Навіть через багато років ставлення українців до діяльності УПА неоднозначне, а якщо точніше — діаметрально протилежне. Нічого дивного, адже радянська історія зробила людей, які боролись за незалежність України, ворогами. Багато хто так сприймає упівців і досі.

Про історію УПА ми будемо говорити з кандидатом історичних наук Іваном Патриляком.  Андрій Сміян, ведучий:

— Вітаю вас, пане Іване. Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Добрий вечір. Андрій Сміян, ведучий:

— Пане Іване, невдовзі має вийти Ваша книга, яка розповідає про український визвольний рух, — “Перемога або смерть”. У ній Ви розповідаєте про головні міфи, якими обросла діяльність з УПА. Хто входив до УПА? Я знаю, що Ви робили дослідження. Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Якщо говорити про людський контингент, то зрозуміло, що людський контингент — це було насамперед місцеве населення. Спочатку Волинь, Полісся, на 70-80% це були селяни.  Андрій Сміян, ведучий:

— Чому вони йшли в УПА? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Чому? Насамперед, німці, особливо на Волині, там, де УПА формувалася, проводили надзвичайно жорстку, якщо не сказати жорстоку, окупаційну політику, раз. З другого боку, якраз на Волинь і Полісся починають проникати радянські партизани, які поводять себе теж значною мірою, м’яко кажучи, некоректно щодо місцевого населення, українці їх категорично не сприймали. Після, особливо, 39-41-го року від них, як чорт від ладану тікали. Тобто захистити себе від німецьких поборів, від німецьких вивезень на роботу і від грабунку радянських партизанів. І від польських партизанів, які вже починали діяти на їхніх територіях і декларували майбутнє включення цих земель до складу Польщі після війни. Оці, власне, три сили — німецька, радянська і польська — це сили, проти яких УПА сформувалася і виступила.  Андрій Сміян, ведучий:

— Наскільки сильною була тоді співпраця з німцями? Чи брали українці участь у розстрілах радянських військових, як про це каже радянська історія? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Властиво, якщо говорити про розстріли. Значить, коли почалась 22-го червня війна, то українське оце націоналістичне підпілля, яке було на території Західної України розгалужене, десь до 20-ти тисяч чоловік мало, які готові були зі зброєю в руках повстати, піднімає локальні повстання. І ці локальні повстання охоплюють фактично всю територію Західної України, і зрозуміло, що ці локальні повстання спрямовані проти Червоної армії. Це удари і по центрах зв’язку, і по відступаючих частинах. І після цих повстань вдається фактично опанувати по Західній Україні зразу в перші тижня війни 200 із 203-х районів Західної України. 200 районів фактично під контроль цих повсталих сил переходять, вони створюють адміністрацію. І 26 районів Правобережної України — там вони так само створюють українську адміністрацію до приходу німців. Коли проголошується ця незалежність, німці спочатку були розгублені, тому що вони думали, що це все ОУН, Бандера робить із погодженням із Берліном. І німецькі військові частини, які увійшли у Львів, вони спочатку не чинили цьому ніякої перепони. А коли вже в Берліні третього числа, третього липня розібралися, тоді почались, власне, репресії. Андрій Сміян, ведучий:

— Тобто насправді ніяких договорів не було з Берліном? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Насправді ніяких договорів не було. І третього липня починаються репресії. Спочатку під домашній арешт береться Бандера, який кілька днів у Кракові був, хотів виїхати до Львова — його арештовують. Потім арештовують Стецька, арештовують весь цей уряд, і починають поступово арештовувати цих активістів, які йшли за лінією фронту, оголошували незалежність і створювали адміністрацію. Найсхідніше місто, в якому вони оголосили незалежність, було місто Фастів Київської області.  Андрій Сміян, ведучий:

— Чому, поясніть, Львів, який, здається, 39-го зустрічав радянських військових з квітами, з посмішками, під музику… Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Проводжав з кулями через два роки. Андрій Сміян, ведучий:

— Так, буквально через кілька років? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Ну, не тільки Львів, а вся Західна Україна зустрічала, тому що будувалися арки, вішалися синьо-жовті прапори, які радянські військові потім зривали і викидали — вже тоді почали думати, що щось тут не те. Тому що, ну, думали, що об’єднуються з Україною, що це українська держава, ніхто ж точно не знав, що відбувається в радянській Україні. Пропагандисти, там Довженко і інші виступали українською мовою на мітингах, і всі думали — о, буде Україна, хай совєцька, але Україна була, — так думали західні українці, інтелігенція. Андрій Сміян, ведучий:

— А насправді? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— А насправді почалися, фактично від кінця 40-го року, масові репресії. Західна Україна втратила 10% населення між 39-м і 41-м роком, кожен десятий був або депортований, або вбитий.  Андрій Сміян, ведучий:

