Міф
37
Депортація була порятунком кримських татар
Сергій Громенко
Сергій
Кара-Мурза,
«Советская цивилизация», том 1
Цей тип покарання, важкий для всіх, був порятунком від загибелі для великої частини чоловіків, а значить, для етносу. Якби чеченців судили індивідуально за законами воєнного часу, це обернулося б етноцидом — втрата такої значної частини молодих чоловіків підірвала б демографічний потенціал народу… Ось, німці вигнані, і батьків запитують, що вони воліють — щоб сина судили за «цивілізованими» законами і розстріляли як зрадника, який воював на боці противника, або виселили всю сім’ю в Казахстан? Можна заздалегідь відповісти, що 100 % з тих, хто справді може уявити себе в такому становищі, відповіли б, що будуть щасливі обрати депортацію. Інша річ, що огудникам СРСР на долю чеченських чи кримськотатарських чоловіків, а також усіх їхніх народів було, чесно кажучи, начхати.
■ Суть міфу
Злочини кримських татар були настільки масштабними та викликали стільки ненависті інших жителів Криму, що депортація стала справжнім порятунком. Якби Сталін вирішив переслідувати колабораціоністів за законом, то довелося б розстріляти всіх дорослих чоловіків, і народ попросту б загинув. Інша небезпека — радянські бійці, повернувшись із фронту, масово почали б мститися крим- ським татарам за зраду.
■ Факти стисло
Усі колабораціоністи і так загинули або зазнали кари в індивідуальному порядку, тому небезпека народові не загрожувала. Обов’язковий розстріл за співпрацю з німцями — вигадка дилетанта Кара-Мурзи. Натомість умови на новому місці проживання завдали справжніх, а не уявних втрат кримським татарам.
■ Факти докладніше
Якщо більш поширений варіант міфу про кримськотатарські злочини (депортація є справедливим покаранням за них) можна було б назвати патріотично-шовіністичним, то в цьому випадку (депортація — спасіння) мова йде про ліберально-шовіністичний міф. Адже у цій його версії головний постулат — про тотальну масову співпрацю кримських татар з ворогом — лишився незмінним. Його поширенню ми «завдячуємо» книжці Сергія Кара-Мурзи «Радянська цивілізація», в якій зазначений підхід продемонстровано в його неприкрито цинічному вигляді.
Факти ж полягають у тому, що з 15—16 тисяч озброєних колабораціоністів із числа кримських татар абсолютна більшість або загинули в боях, або були заарештовані та відправлені до ГУЛАГу (див. міф 36). Тому усілякі спроби довести, що Сталін начебто міг за законом знищити за співпрацю з ворогом усіх чоловіків, але обмежився депортацією, не мають жодних підстав.
Так само немає жодного підтвердження тій тезі, що радянські вояки могли масово вдаватися до самосудів щодо кримських татар. За рівнем достовірності ця версія нагадує страшилки про «Правий сектор», що їх нині поширює російське телебачення.
«Потяг смерті». Картина Рустема Емінова
Натомість протягом наступних півтора року після депортації лише за офіційними підрахунками в Середній Азії загинуло до 25 % кримців. Переважно найслабших: жінок, дітей, старших. Їхні життя і стали справжньою ціною радянського «порятунку» кримськотатарського народу.
Депортовані кримські татари в Середній Азії на зборі бавовни
