У Дніпрі презентували збірник «Документи комуністичних спецслужб у Європі. Путівник мережею архівів». Мета його упорядників – допомогти з розумінням того, як свого часу відкривали архіви служб безпеки у Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Угорщині, Болгарії та Румунії.
Видання книги здійснено Центром досліджень визвольного руху за сприяння Міжнародного фонду «Відродження». Українське видання – це перекладена й адаптована версія збірника, яким послуговується Європейська мережа інституцій, відповідальних за архіви спецслужб.
Книга розповідає про те, як європейські країни долали шлях переходу до демократичного суспільства після розпаду СРСР, в яких обсягах збереглися до сьогодні документи комуністичних спецслужб, і як законодавство різних країн регулює питання доступу до документів. У путівнику подана інформація про архіви колишніх комуністичних спецслужб Болгарії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини.
Олег Репан, доцент кафедри історії України Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара коментує видання: «В травні минулого року було прийнято закон про декомунізацію. Ми з вами переважно звертаємо увагу на перейменування вулиць, прибирання пам’ятників. І мало хто помічає один з цих законів – закон про відкритий доступ до архівів. Є команда, яка докладає максимум зусиль, щоб звичайна людина могла вільно працювати з будь-якими документами, в т. ч. документами тоталітарних спецслужб. Закон й забезпечує вільний доступ до наших архівів, в т. ч. архів СБУ, МВД. Щоб більш комплексно це зробити, колеги підготували посібник, який говорить, що і де лежить в Празі, Берліні, Будапешті. Про практичні речі для людей, про нюанси, цікаві для журналістів в роботі спецслужб».
Ігор Кулик, архівіст, начальник управління інституційного розвитку політики національної пам’яті Українського інституту національної пам’яті: «В Україні діє 4 декомунізаційні закони. Коли ми розробляли ці закони, ми хотіли, щоб люди мали змогу між собою подискутувати. Для цього потрібно мати джерело. Доступ до архівів – це можливість людям пізнати історію свого роду, вулиці чи міста, де вони живуть, відійти від кліше».
Архівівст зазначає, що наступний рік – сторіччя української революції. Якщо співставити історію та інформацію, порівняти 100 років тому й нині, ситуація повторюється один в один. Сто років тому армія УНР визволяла східні території України – те саме, що маємо протягом 2 років в сучасній історії.
«Цей путівник видано ще в 2012 році. Ми понад 5 років працюємо, щоб вивчити досвід колег Європи. Нам вдалося прийняти закон на основі тих рекомендацій, які були закладені в країнах центральної та східної Європи – Польщі, Чехії, Німеччини, Болгарії, Словаччини, Угорщини. Лише потім вдалося видати свій путівник, щоб показати, що в Україні відбувається не щось нове, а відбувається те, що пройшли у 80-х в Німеччині і вище перелічених країнах. Це досвід, який варто поширювати. Потрібно дати людині поштовх, щоб прийти і дізнатись щось нове, це цікаво. Наклад путівника невеликий, але він є в електронному вигляді», додає Ігор Кулик.
