Серед документів з архіву Внутрішніх військ НКВС насамперед варто звернути увагу на том № 111 — «Доповіді про стан оперативно-бойової діяльності та бойової підготовки в частинах і з’єднаннях округу». У ньому міститься узагальнювальна звітність військових частин, які брали участь у придушенні українського визвольного руху. З цих паперів можна отримати вичерпні дані про те, де й чим займалися війська НКВС і яких результатів досягли за період від січня до вересня 1945 року, — якраз до офіційного закінчення Другої світової війни.

Документи військ НКВС СРСР, які поборювали український визвольний рух, стають усе більш доступними для дослідників і всіх охочих. Цього року Центр досліджень визвольного руху поповнив колекцію оцифрованих документів Архіву Внутрішніх військ НКВС Українського округу, уперше оприлюднену 2021 року на сайті Електронного архіву українського визвольного руху. Оригінали архівних документів зберігаються в Москві, куди були вивезені з Києва в 1980‑х роках. Тепер інтернет і новітні технології повертають першоджерела українцям.

Друга частина документів містить інформацію про діяльність військ НКВС у 1945 році. Це — плани й описи чекістсько-військових операцій проти УПА, звітність за результатами бойової діяльності кожної з частин ВВ НКВС, документи про їх участь у депортаціях цивільного населення, оперативні зведення, доповіді, бойові накази, відомості про склад і дислокацію військ, їх моральний стан та інші документи, які всебічно відображають функціонування «карального меча» комуністичного режиму руху в західних областях України.

еред цієї серії документів з архіву Внутрішніх військ НКВС у першу чергу варто звернути увагу на том № 111 — «Доповіді про стан оперативно-бойової діяльності та бойової підготовки в частинах і з’єднаннях округу». У ньому міститься узагальнювальна звітність військових частин, які брали участь у придушенні українського визвольного руху. З цих паперів можна отримати вичерпні дані про те, де й чим займалися війська НКВС і яких результатів досягли за період трьох кварталів 1945 року, від січня до вересня, — якраз до офіційного закінчення Другої світової війни.

Тому дослідникам я б рекомендував починати вивчення нових документів ВВ НКВС саме зі 111-го тому. Відштовхуючись від нього, зручно буде рухатися від загального до конкретного — окремих антиповстанських операцій або звітності військових частин за більш короткі періоди, що містяться в інших томах.  

З матеріалів тому випливає, що впродовж 1945 року боротьбу з «бандитизмом» у Західній Україні вели 6 стрілецьких бригад, 3 стрілецьких і 1 кавалерійський полк Внутрішніх військ НКВС.

• 16-та бригада полковника Клокова відповідала за ліквідацію повстанців у 8 тодішніх районах північної частини Рівненської області, а її штаб розташовувався в м. Сарни.
• 17-та бригада полковника Бромберга дислокувалася у Львівській і Дрогобицькій областях і кількох суміжних районах Станіславської області.
• 19-та бригада полковника Хазова вела протиповстанську боротьбу в Станіславській (нині — Івано-Франківській) і Чернівецькій областях.
• 20-та бригада полковника Косоногова обслуговувала Рівненську область, а на початку квітня 1945‑го її передислокували в північні районі Тернопільщини: Кременецький, Почаївський, Дедеркальський, Шумський, Заложцівський, Вишнівецький і Лановецький райони.
• На південь від неї, на решті теренів Тернопільщини, діяла 21-та бригада полковника Мишка.
• 24-та бригада полковника Фатєєва охоплювала 16 західних і південних райони Рівненщини: Козинський, Червоноармійський, Демидівський, Острожецький, Млинівський, Дубенський, Гощанський, Острозький Межиріцький і Корецький. А також охороняла Ковельську залізницю.
• 169-й (підполковник Савченко), 192-й (підполковник Соломахін) і 277-й (підполковник Жданов) полки були розкидані по Волинській області. Раніше вони входили до 9‑ї (Орджонікідзевської) стрілецької дивізії, яку Управління ВВ НКВС УО розформувало на початку 1945 року.
• І нарешті, 18‑й кавалерійський полк підполковника Захарченка діяв у Підкамінському, Бродівському, Лопатинському, Пониковецькому й Олеському районах Львівської області.