— Тобто за два роки? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— За півтора. І особливо жахливі речі були пов’язані з тим, що при відступі були накази Берії, Меркулова про знищення в’язнів тюрем, навіть тих, які не мали смертних вироків, за радянськими законами, і тих, хто перебував під слідством. І німці, коли заходили в місто велике, зразу скликали населення до тюрем. Населення відкривало тюрми, і там розгрібали буквально на подвір’ях лише трохи присипані землею ці величезні поховання. Тобто ці тисячі людей, їх знаходили, впізнавали своїх родичів, і для населення це був шок.  Андрій Сміян, ведучий:

— Дуже часто, головне, що закидають Бандері і Шухевичу — це очолювання спецзагонів «Нахтігаль» і «Роланд», які створювала Німеччина. Насправді, що це були за формування, для чого їх створювали і проти кого вони бились? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Це були два батальйони. Справа в тому, що це була так звана легіонова політика, відома в Європі щонайменше з 19-го століття. Коли на твого противника збирається хтось нападати, ти йдеш до цієї держави і просиш: давайте ми створимо військові легіони, які будуть допомагати боротись з противником вашим і нашим противником, а ми розглядаємо ці легіони як майбутній зародок нашої армії. Відповідно створюються з весни, з березня 41-го року починають формуватися ці батальйони, набрані з українців, яким німці пообіцяли дати гарну військову підготовку. Там 700 осіб на два батальйони мало набратись. І ці батальйони мали виконувати насамперед пропагандистську роботу. І німці, і оунівці сподівалися, що коли ці українські батальйони з’являться на території України, мільйони червоноармійців, які українського походження, будуть дезертирувати.  Андрій Сміян, ведучий:

— Чи правда, що Бандера і Шухевич отримали німецькі хрести? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Бандера не міг нічого отримувати з тої простої причини, що він не був військовою людиною. Бандеру арештували, в липні третього числа його взяли під домашній арешт, потім перевезли спочатку у Краків, а тоді в Берлін. А з вересня його відправили в Заксенгаузен, у спеціальний блок, в якому утримували віп-персон: міністрів окупованих урядів — він же назвав себе лідером українців — там міністрів, королів утримували і т. д. З одного боку, там були непогані умови, а з іншого — вони були повністю ізольовані від усього світу. І він тільки у вересні 44-го був випущений знову під домашній арешт. А на початку 45-го він утік з-під домашнього арешту. А Шухевич із батальйоном «Нахтігаль» дійшов до Вінниці. За бої за Браїлів і Вінницю чотирьох нахтігалівців нагородили залізними хрестами, але Шухевича якраз серед них не було.  Андрій Сміян, ведучий:

— Упівцям закидають винищення євреїв. Чи було це так? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Євреїв винищили німці успішно самі. Бо в 1941 році, коли німецькі війська вступили на територію України, були спеціально сформовані так звані айнзацгрупи, які мали знищувати так званий небажаний елемент. На території України були айнзацгрупа С і айнзацгрупа D, до складу яких входили айнзацкоманди.

Андрій Сміян, ведучий:

— Упівці входили туди? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— Упівці не могли входити за визначенням, бо їх тоді ще не було, тобто можна говорити тільки про оунівців. Але це були спеціальні групи німецької таємної поліції. Ніяких українців чи неукраїнців там не було. Не треба думати, що німці були такими ідіотами, щоб довіряти подібні речі місцевому елементу. А от поліція, яку сформували німці з військовополонених — українців, росіян і т.д. — вона яким чином допомагала у знищенні? Розклеювали листівки, допомагали охороняти цю величезну масу людей і т.д. Але навіть німці підкреслювали, що неефективно. Це ж наші люди були, а вони брали в євреїв хабарі і інколи їх відпускали. І німці казали, що не треба залучати, бо це неефективно. Треба, щоб свої, вони хабарів не беруть, вони чесні. А українці беруть хабарі в євреїв, пропускають їх, не так, як слід дивляться і т.д. Андрій Сміян, ведучий:

— Ще один аргумент злодіянь УПА — це нібито те, що Нюрнберзький процес визнав співпрацю УПА з німцями. Так це було? Іван  Патриляк, кандидат історичних наук:

— У жодному документі, у жодному томі Нюрнберзького процесу такого немає. Я вже не знаю, де хто знайшов таке? На Нюрнберзькому процесі засуджені як злочинні організації Націонал-соціалістична партія, це СС, як злочинна організація, тобто ніяким боком припасувати УПА до цього суду було неможливо, тому що це не були німці. І навіть якби радянська сторона дуже хотіла, цього неможливо було навіть теоретично зробити, не те що практично.  Андрій Сміян, ведучий:

— Дякую Вам.

Про міфи, пов’язані з діяльністю УПА, ми говорили з кандидатом історичних наук Іваном Патриляком. 

Джерело: Перший національний

Додано 17.01.2011