Автор – Олександр Іщук
12 жовтня 2016 р. відбулася передача двох портретів Президента Української Народної Республіки в екзилі Миколи Плав’юка до фондів Національного музею історії України. З цієї нагоди проведено вечір із вшанування його пам’яті.
Участь у заході взяли: заступник Голови Української Всесвітньої Координаційної Ради Ольга Кобець (Почесна голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, народний депутат України ІУ скликання, працювала з М. Плав’юком з перших днів його приїзду до України і до смерті 10 березня 2012 року), український політичний діяч Олесь Шевченко (голова Української гельсинської групи, учасник національно-визвольного руху, народний депутат України першого скликання, був заступником М. Плав’юка як Голови ОУН-м), доктор історичних наук і професор Надія Миронець (вона щойно приїхала з Канади, за її посередництвом і були передані портрети, працювала з М. Плав’юком як упорядник книжок, що видавалися у видавництві імені О. Теліги), заступник Генерального директора НМІУ к.і.н. Богдан Патриляк, народна художниця України Ніна Божко, співробітники НМІУ, члени Всеукраїнського жіночого товариства ім. О. Теліги та інші (всього понад 50 чол.).
Олесь Шевченко, Ольга Кобець, Надія Миронець
У своєму вступному слові Б. Патриляк сказав, що для Національного музею історії України є великою честю отримати на постійне зберігання портрети М. Плав’юка. Тим більше, що в музеї вже давно створено окремий фонд, де зберігаються його речі і документи. Ці матеріали згодом можуть стати в нагоді дослідникам української історії ХХ століття, їх можна буде використовувати для підготовки нових виставок у музеї.
Далі слово взяла О. Кобець. Вона коротко розповіла біографію М. Плав’юка. Він народився у 1925 р. З молодих років брав участь в діяльності Юнацтва ОУН. У 1944 р. вимушений був виїхати з України, і далі проживав за кордоном, спочатку в Німеччині, потім в Канаді. Там отримав гарну освіту, брав участь в громадсько-політичному житті української діаспори. У 1989-1992. був Президентом УНР в екзилі. За час перебування на посаді з ним зустрічалися лідери багатьох держав, яким він доносив інформацію про ситуацію в Україні.
Виступає Ольга Кобець
Кардинальні зміни в житті М. Плав’юка відбулися після відновлення незалежності в 1991 р. В Україну повернувся в січні 1992 р., і згодом отримав українське громадянство. Він активно включився в суспільно-політичне життя, добре знав багатьох українських політиків, певний час був радником Президентів України. За свою діяльність був нагороджений державними нагородами. До його думки нерідко прислухалися знані громадські діячі, журналісти, політики. Офіс М. Плав’юка на вул. Мазепи, 6 часто відвідували важливі гості, які вважали за честь з ним зустрітися та порадитися.
На першу річницю незалежності України, у серпні 1992 р. М. Плав’юк передав свої повноваження першому всенародно обраному Президенту України Л. Кравчуку. У офіційній обстановці було передано прапор та печатку Президента УНР в екзилі (остання вже зберігається в Національному музеї історії України). На сьогодні точно не відомо, де зберігається прапор, скоріше за все – в державному управлінні справами при Президенті України. Було б добре, щоб він згодом теж опинився у музеї. Можна впевнено сказати, що саме завдяки цій передачі повноважень весь демократичний світ вважав відновлену Україну спадкоємицею Української народної республіки. Натомість більшість українських політиків, чия біографія починалася в КПРС-КПУ вперто трималися точки зору, що незалежна Україна має вважатися спадкоємицею УРСР. Відсутність єдності і в цьому випадку негативно впливало на розвиток українського державотворення.