У доповіді кожної військової частини можна знайти більш докладні плани дислокації її підрозділів із зазначенням конкретних населених пунктів. Що полегшує дослідникам встановлення того, який же саме підрозділ військ НКВС брав участь у тій чи тій операції в певній місцевості.

 

Кожна доповідь має плюс-мінус однаковий зміст: загальна характеристика обстановки в районах дислокації частини; результати бойової роботи та стан бойової підготовки за звітний період; політико-моральний стан особового складу (зокрема, військові злочини та проступки) та відомості про тилове та господарче забезпечення частини.

Полковник Мишко, наприклад, констатував, що райони оперативної ділянки його 21‑ї бригади вражені «бандитизмом» на 100 %. «Через це політичні кампанії, які поводять органи радянської влади в районах Тернопільської області, зустрічають прихований опір з боку певної частини сільського населення, яка потрапила під вплив бандитів, і відкритого опору навіть збройних виступів з боку бандитів», — доповідав комбриг. За його словами, найбільший спротив у населення Тернопільщини зустрічає організація колгоспів.

У цьому регіоні відділи УПА та підпільні боївки в січні — травні 1945 року нищили колгоспне майно та сільськогосподарські машини, проводили диверсії на комунікаціях: підриви залізничного полотна, знищення телефонно-телеграфних стовпів; нападали на радянсько-партійних активістів. Ще траплялися поодинокі напади на польське населення, як-от у с. Рогачин Бережанського району 14 квітня, де було вбито 30 осіб.

 

На території, яку обслуговувала 19‑та бригада (19 районів Станіславської області та 4 — Чернівецької), найбільш активно УПА та підпілля проявляли себе в Войнилівському, Рогатинському, Тлумацькому, Городенківському, Обертинському та Рожнятівському районах. У Перегінському районі 20 березня 1945 року повстанці підірвали два паровози та залізничне полотно на 25-му кілометрі залізниці.

А в ніч на 10 квітня на упівських мінах, закладених на 30‑му кілометрі від станції Долина, підірвався потяг, і 8 вагонів пішли під укіс. 5 квітня під час нападу відділу сотні «Бія» під с. Гуменів Войнилівського району загинуло 8 радянських адміністраторів і партійців, зокрема: голова райвиконкому, 3-й секретар райкому КП(б)У, 2-й секретар райкому комсомолу. Шістьох інших повстанці забрали із собою. Такими були найбільш характерні операції українського визвольного руху, за даними штабу 19‑ї СБр.

З доповіді 17-ї бригади дізнаємося, що 207-й і 209‑й стрілецькі батальйони були відряджені по одній роті до Польщі, де ті забезпечували переселення українців з Холмщини та Підляшшя до Української РСР. Там у них траплялися сутички з загонами Армії крайової (точніше, її спадкоємцями, адже офіційно АК було розпущено на початку 1945-го).  

 

З доповідей можна дізнатися про тактику застосування Внутрішніх військ НКВС проти українського визвольного руху. Так, оперативно-бойова діяльність частин ВВ проводилася в тісному контакті з органами НКВС і НКДБ: плани заходів з ліквідації націоналістичного підпілля складали спільно з НКВС і НКДБ, і всі операції боротьби з «бандитизмом» проводилися на основі даних органів держбезпеки, а також даних, добутих офіцерами під час допитів затриманих учасників визвольного руху та військовою розвідкою.

Командири бригад зауважили зміну тактики загонів УПА, що змусило їх відповідно й корегувати тактику власних військ. У зв’язку з цим, звітність частини бригад поділяє звітний період на два етапи (які в різних місцевостях мали відмінну тривалість):

1. відкрита боротьба проти численних і великих загонів УПА;

2. боротьба проти дрібних повстанських формувань і боївок ОУН, які роззосередилися по населених пунктах, лісових масивах і передгір’ях Карпат.

