У Києві в Книгарні «Є» відбулася зустріч із директором Варшавського відділення Інституту національної пам’яті Єжи Айслером, яку книгарня організувала спільно з Польським інститутом у Києві в рамках проекту «Європейський досвід: Польща»
Єжи Айслер розповів про історію та передумови створення Інституту національної пам’яті (ІНП) – установи, що займається розcлідуванням злочинів проти польського народу, серед яких чи не найбільшу частку становлять злочини часів комуністичного режим.
– Коли творився перший некомуністичний уряд, прем’єр Тадеуш Мазовєцький сказав, що бере відповідальність зі своїми міністрами лише за те, що буде, а минуле підкреслює грубою рискою. Йому йшлося про те, щоб його міністрів не можна було звинувачувати за несправедливість, огріхи й помилки попередньої системи. Але слова Мазовєцького перекрутили: політичні противники сказали, що ця «груба риска» має означати амністію, аболіцію для людей колишньої системи. Що комуністів не будуть переслідувати за те, що вони чинили між 1944 і 1989 роками. А 1995 року виборчим гаслом Александра Кваснєвського було «оберімо майбутнє». Відтак проблема полягала в тому, чи обрати майбутнє з минулим, з оцінкою цього минулого, з його упорядкуванням, чи закриймо очі й обираймо лише майбутнє. Часто можна було почути, що від розрахунків нічого доброго не буде, що це буцімто призведе лише до нищення людей – сказав Єжи Айслер.
Лише зі зміною влади 1997 року одним із найважливіших заходів стало створення Інституту національної пам’яті, зазначив Єжи Айслер.
– Такої установи немає ніде в світі. Є подібні, і з ними ми співпрацюємо, але вони не мають такої структури й таких розмірів. Ми маємо не лише гігантський архів, але й слідчий відділ, люстраційний, історичний, що займається історичною освітою. З появою Інституту змінилося саме ставлення до минулого: ним цікавляться не лише історики. Якщо в 1990-х роках у Польщі видано 100, може 150 книжок, присвячених правлінню комуністичного уряду Польщі, то від 2000 року видаються тисячі книжок цього роду. Один ІПН видав цього року близько тисячі позицій – зауважив директор Варшавського відділення ІНП.
Повна назва установи, яку представляв Єди Айслер – «Інститут Національної Пам’яті. Комісія з переслідування злочинів проти польської нації». Інститут складається з чотирьох відділів: бюро доступу й архівування документів; бюро публічної просвіти; головна комісія переслідування злочинів проти польської нації; люстраційне бюро. Крім того існує ще 16 регіональних підрозділів. Архів документів, зібраних ІНП – це 89 кілометрів полиць, відстань, що приблизно дорівнює відстані від центру Києва до Білої Церкви. Лише протягом 2010 року оцифровано 21.000 архівних документів, вийшло 900 наукових праць. Прокурори ІПН провели сотні розслідувань, притягши до відповідальності багатьох злочинців, прислужників комуністичного режиму в Польщі.и можливо налагодити подібну роботу в Україні? На це запитання директор варшавського відділення ІНП відповів доволі скептично.
– У Польщі ми почали запізно, це було дванадцять років тому. Якщо тут цей процес не почнеться завтра чи позавтра, а лише триватимуть дискусії, то з біологічних причин зовсім скоро буде запізно у квадраті. З кожним роком щораз більше людей, які могли бути співпрацівниками комуністичних спецслужб, або вмирають, або переходять зі сфери публічного життя в сферу бізнесу. Адже люстрації підлягають лише люди, що займають певні посади, це президент і міністри, дипломати, працівники адміністрацій і самоврядувань і т.д. В Польщі сам факт, що людина була функціонером або таємним агентом не є злочином. Якщо така особа зізнається сама, вона може стати депутатом, послом і т.п., натомість злочином є брехня. Якщо прокурори ІНП доведуть факт люстраційного обману, то суд позбавляє винуватця пасивного виборчого права на певний час – протягом 5 чи 10 років така особа не може бути депутатом, міністром і т.п. – сказав Єжи Айслер.
У ході обговорення, яке відбулося після презентації діяльності польського ІНП, виступили українські журналісти та громадські діячі, зокрема знаний історик Володимир Вятрович розповів про співпрацю польських і українських істориків – архівістів, у рамках якої польські колеги поділилися своїм досвідом.
У дискусії також було порушено питання про Волинську трагедію – чи можна говорити про неї в термінах «геноцид польського народу»; підіймалось питання про функціонування українського ІНП – як зізналася його теперішній директор, він не лише поступається польській установі в кількісному вимірі (80 українських працівників проти 2200 поляків), але й виконує зовсім інші функції: зокрема, український Інститут зовсім не веде слідчої роботи, відповідно не має й прокурорів, на відміну від польської установи.
Тарас Шумейко для Української служби Польського радіо
