Автор – Олександр Іщук, Центр досліджень визвольного руху
15 жовтня 2014 р. відбулося відкриття музею-архіву преси. Він знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, 6 поверх. Організатором музею-архіву є знаний український історик та громадський діяч, редактор інтернет-видання «Історична правда» Вахтанг Кіпіані.
Під час відкриття В.Кіпіані коротко розповів присутнім про історію створення музею-архіву преси. Він колекціонує пресу вже майже 30 років, за цей час вдалося зібрати понад 28.000 різних газет та понад 1.000 різних журналів. Серед них є і унікальні видання: перша українська газета «Зоря Галицька», датована 13 травня 1848 року, українські та зарубіжні газети початку ХХ століття, видання української діаспори тощо.
Вся преса у музеї-архіві систематизується за алфавітом, створюється електронна база даних. Розпочато переведення газет у електронний формат, в першу чергу – українського самвидаву кінця 1980-х – початку 1990-х рр. Сканування преси здійснюють переважно волонтери.
За словами В.Кіпіані, джерела надходження преси до музею-архіву доволі різні. Багато видань В.Кіпіані збирав та купував сам, особливо пресу часів перебудови та пізнішого періоду. Деякі видання йому подарували ті люди, яким старі газети вже не потрібні. Частину колекції В.Кіпіані привіз з-за кордону, отримав її від української діаспори США та Канади, причому чимало матеріалів звідти віддали безкоштовно. Деякі унікальні газети вдалося придбати на аукціонах, окремі видання купили спонсори і подарували до музею.
На думку В.Кіпіані, для поповнення фондів музею-архіву слід регулярно проводити експедиції зі збору матеріалів у різних областях України, просити людей віддавати старі газети, не знищувати їх. Адже часто стару пресу просто спалюють, не думаючи про те, що газети – це також унікальне історичне джерело. В.Кіпіані розповів, що в багатьох випадках люди віддавали йому старі газети із задоволенням, ще й говорили: «Шкода, що ви раніше не приїжджали, скільки тих газет ми спалили…». Показовий випадок: одного разу В.Кіпіані отримав від людини старшого віку з Херсонської області у подарунок кілька мішків з пресою вагою до 90 кг.
В.Кіпіані вважає, що музей-архів преси повинен привернути увагу як громадськості, так і влади. Головною метою музею є запропонувати людям не викидати старі газети, тим більше – з цікавою інформацією, а віддавати їх в музей-архів. Це допоможе створити повноцінну колекцію української преси і систематизувати її. Друга мета – це збереження і вивчення преси, яка є унікальним історичним джерелом інформації. Їх можна буде використовувати журналістам, дослідникам, історикам та студентам у своїй професійній діяльності. Тим більше, що досліджувати можна не лише зміст газетних публікацій, але і мову газет, шрифти, ілюстрації тощо.
Далі В.Кіпіані показав гостям музею-архіву фондові приміщення. Всі газети зберігаються в гарних умовах, акуратно складені на полицях в ідеальному порядку, розсортовані за алфавітом. Частина газет є в кількох примірниках, тому дублікати зберігаються окремо. Їх заплановано обміняти у колекціонерів преси на ті газети, яких ще немає в колекції.
Під час відкриття музею-архіву преси було презентовано виставку «За Україну, за її волю! Періодика ОУН, УПА, УГВР та інших визвольних формацій». Ця виставка складається з 20 стендів, на ній показано пресу українського визвольного руху починаючи з 1929 року, а також інші схожі за тематикою матеріали. Слід зауважити, що це фактично перша велика виставка на цю тему в Україні.
В.Кіпіані провів оглядову лекцію, і розповів відвідувачам про матеріали кожного стенду.
На першому стенді виставки представлено примірник офіціозу УВО і ОУН – газети «Сурма», книгу М. Сціборського «Націократія» та інші видання українського визвольного руху періоду 1929 – початку 1930-х рр. Показова історія з тим, як примірники газети «Сурма» опинилися в музеї преси. Їх свого часу подарував телеведучий каналу «1+1» Анатолій Борсюк. Виявляється, його батьки виявили до 10 номерів цієї газети у квартирі в центрі Києва після завершення Другої світової війни, куди вони тільки-но переселилися. Як там опинилися ці примірники – ніхто не знає, але ходили чутки, що в роки німецької окупації там жили «фольксдойчі». Родина Борсюка, не зважаючи на небезпеку звинувачень за збереження «антирадянської літератури», не викинула ці примірники, і так вони дійшли до нашого часу.
На другому стенді представлено два номери органу Проводу Організації українських націоналістів – журналу «Розбудова нації» (один з них – за 1929 р.), а також рідкісне видання у пам’ять про страчених поляками у кінці 1932 р. бойовиків ОУН Дмитра Біласа та Василя Данилишина.