На першому етапі радянські війська застосовували тактику проведення операцій силами цілих військових частин з суцільним прочісуванням великих територій. Другий етап вимагав переходу до розташування бригад і полків невеликими гарнізонами силою взвод — рота та виділення невеликих рейдових загонів для пошуку повстанських відділів і боївок. Наприклад, згідно з наказом начальника Внутрішніх військ УО генерала Михайла Марченкова, 20‑та стрілецька бригада в червні 1945 року перейшла до методу виставлення ротних гарнізонів, а з кінця — залог не більших за взвод (20-30 солдатів). Паралельно проводилася висилка спеціальних рейдових загонів 25-30 осіб для пошуку та ліквідації підрозділів УПА.

А приміром, 24-та бригада на Рівненщині протягом року 5 разів змінювала контрповстанські методи:

• січень — лютий — метод вичісування місцевостей, загальновійськові операції силами бригади;
• березень — квітень — метод тривалого блокування районів, уражених повстанським рухом, з послідовним їх ретельним вичісуванням. Перехід на нічні дії дрібними загонами.
• травень — червень — широке застосування бойових дій уночі (нічні загони, засідки, секрети тощо). Широке застосування бойових дій дрібними підрозділами — до взводу включно. Скорочення загальновійськових операцій силами бригади — створення рухомих рейдуючих загонів у батальйонах і кавалерійських взводів.
• липень — серпень — бойові дії дрібних гарнізонів і рейдових загонів. Кожному гарнізону ставилося конкретне бойове завдання з ліквідації певного відділу УПА чи ОУН.
• вересень — жовтень — скорочення дрібних гарнізонів, створення ротних гарнізонів, загальновійськові операції від 1 до 2‑х батальйонів на підставі даних органів НКВС і НКДБ.

Розділ доповідей про оперативно-бойову діяльність кожної бригади (полку) обов’язково супроводжується статистичними даними про кількість акцій визвольного руху («бандпроявів»), число знищених, поранених, захоплених та тих, які вийшли з повинною, повстанців. Рекомендую цифри вбитих супротивників порівнювати з даними про захоплені трофеї, які, зазвичай ідуть слідом. Майже завжди кількість захоплених «стволів» кратно нижча за число вбитих і захоплених повстанців, що не може не навести на думку про сильні перебільшення чекістами своїх результатів. Особливо на тлі власних втрат, які значно менші.

 

Наприклад, 21-ша бригада подавала такі загальні бойові результати за півтора року операцій у Рівненській і Тернопільській областях:

• убито повстанців 3057;
• захоплено 4569;
• добровільно здалося 806;
• захоплено зброї — лише 1839 одиниць.

І це при власних втратах у 78 загиблих і 134 поранених солдатів.

Кожна бригада чи полк давали перелік загонів УПА та боївок ОУН та їх керівників, які діяли проти них на відповідній території. Приміром, у зоні відповідальності 19‑ї СБр на оперативному обліку стояло 7 повстанських груп, що налічували 1130 облікованих учасників: курені «Скажені», «Журавлі», курені «Довбуша» (курінний — «Іскра») та «Книша», курінь «Скуби», а також окремі сотні «Бія», «Косса», 84 боївки Служби безпеки (СБ) ОУН (1252 учасники) і 7 кущів самооборони (382 учасники).

 

Щоправда, слід мати на увазі, що списки ці можуть бути неповні, адже йшлося тільки про тих, хто був на обліку в відповідному органі НКВС чи НКДБ. Окрім того, самі дані нерідко бували застарілими чи недостовірними, а написання повстанських псевдонімів у російськомовних документах — перекрученими.

У розділах про результати оперативно-бойової діяльності знаходимо теж статистику бойових і небойових втрат чекістів, описи найбільш характерних «бандпроявів» і списки найважливіших учасників УПА й ОУН, які загинули чи були взяті в полон під час операцій відповідної бригади ВВ.

