Автор — Сергій Михайленко
1 січня 2012 р. виповнилося 135 років з дня народження відомого українського громадського діяча, адвоката Степана Шухевича.
Шухевич Степан Євгенович народився 1 січня 1877 р. в с. Серафинці (зараз — Городенківського району Івано-Франківської області) в українській патріотичній родині Євгена та Володимири Шухевичів (дів. прізвище матері — Левицька).
До гімназії Степан Шухевич вступив в 1886 р. Час його навчання припав на активне зростання економічного та культурно-політичного життя в тодішній Австро-Угорщині. Активно розвивалась і українські громадсько-політичні установи.
У 1895 р. він закінчив Академічну гімназію у Львові та продовжив навчання в Львівському університеті. У 1899 р. закінчив юридичний факультет Львівського університету. Одним з викладачів, лекції якого він мав нагоду прослухати, був Михайло Грушевський. Після завершення навчання Степан Шухевич проходив судову і юридичну практику у Відні.
З жовтня 1901 р. Степан Шухевич один рік прослужив в Австро-угорській армії, і в 1902 р. став поручником, проявивши зацікавлення у вивченні військової справи, що було помічено і належно оцінено пунктуальними австрійцями. Після звільнення з військової служби став працювати за своєю спеціальністю. З 1903 р. до 1911 р. був суддею в Рава-Руській, Долині та Дрогобичі і мав нагоду побачити, як важко було простим українцям захистити свої права у судах, де домінували більш освічені поляки. Можливо, саме це було основною причиною його переходу до адвокатської діяльності. У 1911—1914 рр. Степан Шухевич був адвокатом, брав участь у багатьох процесах, захищав українців, отримав серйозних практичний досвід роботи.
Початок Першої світової війни у 1914 р. вніс значні зміни у життя Степана Шухевича. В жовтні 1914 р. він з дозволу австрійців став одним з організаторів Українського січового стрілецтва (УСС), згодом до 1916 р. був командиром куреня УСС. У 1916 р. Степана Шухевича було вислано до запасу 33-ого полку крайової оборони в м. Золочеві, з яким потрапив на італійський фронт. Але там він перебував недовго. В 1917 р. отримав ступінь сотника, повернувся в Галичину.
Своє перебування в курені УСС Степан Шухевич згодом описав в окремих книжках популярної видавничої серії «Червона калина» (він же брав активну участь в її заснуванні в 1920 р.) — «Видиш брате мій», «Гіркий той сміх», «Невідомий».
Після укладення мирної угоди між урядом УНР та Австро-Угорщиною і Німеччиною війська двох останніх держав в лютому-березні 1918 р. зайняли всю територію України, очистивши її від більшовицьких загонів. Степан Шухевич також поїхав в Південну Україну, продовжив службу в Одесі, де обіймав високу посаду (в одних джерелах пишуть, що коменданта міста, в інших — керівника жандармерії). Були сподівання на те, що цього разу українцям за допомоги австрійців і німців вдасться втримати незалежність. Однак Українська держава Павла Скоропадського проіснувала недовго: в жовтні 1918 р. як в Австро-Угорщині, так і в Німеччині назріла революційна ситуація, і війська обох держав полишили територію України. До влади прийшла Директорія УНР, а невдовзі на Україну знову напали більшовики.
Поряд з цими подіями, на початку листопада 1918 р. у Львові була проголошена Західноукраїнська народна республіка. Захисником нової держави повинна була стати Українська галицька армія, яку негайно почали організовувати. Зважаючи на це, Степан Шухевич, як авторитетний військовий спеціаліст, повернувся в Галичину, був комендантом 4-ї Золочівської бригади УГА, отаманом (майором) УПА, потім — персональним референтом начальної команди УГА. Часу на розбудову армії було мало, практично одразу ж розпочалась польсько-українська війна. Українці досить швидко втратили Львів, а потім і деякі інші території. На жаль, ця війна між українцями і поляками завершилась перемогою останніх, також після тривалих боїв 1919—1921 рр. з більшовиками і денікінцями зазнала поразки і армія УНР. Степан Шухевич зумів вижити в «Чотирикутнику смерті», був членом Ліквідаційної Комісії УГА, головою делегації УГА на переговорах з переможцями — поляками.
В 1921 р. був заключний Ризький мирний договір між Польщею і Радянською Росією, згідно з яким західноукраїнські землі входили до складу Польщі. Українські дипломати за кордоном ще тривалий час намагалися довести право українців на власну державу, однак найпотужніші держави світу не підтримали цю думку, і рішенням Ради Амбасадорів від 15 березня 1923 р. західноукраїнські землі було включено до складу Польщі, яка мала забезпечити українцям автономні та культурні права. Цього, звісно, не сталося.
Після закінчення війни Степан Шухевич певний час працював професором кримінального права новоствореного Львівського (таємного) українського університету (легальний український університет поляки створити не дали). Але нормальних умов для роботи не було — як студентів, так і викладачів постійно переслідувала польська влада. Можливо тому він вирішив знову працювати адвокатом і захищати переслідуваних українців.