На третьому стенді розміщено пресові видання ОУН бандерівського напрямку 1940-х рр. Серед них: журнали «Ідея і Чин», «На зміну», «На чатах» та «Осередок пропаганди і інформації при Проводі ОУН», а також два лозунги ОУН. Подібні видання досить великими тиражами видавались у підпільних друкарнях і поширювались серед населення.
На четвертому стенді представлено пресові видання ОУН мельниківського напрямку. Серед них – рідкісний примірник газети ОУН(м) «Літаври» за 30 листопада 1941 р., яка видавалася в окупованому німцями Києві. Також привертає увагу газета ОУН(м) «Сурма» за 5 січня 1942 р., і видання з фактами про політичне протистояння між мельниківцями та бандерівцями. В.Кіпіані констатував, що в цілому преса ОУН(м) досліджена і вивчена набагато менше, ніж преса ОУН(б). Однією з причин такого стану справ є те, що преси ОУН(м) періоду 1940-х років збереглося набагато менше.
На п’ятому стенді вміщено пресові видання ОУН бандерівського напрямку та УГВР кінця 1940-х рр. – початку 1950-х рр. Серед них: брошура керівника Головного осередку пропаганди ОУН(б) Петра Федуна – «Петра Полтави» «Хто такі бандерівці та за що вони борються» (1950 р.); розділ з книги Василя Кука – «Леміша» «Колгоспне рабство», виданий окремим виданням (1951 р.); листівка «Брати-червоноармійці – українці!»; брошура «Фольклор наших днів»; брошура Ярослава Богдана – «Всеволода Рамзенка» «Чому ми за Українську Самостійну Соборну Державу?»; брошура «Безсмертні герої» тощо. В.Кіпіані наголосив, що чимало таких видань дійшли до нашого часу у сильно пошкодженому вигляді, адже їх довго переховували, причому нерідко закопували у землю. Тому деякі матеріали потребують серйозної реставрації.
На шостому стенді вміщено пресові видання Закордонних частин ОУН(б), які публікувалися в Німеччині після 1945 р. Серед них привертає увагу оригінал газети ЗЧ ОУН(б) від 15 травня 1949 р. В.Кіпіані розповів, що ЗЧ ОУН(б) активно перевидавало в Мюнхені підпільну пресу, яку з України приносили кур’єри. Представлені деякі зразки такої преси – видання газет «Вісті з фронту УПА», «До зброї», «Повстанець».
На сьомому стенді представлено зразки видань ЗЧ ОУН(б) та інших українських політичних організацій у Німеччині повоєнного періоду – «На сторожі», «Оборона України», «Україна в боротьбі» тощо. Вони дають гарне уявлення про тогочасну політичну діяльність українських партій за кордоном.
На восьмому стенді представлені пресові видання щодо діяльності 14-ї гренадерської ваффен-дивізії СС «Галичина». Серед них – газета «До зброї» від 15 травня 1943 р., видання українського центрального комітету «Ми переможемо!» тощо. В.Кіпіані наголосив, що в українській діаспорі після 1945 р. було опубліковано чимало газет про діяльність дивізійників.
На дев’ятому стенді демонструються зразки радянського агітпропу, який спрямовувався на засудження діяльності ОУН і УПА. Серед них: книги Клима Дмитрука «Безбатченки» та «Жовто-блакитні банкроти»; збірник віршів «Кривавих каїнів печать»; книга Л. Гамольського «Тризуб і зірка Давида» та інша подібна література. В.Кіпіані розповів, що тиражі цих видань складали сотні тисяч примірників, деякі з них перевидавалися кілька разів. Всі подібні видання мали на меті спаплюжити діяльність українського визвольного руху, звинуватити його учасників у зрадництві інтересів українського народу і назавжди заплямувати ОУН і УПА в очах читачів.
На десятому стенді вміщено зразки польського агітпропу, спрямованого проти ОУН і УПА. Такі видання друкувалися масовими тиражами в Польській народній республіці в період 1945-1989 рр. Серед них: стаття «Бункер Стяга»; книга «Отаманія УПА»; книга «Спалена земля» тощо. У цих виданнях, так само як і у їх радянських аналогах, автори очорнювали діяльність українського визвольного руху, спрямовану на відновлення незалежності України.
На одинадцятому та дванадцятому стендах вміщено пресові видання «Антибільшовицького блоку народів» (АБН), який діяв за кордоном у період з 1945 р. АБН був створений Я.Стецьком та іншими українськими політичними діячами в діаспорі з метою поширення правдивої інформації про поневолене становище українського народу в складі СРСР. Чимало видань АБН друкувалися іноземними мовами і були розраховані на те, щоб інформувати уряди всіх держав про ситуацію в Україні. Такі видання принесли значний інформаційний резонанс і видавалися аж до відновлення незалежності України в 1991 р.