Наприклад, 20‑та бригада доповідала, що за 27 березня 1944 року — 30 серпня 1945‑го під час антиповстанських операцій на Рівненщині та Південній Тернопільщині загинули:

• командувач УПА-Північ Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (12 лютого 1945 року);
• комендант запілля військової округи «Заграва» Григорій Рибак-«Юрко» (травень 1944 року)
• окружний щеф зв’язку «Терешко»;
• керівник диверсійної групи «Залізна п’ята» «Кармелюк»;
• організаційний референт УПА «Морозенко»;
• керівник загону «Гонта»;
• комендант СБ «Чупринка»;
• районний комендант СБ «Микола»;
• районний політичний референт «Панас»;
• «полковник УПА» «Гармаш»;
• «полковник УПА» «Кривоніс»;
• окружний комендант СБ, він же керівник загону «Мамай» (можливо, йдеться про референта СБ Дубенського надрайону, що загинув у червні 1945‑го) і його заступник «Байда»;
• сотенний штабу Петра Олійника‑«Енея» «Чорний»;
• районні політичні референти «Жирафа» та «Яструб»;
• сотенний «Бурлаченко» (імовірно, Роман Шушкевич з УПА-Південь);
• сотенний «Орел»;
• організаційно-мобілізаційний референт «Морозенко» та інші.

Були захоплені:

• господарчий штабу з’єднання груп № 33 УПА Володимир Гаскевич‑«Карий» (6 лютого 1945 року);
• полковник Армії УНР Михайло Павловський, який був польовим священиком штабу групи УПА «Заграва»;
• референт УЧХ — завідувач шпиталю «Мирославна»;
• суддя СБ «Зуб»;
• окружний комендант СБ «Жуц»;
• керівник обласного проводу ОУН «Ясний».

А 169-й стрілецький полк за літній період 1945 року заявив про розгром 10 загонів УПА і боївок ОУН, а також — знищення в бою сотенного «Боза», окружного провідника ОУН «Крилача», референта СБ Маневицького району Волинської області Харитона Никитюка-«Мадяра» (5.06.1945) і захоплення заступника командувача з’єднання груп № 33 УПА-Північ Миколи Павловича-«Яворенка» (19.08.1945).

 

Тож, співвідносячи дані про загиблих і захоплених повстанців з іншими джерелами (документацією УПА й ОУН, архівно-слідчими справами НКВС — НКДБ тощо) можна уточнити обставини смерті чи полону чималої кількості керівників визвольного руху середньої та вищої ланки.

До слова, серед убитих солдатами 20‑ї бригади згадано “першого заступника командувача Південною групою УПА Петра Олійника‑«Енея» — «Докса», він же полковник «Вир» і «Дорошенко». Однак, це хибні дані — сотник Семен Котик-«Докс» («Вир») ще був живий і успішно командував з’єднанням «Холодний Яр» УПА-Південь до своєї загибелі в грудні 1945‑го. Такі «хибні сліди» варто завжди мати на увазі при роботі з радянськими документами.

Звітність про наявність автомобільного і гужового транспорту, зброї та боєприпасів і іншого майна дає зробити висновок, що в 1945 році Внутрішні війська НКВС були формуваннями легкої моторизованої піхоти. Кожна частина мала по кілька 45 мм протитанкових гармат, батальйонних 82 мм і ротних 50 мм мінометів. Решту становило піхотне озброєння: гвинтівки, пістолети-кулемети, ручні та станкові кулемети та протитанкові рушниці.

Стрілецькі бригади й полки були оснащені вантажними автомобілями, мотоциклами гужовим транспортом, кавалерійський полк, очікувано, пересувався на конях і тачанках. Утім, на 1945 рік автотехніка в частинах уже була сильно зношена та потребувала постійних ремонтів. Часто бракувало пального. Іноді це становило критичну проблему, адже, як доповідав командир 24‑ї бригади, 80 % оперативного часу йде на подолання простору — марші.