Члени ОУН(м) радили М. Плав’юку балотуватися на виборах до Верховної Ради України, або навіть на виборах Президента України. Але він відмовлявся, бо вважав, що сам, без команди однодумців, нічого зробити не зможе. Не виключено, що негативним прикладом для нього став факт обрання народним депутатом керівниці ОУН(р) Ярослави Стецько до Верховної Ради України у 1990-х рр. Під час каденції вона не мала багато можливостей для реалізації своїх задумів. Однією з фраз, яку він часто говорив оточенню, було: «Хлопці, не рвіться в міністри». До того ж, саме в цей час впровадили в дію закон, який забороняв балотуватися в Президенти тим громадянам, які не проживав останні 5 років в Україні. У багатьох людей склалося враження, що цей закон ухвалили спеціально «під Плав’юка», щоб не дати йому балотуватись. У своїй роботі М. Плав’юк намагався дотримуватися демократичних засад. Він наполягав на тому, щоб люди не займали одних і тих же посад більше 10 років, тобто був зацікавлений в оновленні і омолодженні керівних кадрів. Велику увагу очолювані ними організації приділяли роботі з українською молоддю.
Розповідаючи про портрети М. Плав’юка, О. Кобець зауважила, що перший з них був створений в 1975 р. в Канаді, а другий виконала народна художниця України, лауреат Шевченківської премії Ніна Григорівна Божко в 2000 р. в Києві. Таким чином, два портрети віддалені у часі на 25 років.
Ще у 2015 р. О. Кобець написала звернення в МЗС України з проханням допомогти переправити ці два портрети М. Плав’юка з Канади в Україну. Але на нього вона не отримала жодної відповіді. Врешті-решт картини опинилися в Україні коштом вдови М. Плав’юка – Ярослави.
В кінці свого виступу О. Кобець запропонувала дирекції НМІУ поміркувати над тим, щоб у 2017 р. до п’ятої річниці з дня смерті створити тимчасову виставку, присвячену життю і діяльності М. Плав’юка.
Олесь Шевченко та Ольга Кобець
Далі слово взяв Олесь Шевченко. Він пригадав 1990-ті роки, коли тісно співпрацював з М. Плав’юком, певний час був його заступником. Поділився враженнями, якою людиною був М. Плав’юк. Він вмів гарно організувати роботу. Кожен понеділок розпочинався зібранням керівництва ОУН(м) рівно о 9.00 ранку. Всі звітували про роботу, виконану минулого тижня і те, що було заплановано до виконання на наступний тиждень. Це сприяло укріпленню організаційної дисципліни, покращенню контактів між людьми.
На думку багатьох людей, які знали М. Плав’юка, він мав дуже високу західну політичну культуру, і індивідуально був набагато краще підготовлений до роботи у владі, ніж перші Президенти України. У спілкуванні з оточенням він ніколи не підвищував голос, завжди був коректним, навіть коли розмовляв з політичними опонентами. В цьому також проявлялося виховання і вміння тримати себе в руках.
О. Шевченко пригадав, що М. Плав’юк нерідко надавав матеріальну допомогу для важливих заходів, які проводили демократичні сили в 1990-х рр. Наприклад, коли готувався мітинг скорботи 7 листопада 1994 р. (у противагу запланованій демонстрації членів комуністичної партії України), він своєчасно відгукнувся на пропозицію зробити фінансовий внесок для роздруку агітаційних матеріалів. А зібрати кошти на це виявилося непростою справою. Демонстрація пройшла успішно, в ній взяли участь приблизно 14.000 киян, які пройшли Хрещатиком і вшанували пам’ять всіх, хто загинув від більшовицького терору в 1918-1991 рр. Такий захід був у ті часи вкрай важливим. Він мав на меті продемонструвати комуністам, що часи змінилися, і святкувати день т.зв. «великої жовтневої соціалістичної революції», а попросту – більшовицького перевороту 1917 р. їм спокійно не дадуть.
На думку О. Шевченка та деяких інших громадсько-політичних діячів, з М. Плав’юка міг би вийти набагато кращий Президент України, ніж Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко, В. Янукович.