На тринадцятому стенді вміщено діаспорні видання з історії ОУН і УПА періоду 1945-1991 рр. Серед них – книги «У рядах УПА», «Непокірні слова», «Літопис УПА», «У боротьбі за волю – під бойовими прапорами УПА» та інші. Особливе місце займає перша книга з історії УПА, написана в 1946 році колишнім урядуючим провідником ОУН(б) Миколою Лебедем. В.Кіпіані наголосив на тому, що ветерани УПА, які опинилися за кордоном, намагалися організувати видання спогадів та документів про діяльність підпілля в Україні, щоб зберегти пам’ять про боротьбу для наступних поколінь українців.
На чотирнадцятому стенді вміщено різні пресові видання формацій українського визвольного руху за кордоном за період 1950-70-х рр. Серед них – журнали «Авангард», «На варті», «Фенікс» та інші. Більшість з них готувалися для молоді.
На п’ятнадцятому стенді демонструються різні пресові видання української діаспори повоєнного часу: газети «Меч і воля», «Гомін України», «Бюлетень Проводу ОУН», «Самостійна Україна», «Визвольний шлях» тощо. Багато з цих видань містять важливу історичну інформацію про діяльність українських політичних партій за кордоном, біографії їх членів.
На шістнадцятому стенді вміщено англомовні видання про діяльність українського визвольного руху. Серед них – спогади Марії Савчин «Тисяча доріг», книги «Український резистанс», «УПА проти Кремля» тощо. З таких видань іноземці могли дізнатися правду про діяльність ОУН і УПА в Україні. Також ці видання спростовували брехню, яка поширювалася у радянському агітпропі.
На сімнадцятому стенді вміщено недавні та сучасні пресові видання ОУН(м) та ОУН(б) періоду 1991-2014 рр., які видавалися в Україні. Серед них – газети «Сурма», «Націоналіст», «Бандерівець» тощо. Ці видання виконані вже у кольоровому друці.
На вісімнадцятому стенді вміщено надзвичайно цікаві видання української діаспори періоду 1960-80х рр. Це книги про діяльність ОУН і УПА, але з конспіративних міркувань видані під обкладинками, на яких зазначалася зовсім інша назва. Наприклад, назви були такими: «Сучасна українська літературна мова», «Український буржуазний націоналізм – ворог інтернаціонального єднання трудящих», «Буржуазний націоналізм та його теорія нації» тощо. Таку літературу у діаспорі видавали для того, щоб обманути пильність радянських прикордонників та спробувати провезти її в УРСР. Існувала ціла серія подібних видань, деякі з них дійшли до нашого часу.
На дев’ятнадцятому стенді представлені агітаційно-пропагандистські видання, підготовлені за участю співробітників КГБ УРСР. Вони тиражувалися багатотисячними накладами і були спрямовані на те, щоб очорнити діяльність ОУН і УПА. Серед них – брошури «ОУН – ярмарок по розпродажу шпигунів», «Народ проклинає», «ОУН: історія запроданства», «Банкроти без маски», «Їхнє справжнє обличчя», «Під чужими прапорами», «За лаштунками вертепу ЗЧ ОУН» тощо. Крім того, ці брошури перекладалися іноземними мовами та поширювалися розвідкою КГБ за кордоном з метою скомпрометувати український визвольний рух в очах іноземців та української діаспори.
На останньому, двадцятому стенді, представлені газети для діаспори, які видавалися в УРСР та поширювалися згодом за кордоном. Серед них такі видання, як «Вісті з України», «Вести с Родины», «За возвращение на Родину» тощо. У цих виданнях життя в СРСР та УРСР показувалося у прикрашеному вигляді, з метою заохотити українців з діаспори повертатись на історичну батьківщину. В.Кіпіані розповів, що значна частина тих, хто повірив обіцянкам радянської влади та повернувся в УРСР – опинилися під наглядом співробітників КГБ, а дехто навіть був засуджений за «антирадянську агітацію» і отримав тюремні строки.
Після завершення екскурсії, науковий співробітник ЦДВР кандидат історичних наук Олександр Іщук розповів присутнім про те, як виготовлялася підпільна преса ОУН і УПА, хто були автори статей, як поширювалися підпільні видання, як передавали інформацію з СРСР за кордон тощо.
Виставка «За Україну, за її волю! Періодика ОУН, УПА, УГВР та інших визвольних формацій» триватиме у музеї-архіви преси ще кілька тижнів. Отож, запрошуємо всіх зацікавлених осіб відвідати її, щоб скласти власне уявлення про те, якою ж була преса ОУН(б), ОУН(м), УПА, АБН та інших формацій.
Додано 06.12.2014