Уявлення про психологічну атмосферу в каральних військах можна скласти з розділу про морально-політичний стан і стан військової дисципліни особового складу відповідної частини. Попри те, що більшість командирів запевняли, що їхні підлеглі «вірні справі Леніна — Сталіна та захисту соціалістичної Батьківщини», а їх загальний морально-політичний стан цілком здоровий, доводилося визнавати наявність порушень «революційної законності» (тобто, воєнних і службових злочинів), мародерства, пияцтва й аморальних учинків.

Наприклад, у 21-й бригаді ВВ кількість проступків протягом 1‑го кварталу 1945 року не знижувалася, а зростала, незважаючи на ряд заходів з боку політвідділу щодо зміцнення дисципліни. Ба більше, у відсотковому відношенні офіцерський склад бригади здійснив утричі більше проступків ніж рядові та сержанти.

За висновком комбрига, у більшості випадків різноманітні надзвичайні пригоди й інші аморальні явища вчиняються військовослужбовцями в п’яному вигляді чи на ґрунті пияцтва.

Наприклад: «1. Лейтенант 226 окремого стрілецького батальйону Уютов 6.08.1945 при виконанні службових обов’язків напився п’яним, побив ні в чому не винних місцевих громадян, зокрема секретаря райвиконкому. 2. Старший лейтенант 230 ОСБ Тонкошкуров і старшина того ж батальйону Шалюгін напилися п’яними та загубили особисту зброю. 3. Старший лейтенант 226 ОСБ, заступник командира батальйону зі стройової частини Петров, бувши нетверезим, 3.09.1945 вчинив скандал в офіцерській їдальні батальйону. 4. Молодший сержант ОББЗ Купленний і червоноармієць 228 ОСБ Захарченко в липні 1945 року 1.07.1945 вирішили випити, самовільно пішли з частини в місто Теребовля, напилися п’яними, здійснили збройне пограбування місцевої жительки с. Плебанівка. Мол. сержант Купленний і червоноармієць Захарченко віддані під суд Військового трибуналу».

Та ж пиятика здебільшого була причиною венеричних захворювань радянських військовиків.

Переважно командири частин ВВ вважали рівень дисципліни своїх підлеглих невисоким. «Політико-моральний стан і дисципліна в полку в даний час іще не відповідають повністю усім вимогам», — доповідав, наприклад, командир 18‑го кавалерійського полку НКВС.

У відповідних розділах доповідей містяться розлогі міркування командирів частин щодо причин такого стану речей і пропозиції щодо поліпшення дисципліни. Там само дослідник знайде статистику військових проступків, кількість засуджених військовим трибуналом і опис дисциплінарної практики.

Документи містять детальні відомості про стан кадрів у частинах ВВ, укомплектованість рядового й офіцерського складу, рівень їх кваліфікації та підготовки, кількість нагороджених державними нагородами тощо. Не відкрию Америки, якщо скажу, що всі командири скарсвоїжилися на некомплект військовослужбовців усіх категорій. Це було природно в умовах війни.

Про якість командного складу можна судити з такої характеристики штабу 169‑го стрілецького полку: «Офіцерський склад полку складається переважно з військовослужбовців, яким присвоєні офіцерські звання під час Вітчизняної війни після проходження короткотермінових курсів, а також прибулих із запасу. Більшість офіцерського складу має недостатню військову підготовку й потребує перепідготовки». У цьому полку за штатом мало бути 1670 людей, хоча за списком налічувалося 1418. Незвична деталь: серед них на посадах стрільців служило 18 дівчат.

У підсумку, 111-й том Архіву ВВ НКВС УО пропонує не просто підбірку сухих бюрократичних паперів, а аналітичну документацію, яка дає комплексне уявлення про перебіг визвольної боротьби в 1945 році з перспективи її безпосереднього супротивника.

Колекцію документів підготовлено та опубліковано в межах проєкту «Повернути вивезені архіви: цифрова колекція документів про боротьбу СРСР з українським визвольним рухом», який реалізує Центр досліджень визвольного руху за підтримки фонду Nova Ukraine та Українського культурного фонду в рамках конкурсної програми «Культурна спадщина». Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з позицією авторів проєкту.