Спогадами про М. Плав’юка поділилася доктор історичних наук Надія Миронець. Вона помітила, що він був добре обізнаний з історією України, тому мав чітке уявлення про основні історичні проблеми її розвитку. Добре знав, що українці, яких десятки років перевиховувала комуністична пропаганда, з осторогою ставились до ОУН. Саме за його активної участі у 1990-х рр. активно видавалися книги з історії українського визвольного руху. М. Плав’юк особисто підтримував багато видань. Він брав активну участь у громадських заходах, давав коментарі на радіо та телебаченні, виступав з інтерв’ю в ЗМІ. Це поступово призвело до зміни ставлення більшості населення України до ОУН в кращий бік, до руйнування численних комуністичних міфів про «український буржуазний націоналізм». Миронець пригадала, що працювати з М.Плав’юком було легко і приємно, він розумів важливість друкованого слова, співпраця приносила результати. Знаходилися кошти на видання книг про Олега Ольжича, Олену Телігу, інших керівників українського визвольного руху. До прикладу, М. Плав’юк матеріально допомагав історику Михайлу Ковальчуку, коли було потрібно здійснити відрядження або скопіювати документи, видати книги на малодосліджені теми. Він виділяв кошти на відрядження істориків до Москви (поки була така можливість), щоб відшукати та скопіювати якомога більше документів з історії України у московських архівах.
Оточення радило М. Плав’юку погодитись зайняти державу посаду в Україні. І він дійсно її займав – був радником у Президентів Л. Кравчука та Л. Кучми. Але, судячи з усього, він добре бачив, що сама Україна ще не була готова до тих змін, про які стільки говорилося. Саме тому ОУН(м) проводила активну просвітницьку роботу, поширювала українські ідеї, сподіваючись, що рано чи пізно ці ідеї заволодіють масами. М. Плав’юк був невиправним оптимістом щодо майбутнього України. Він вважав, що Україна відродиться, незважаючи ні на які перешкоди, бо такою є її історична доля. Якщо це не сталося швидко, то мало здійснитися в майбутньому.
Спогадами про М. Плав’юка поділилась і народний художник України Ніна Григорівна Божко. Вона розповіла, як малювала його портрет у 2000 році. Він особисто приїжджав до неї і позував для портрету. В цілому, М. Плав’юк під час спілкування справив на неї дуже позитивне враження. Як виявилось, Н. Божко стала єдиною художницею, яка створила великий олійний портрет М. Плав’юка в Україні.
Портрет М. Плав’юка 1975 р.
Портрет М. Плав’юка 2000 року
Наступною виступила завідувачка музею Олени Теліги в середній школі № 97 м. Києва. Вона розповіла про те, як М. Плав’юк брав участь в створенні цього музею, опікувався дітьми. Доводилося йому допомагати музею матеріально, і саме за його кошти купувалося необхідне обладнання. Не раз він звертався до дітей з такими словами: «Будьте чемними та вчіться історії».
Присутніх на презентації цікавило, чи планується оцифрування архіву ОУН(м) і документів М. Плав’юка та викладення їх у мережу Інтернет (для загального доступу). Адже десятки тисяч документів ОУН(б) вже оцифровані та викладені в електронний архів визвольного руху, яким опікується ЦДВР, Львівський національний університет імені І. Франка та Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького». А от документи ОУН(м) досі мало вивчаються істориками і майже недоступні для широкого загалу. І це при тому що архів ОУН(м) дуже цікавий, в ньому зберігаються сотні томів, є оригінали документів Є. Коновальця, А. Мельника та інших відомих українських громадсько-політичних діячів. О. Кобець визнала, що зробити оцифрування було б дуже корисно. Але поки що цього не робиться, адже потрібні люди і кошти. Хоча розмови про оцифрування архіву відбувалися вже давно.
В кінці заходу присутні послухали голос М. Плав’юка (запис уривків з його радіоінтерв’ю на актуальні історичні теми, 2010 р.), сфотографувалися на пам’ять. Як стало відомо, 24 листопада 2016 р. відбудеться чергова наукова конференція про Олену Телігу в Центральному державному музеї архіві літератури та мистецтва України.