У міжвоєнній Польщі Степан Шухевич став одним з найвідоміших українських адвокатів та громадських діячів, багато разів брав участь у захисті сотень українських політичних в’язнів, заарештованих польською поліцією. Зокрема, він захищав свого племінника Романа Шухевича, одного з керівників ОУН на політичних процесах, що відбувалися після вбивства бойовиками ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Його вміння переконливо роз’яснити суду причини політичних вчинків молоді дозволили багатьом членам ОУН зменшити строк ув’язнення.
Степан Шухевич у кінці 1932 р. брав участь в захисті бойовиків В.Біласа і Д.Данилишина, учасників нападу на польську пошту в м. Городку. Врятувати їх не вдалося, і вони польським судом були засуджені до смертної кари через повішення. Степан Шухевич був присутнім на страті і детально описав її в своїх спогадах, не приховуючи, яке враження і на нього, і на всіх українців мала ця подія. Страта поляками Біласа і Данилишина була одним з важливих історичних епізодів, які стимулювали українців до збройної боротьби за свої національні права і відновлення державності.
Роман Шухевич був дуже позитивної думки про свого дядька, на що були вагомі причини. Наприклад, коли Роман Шухевич і його друг Богдан Чайківський вирішили створити у Львові рекламну фірму «Фама» їм бракувало гроші для того, щоб розпочати цей масштабний проект. Люди, які готові були працювати з новоствореним рекламним підприємством, зажадали кавції (застави) у п’ять тисяч злотих, щоб забезпечити себе від збитків. Таких грошей ні Роман Шухевич, ні Богдан Чайківський не мали. Тоді Роман Шухевич пішов до свого дядька, і попросив його про допомогу. Степан Шухевич відповів йому, що заради такої справи він готовий виписати заставу не те що п’ять тисяч, але й п’ятдесят тисяч злотих, і виручив розписку. Саме це і стало початком успішної діяльності рекламної фірми «Фама».
Крім адвокатської роботи, Степан Шухевич в 1930-ті роки був членом наглядової ради видавництва «Червона калина», яке друкувало значними тиражами українську історичну патріотичну літературу. Ця література сприяла поширенню серед людей правдивої інформації про українські традиції, культуру, відомих діячів.
Після нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. і приєднання західноукраїнських земель до УРСР Степан Шухевич виїхав на проживання на землі Польщі, окуповані Німеччиною, у м. Краків. На той час там зібралось чимало українських громадсько-політичних та культурних діячів, які не бажали залишатись в СРСР, передчуваючи можливі політичні репресії (треба сказати, що так і сталося, більшість тих, хто не виїхав, були репресовані чекістами). У Кракові Степан Шухевич працював адвокатом, підтримував контакти з багатьма українцями, адже був добре відомою людиною в українському середовищі. В червні 1941 р. став членом Українського національного комітету (УНК) в Кракові. Також він продовжував писати і систематизувати свої спогади (на жаль, вони збереглися лише частково).
Вже задовго після смерті Степана Шухевича всі його вцілілі спогади були опубліковані окремою книгою. У них він розповів про свій життєвий шлях, цікавих людей, з яким його зіштовхувала доля. Ці спогади є дуже цікавим пластом інформації про українське суспільно-політичне життя кінця дев’ятнадцятого — першої половини двадцятого століття. Як влучно висловився Віктор Рог: «З книги, щедро ілюстрованої світлинами, перед читачем постають образи членів та провідників ОУН Романа Шухевича, Степана Бандери, Ілярія Кука, Дмитра Данилишина й Василя Біласа, Зенона Коссака, адвокатів Льва Ганкевича, Володимира Горбового й Володимира Старосольського, багатьох інших підпільників-революціонерів і громадських діячів. Разом з автором ми переживаємо змагання Січових стрільців, судові процеси у справі делегатів установчого Конгресу українських націоналістів, учасників нападу на пошту в Городку, підозрюваних у замахах на Голувка, Чеховського й Пєрацького. Спогади Шухевича допомагають заповнити прогалини в історіографії і нагадують нам, в яких тяжких умовах доводилось боротися й працювати нашим попередникам».
Степан Шухевич помер 6 червня 1945 р. в м. Амберг в Німеччині, куди виїхав з Польщі, захопленої Червоною армією, тікаючи від неминучих політичних репресій.
Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що життя Степана Шухевича було сповнене служінню інтересам українського народу. Отож він достойний того, щоб в новітній історії України зберігалася пам’ять про нього.
Рекомендована література:
Шухевич С. Мої спогади. — Лондон: Українська видавнича спілка, 1991. — 619 с.
Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене / Відп. ред. В. Мороз. — К., «Українська видавнича спілка», 2007. — 1006 с.
Чайківський Б. Фама. Рекламна фірма Романа Шухевича. — Львів: вид. «Мс», 2005. — 104 с.
Арсенич П. Рід Шухевичів в історико-культурній спадщині України та діаспори // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Львів, 2007. — Збірник 10: До 100-річчя від дня народження Романа Шухевича. — С. 91—100.
Інтернет-джерела:
Біографія Степана Шухевича на Вікіпедії:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%83%D1%85%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Про спогади Степана Шухевича:
http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=8
Біографія Степана Шухевича на сайті Родовід:
http://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:268284
Стаття Оксани Баран про спогади Степана Шухевича, як джерело для вивчення культури і побуту галицького сільського духовенства:
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nikp/2008_14/Baran.pdf
Додано 18.01.2012
