«Неможливість сміятися в радянських умовах»: за що розстріляли письменника-гумориста Василя Чечвянського

У вільному доступі опублікували документи з архівно-кримінальної справи розстріляного письменника-гумориста, старшого брата Остапа Вишні — Василя Чечвянського-Губенка

Колекцію з понад 60-ти документів про репресованого митця публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

Василь Чечвянський був редактором сатирично-гумористичного часопису «Червоний перець», який виходив українською мовою у 1927–1934 роках у Харкові. Письменника заарештували на початку листопада 1936 року у Харкові. НКВД звинувачував його в участі у контрреволюційній терористичній організації, що ставила собі за мету боротьбу з радянською владою.

До збірки увійшли: 

  • ордер на обшук і арешт, протокол обшуку;
  • анкета арештованого Василя Чечвянського-Губенка;
  • протоколи допитів письменника, свідків та  протоколи очної ставки;
  • перелік вилучених «контрреволюційних» та «націоналістичних» книг;
  • акт медичної комісії із заключенням про стан здоров’я підсудного;
  • вирок Військової Колегії Верховного суду СССР у справі Василя Чечвянського-Губенка;
  • довідка про виконання вироку (розстріл);
  • заява Надії Губенко з проханням дати вказівку про перегляд справи її чоловіка;
  • відгук письменників Юрія Смолича та Максима Рильського про Василя Чечвянського-Губенка;
  • постанова про скасування вироку у справі Василя Чечвянського-Губенка і закриття справи за відсутністю складу злочину, тощо.

Василь Чечвянський у перші дні після арешту «визнав» свою участь у «контрреволюційному підпіллі». «Національну політику Радянської влади на Україні я розглядав, як “політику придушення всього українського”… Я був українським фашистом та прибічником фашистської влади на Україні», — нібито сказав письменник на одному з допитів.

Традиційно НКВД цікавило і написане митцем. Серед «контрреволюційних творів» Василь Чечвянський назвав «Переливання крові».

Письменник Олекса Савицький-Ґедзь так прокоментував діяльність журналу: «Друкувалися в журналі наймерзенніші пасквілі на радянську дійсність, а також фабрикувалися та друкувалися різноманітні контрреволюційні анекдоти. Журнал “Червоний перець” був місцем збіговськ українського контрреволюційного підпілля».

На допиті у січні 1937 року Василь Чечвянський «зізнався» у тому, що і його брат, Остап Вишня, проявляв терористичні прагнення проти керівників партії в Україні — Косіора та Постишева, бо вважав їх винними у самогубстві Миколи Хвильового. 

Чекісти вилучили літературу, що належала письменнику і знищили її, «шляхом спалення». До справи Чечвянського долучили перелік «контрреволюційних» та «націоналістичних» книг.

У лютому 1937 року у НКВД вирішили перевести письменника до Києва. Під час перебування під арештом у Чечвянського розвинувся правобічний плеврит і перевозити хворого можна було лишень у теплому вагоні. 

13 березня по прибуттю Чечвянського обшукали у київському НКВД.

«Ми вважали, що в Україні відбувається розгром українських літературних сил, що українську літературу затискають, що українська література тягнеться на поводу у безвідповідальних облич. Письменники-гумористи… відстоювали своєрідну теорію “про неможливість сміятися в радянських умовах”», — сказав Василь Чечвянський на допиті у київському НКВД.

Та всі ці зізнання письменник заперечував на закритому судовому засіданні: він оголосив, що не визнає себе винним, а свої покази давав вимушено під тиском слідства та застосуванням сили.

У липні 1937 року чекісти винесли вирок письменнику-гумористу: найвища міра покарання — розстріл. Василя Чечвянського розстріляли 15 липня 1937 року у Києві.

Після смерті Сталіна родичі наважилися звернутися у КҐБ щодо перегляду справи Василя Чечвянського. Дружина письменника писала: після переведення чоловіка з Харкова у Київ у 1937 році не мали про нього жодних відомостей. 

«Під час його перебування у харківській тюрмі я мала з ним побачення, під час яких він мені говорив про застосування до нього під час слідства фізичних та психічних мір впливу», — писала дружина письменника.

Надію Губенко — дружину Василя Чечвянського — засудили на 8 років виправно-трудових таборів. Двоє синів подружжя виховувалися у дитячих будинках. Старший син загинув під час Другої світової війни, як солдат Червоної армії. Сама Надія була звільнена після 6 років таборів за станом здоров’я: жінка захворіла на рак та мала важкий нервовий стан.

У 1956 році справу Василя Чечвянського-Губенка припинили за відсутністю складу злочину.    

За зверненням дружини, родині Губенків повернули кошти за вилучене майно Василя Чечвянського.

За рік до проголошення Незалежності архів КҐБ поповнився новою довідкою: до спецслужби звернувся онук Василя Чечвянського. Йому пояснили: діда розстріляли необгрунтовано, місце поховання невідоме.

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проектів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.