Український історик Володимир В’ятрович у Гарвардському університеті досліджує архів одного з керівників Організації українських націоналістів, Миколи Лебедя.
Це більше тисячі мікрокопій оригінальних повстанських документів та тисячі документів про діяльність різноманітних українських організацій у діаспорі.
«Архів Лебедя є історичною сенсацією. Після керування ОУН Лебідь тривалий час очолював референтуру зовнішніх зв’язків Організації українських націоналістів. У 1944-му він залишив Україну і за дорученням Шухевича вивіз великий архів матеріалів, які стосуються історії ОУН з 40-х років. Лебедь поповнював архів, перебуваючи у Західній Німеччині, а потім в Америці», — розповів історик Українській службі «Голосу Америки».
За словами В’ятровича, архівні документи дозволяють спростувати антиукраїнські історичні міфи. Зокрема, про «антисемітизм» українських націоналістів та участь ОУН у Голокості.
«Наприклад, звинувачення Романа Шухевича в участі у єврейських погромах у Львові в 1941 році. Документи з архівів СБУ розказали, як цей міф створювали наприкінці 50-х років з політичною метою — дискредитувати тодішнього західнонімецького міністра Теодора Оберлендера. Влітку 1941-го він був у Львові. Документи показують як шукали та готували свідків, як проводили судове засідання», — каже Володимир В’ятрович.
Документи з архіву Миколи Лебедя розповідають про участь євреїв в українському підпіллі, показують, що українське підпілля особливо в післявоєнний період намагалось налагодити співпрацю з євреями.
«У підручниках КДБ міститься інформація, що у 1947 році представники єврейських націоналістичних кіл намагалися встановити зв’язок з українським підпіллям та Романом Шухевичем», — підкреслив В’ятрович, який в 2009—2010 роках очолював архів Служби безпеки України.
Уявлення про близькість українців до росіян, поширене навіть серед західних істориків, теж спростовується архівними документами. За словами науковця, історичні документи свідчать, що весь період з 1918 по 1991-й роки радянська влада в Україні трималась виключно на насильстві: «До середини 20-х років повстання піднімались на території південної, центральної та східної України під національними гаслами та вимогами незалежності України. Повстанський рух як такий було зламано лише Голодомором 1932—1933-х років».
«Українці століттями вели боротьбу за незалежність, і отримання її у 1991 році не було випадковим», — підкреслив В’ятрович, який в 2002 році створив у Львові Центр дослідження визвольного руху.
Співпраця українських націоналістів з нацистами — ще один міф.
В’ятрович розповідає, що насправді колаборація тривала не довше, ніж співпраця Радянського Союзу із Третім Рейхом: «Вже 25 листопада 1941 року по лінії Гестапо виходить розпорядження про необхідність знищення бандерівців, тому що вони готують повстання проти Рейху. Після 30 червня 1941 року, коли націоналісти проголосили незалежність України у Львові, нацисти затримали керівників ОУН Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Потому керівники націоналістів опинились у концтаборах. Із вересня 1941 року розгортається антинацистський опір ОУН. У німецьких звітах з осені 1941-го є окрема графа про антинімецький рух, який очолювала ОУН».
За інформацією Голосу Америки
Додано 07.01.2011
