Справою музею «Тюрма на Лонцького» вже зацікавились у Раді Європи.
Смак історичної свободи
8 вересня співробітники СБУ затримали директора Львівського національного музею-меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого. Його допитували 14 годин, після чого відпустили. У відомстві директора запідозрили у спробі розголосити державну таємницю. Справа стрімко перейшла в розряд не просто резонансних, а політичних, до межі розпаливши пристрасті на і без того заполітизованій Львівщині. Городяни майже миттєво провели пікет під обласним управлінням СБУ з красномовними гаслами: «СБУ, займайтесь безпекою, а не історією», «Будуєте нову країну чи нову зону?», «СБУ = НКВС?» . хмизу до багаття додало те, що історики, які працюють у музеї, пару днів не могли потрапити до своїх кабінетів. А в понеділок місцева СБУ провела додаткову виїмку комп’ютерів — тепер уже у працівників музею. І хоч зараз ті «працюють у звичному режимі», але тривога в голосі екскурсовода пані Валентини відчутна.
— Ми просто не розуміємо, що відбувається, — щиро зізнається вона.
І скандал уже виходить на міжнародний рівень — адже в музеї ми зустріли відому європейську правозахисницю Ханне Северінссен, котра прибула з делегацією, аби відчути смак історичної правди.
Кажемо «огляд», маємо на увазі «обшук»
На вчорашній прес-конференції начальник Управління СБУ у Львівській області Юрій Кіцул доволі розпливчасто сформулював можливий розвиток справи Забілого: мовляв, «не може стверджувати», що серед матеріалів, вилучених у Забілого, були «тільки розсекречені документи». за словами пана Кіцула, СБУ порушила кримінальну справу за фактом підготовки до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю. Тобто за фактом злочину, а не проти особи. Щоправда, від того історикам не стало значно легше на душі.
За словами головного «есбеушника» Львівщини, Руслан Забілий як співробітник СБУ мав доступ до державної таємниці, що накладало на нього певні обмеження «і на що він погоджувався добровільно» . щоправда, при цьому чомусь додатково вилучили і комп’ютери інших музейників — «для вивчення інформації». За словами службистів, це був «огляд», який не потребував спеціальних санкцій для його проведення.
— Ці комп’ютери належать СБУ, — заявив Кіцул.
Його версія подій різниться від версії постраждалої сторони. Як розповіла «Газеті…» представниця музею-меморіалу Лідія Тополевська, вилучені ноутбуки є приватними, «на них працювали, бо своїх ноутбуків музей не має». За її словами, обійшлися без санкцій, «було складено протокол огляду приміщення; нам казали, якщо не дамо ноутбуків для вилучення, то вони їх і так заберуть». Щоправда, невідомо, чи після такого «вилучення» буде звернення музейників до прокуратури.
— Ми зацікавлені, аби було встановлено істину. І хочемо, щоб перевірка встановила, що ми не працюємо з документами, які становлять державну таємницю, — каже пані Тополевська.
— Утім, жінка таки не приховує обурення, та й формально працівники музею не є співробітниками СБУ, «Вони просто працівники на базі цивільно-правових угод. Це різні статуси, бо співробітники — в погонах, на них поширюється дисциплінарний статут і решта речей». Як запевнила пані Тополевська, науковці не давали розписок про нерозголошення.
— Ніхто з нас не давав нічого такого — бо ми не працюємо з таємними документами, — каже вона.
ЯК МУЗЕЙ ПОПЕРЕК ГОРЛА
Причин нелюбові шпигуноловів до музейників можуть критися не лише в історії чи радянських сентиментах.
Можливо, проблема лежить не в ідеологічній площині, а в…матеріальній. За неперевіреною інформацією, завданням «справи Забілого» є усунути пана Руслана з посади. А метою — звільнення велетенського будинку (завбільшки з цілий квартал) в центрі міста від міського управління МВС і музею спецслужб. Для потужних бюрократичних управлінь місця там справді малувато, та й ремонти пасувало б зробити. У разі потреби фінанси знайшлися б, а силовикам запропонували б якісь окремі споруди поза тіснявою центру. А тюремний комплекс можна було б передати на баланс міста і перепрофілювати під готельні потреби, наприклад, для Євро-2012 чи карпатської Олімпіади. На це, ясна річ, потрібні різноманітні відомчі дозволили і рішення відповідних київських міністрів. Але знання реалій підказує, що ця версія має право на життя. Єдиною перешкодою могло б стати те, що не всякий інвестор погодиться будуватися на місці колишньої гестапівської й енкаведівської катівні. Музей, аби він не заважав, довелося б передислокувати деінде, адже місць комуністичних злочинів у Львові чимало. І для цього необхідно було б знайти нового, більш поступливого директора. А «кишенькових» істориків рідні українські спецслужби успадкували чимало ще зі «старих-добрих» часів.
Антін Борковський
Ханне Северінссен: «Справу Забілого винесуть на Раду Європи»
Впливовий захисник демократії прав людини Ханне Северінссен, колишній віце-голова Моніторингового комітету Ради Європи (1999—2007).
— Чи буде готова Європа реагувати в разі порушень громадянських прав і політичних свобод в Україні?
— Слід сказати, що просто кричущим фактом є те, що політичним партіям у Львові можуть не дати взяти участь у місцевих виборах. От ви кажете «Європа». Слід зауважити, що насправді ви (Україна — Ред.) також є частиною Європи і проблеми в тому, що зазвичай Рада Європи не проводить моніторингу місцевих виборів. Але я хочу зараз запропонувати тим комітетам Ради Європи, котрі займаються місцевими виборами, аби вони попрацювали над цим в Україні прецеденти були. Ми — частина делегації, котра складається із сорока осіб і скерована Данським товариством зовнішньої політики для моніторингу ситуації після піврічного президентства Віктора Януковича.
— Чи провокують занепокоєння справи, подібні до справи Забілого, чи виноситимуть їх наприклад, на розгляд Ради Європи?
— Дискусія в цій справі має обов’язково набути якнайширшого розголосу, і це дійсно привід для побоювань. Я хочу конкретно запропонувати винести це на засідання Ради Європи в жовтні. Ми, ясна річ, сподіваємося, що такі випадки не повторюватимуться, але побоюємося цього.
Джерело: Газета по-львівськи, №37(144) 16 вересня 2010 року
Додано 16.09.2010
