали, було важко, в першу чергу – з психологічної точки зору. Верстальники, редактори дуже багато попрацювали, тому їм за це належить подяка. Зараз видати таку книгу складно з економічної точки зору, тому Судакова подякувала за фінансову підтримку М.Герасименку. Зауважила, що досі не вирішені взаємини з Росією, в Україні мало приділяли увагу національній памяті. Тому треба працювати над цією тематикою і надалі.
Далі відбулася коротка дискусія.
Кандидат історичних наук, науковий співробітник ЦДВР Олександр Іщук у своєму виступі подякував авторам книги за їх працю. Далі наголосив на потребі вміщення книги в Інтернеті, де її змоде побачити більше людей. Також сказав про потребу зняти фільм на цю тематику, з коментарями авторів книги.
Співробітник інституту демографії НАН України Олександр Гладун розповів про демографічну оцінку втрат від Голодомору. Висловив думку, що активну роботу треба проводити на міжнародній арені, оприлюднювати вже систематизовані матеріали, направити книгу для поширення в МЗС України. Досі лише 20 держав визнали Голодомор геноцидом, тому є смисл поширювати книгу в іноземні бібліотеки, перекласти її різними мовами, щоб за кордоном знали про події, які в нас відбувалсиь.
Заступник директора Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак розповів, що УІНП з цього року відновлює роботу, як центральний орган виконавчої влади. Ті питання, які піднімались про державну програму вивчення Голодомору – будуть поступово вирішуватись. Державна влада про ці теми забувати не буде. В цьому році вже збільшилсь кількість людей, які вважають Голдомор геноцидом. Це є результат роботи всіх, хто працював над цією тематикою в останні роки. Наступним кроком має бути оцінка діяльності злочинків тоталітарного комуністичного режиму. Вже розглядається в судовому порядку питання про заборону діяльності сучасної Компарії Уукраїни. Але треба оцінити і інші її злочини перод 1917-1991 рр. В кінці виступу В.Тиліщак запросив всіх до співпраці, адже УІНП збирає матеріал до Національної доповіді про злочини періоду 1917-1991 рр. та подякував аворам книги за пророблену роботу.
В дискусії виступила також вчителька історії однієї з середніх шкіл і зауважила, що книга дуже гарна. Висловилася, що треба ввести в програмі з історії України в школі більше годин про Голодомор. Зараз – один урок, і це дуже мало. Діти сприймають цю тему болісно, а дехто – навіть байдуже. Треба цьому приділяти більше уваги. Крім того, багато хто не хоче розуміти події Голодомору. Доводилось чути від деяких росіян приблизно таке: „У нас в 1932-1933 рр. голоду не було, в Ленінграді коней сухарями годували”. Висновок: пізно ми за це взялись, тому багато хто досі не вірить. Тому цим питанням треба приділяти більше часу в навчальних програмах, в т.ч і про український визвольний рух. Поки сама держава не повернеться до історії, все це буде лишатись на неналежному рівні. Адже виховання людей починається з історії. А в Україні політики нерідко обходять питання історії, а потім виявляється, що в країні виростають бездумні люди, які не розуміють історії, і їм все одно. Добре хоч є люди, які ці питання піднімають.
Відповідаючи на поставлені запитання Микола Герасименко розповів, що в період 2010-2013 рр. бували випадки, коли книги про Голодомор вилучали з шкільних бібліотек. Зокрема – в Харківській області. Зараз книги про Голодомор поширюються, також проводяться виставки, навіть на Донбасі. Хоча треба визнати, що в цілому ця робота проводиться інтузіастами. Щодо органів державної влади, то СБУ роздавала книжки про Голодомор в бібіліотеки. Їх планувалося надіслати до 48 бібліотек, в т.ч. за кордоном. Але влада помінялась, і все припинилось. Але книгу про кримінальну справу № 475 про переслідування винуватців Голодомору згодом перекладуть на іноземну мову і будуть поширювати за кордоном.
Володимир Василенко доповнив, що примирення в суспільстві – це актуальна тема. В Іспанії це вдається, а Україні – ні. Чому? Перебуваючи в Іспанії, Василенко відвідав музей в т.зв. долині полеглих. Могили франкістів та комуністів дійсно знаходяться поряд. Але Франко вже в 1940-х рр. робив заходи до примирення іспанського народу. Він розумів проблему. Ні франкісти, ні комуністи не ставили під сумнів того факту, що Іспанія – суверенна держава, повинна існувати, незважаючи на ідеологічні розбіжності. У нас же комуністи фактично заперечують право України на державне існування. Ось причина, чому в Україні не відбувається примирененя, негаразд з гуманітарною політикою. Від українців залежить, щоб серйозно поставити питання про неприпустимий стан в українському суспільстві. Слід вимагати, щоб ситуація була змінена. Треба забороняти Компартію, це буде крок до очищення суспільства, до історичного примирення. Іншого виходу немає, з цього і треба починати. А далі – розробити концепцію нової гуманітарної політики.
Мирослава Антонович підвела підсумки заходу. Наголосила, що Голодомор був геноцидом у серії дій комуністичної партії, спрямованих на винищення українського народу. Правник Рафаель Лемкін виокремив 4 головні етапи: 1 – винищення української інтелігенції, 2 – знищення української церкви, 3 – Голодомор 1932-1933 рр. та винищення селянства, 4 – фрагментація української нації шляхом переселення. Тепер до цього можна додавати ще й Чорнобильську катастрофу 1986 р., і події на Донбасі 2014 р. Таким чином, у істориків та юристів попереду ще багато роботи. В кінці презентації Мирослава Антонович подякувала всім авторам монографії і всім, хто взяв участь в сьогоднішньому заході.
Додано 1.12.2014
