Автор Володимир В’ятрович
До Олевська прибув капітан СС Гічке, який вимагав у “Поліської Січі” взяти участь у розстрілі місцевих євреїв.
Хаїм Сигал ще в 1939 році вирішив, що для нього важливо бути разом із тими, хто представляє владу. Неважливо, хто нею є саме сьогодні — комуністи, нацисти чи хтось інший. Він переконався, що така стратегія вигідна не лише для фізичного виживання, а й здатна також забезпечити кар’єру і задовольнити його амбіції. У вересні 1941 року на Поліссі такою владою був отаман “Тарас Бульба”, тому Сигал став українцем. Завзятим, щирим, полум’яним націоналістом Кирилом Сиголенком. У “Поліській Січі” Сигал пробув недовго — всього вісім тижнів, але за цей час устиг зробити карколомну військову та політичну кар’єру. У першій йому, очевидно, допомогли знання й навички, отримані в радянській міліції та на вишколах НКВД, у другій — згадуване вище вміння бути біля можновладців і вміти їм догоджати.
Як військовик Хаїм Сигал за неповних два місяці встиг отримати від командування “Поліської Січі” офіцерські звання хорунжого, поручника, сотника, що відповідають сучасним: лейтенанту, старшому лейтенанту та капітану. Які особливі заслуги дали йому можливість так швидко рухатися щаблями військової ієрархії, до кінця не зрозуміло. Чекісти вважали, що Сигал був відзначений за бої з радянськими оточенцями за місто Олевськ, яке згодом стало “бульбівською” столицею. Сам він відкидав ці звинувачення, можливо, намагаючись полегшити звинувачення проти себе. Для Тараса Боровця новий повстанський старшина Кирило Сиголенко став корисним не лише як військовик, але й як пропагандист.
Тому на мітингах із місцевим населенням поруч із самим отаманом, який мав неабиякі ораторські здібності, виступав і колишній вчитель, міліціонер, партизан та перекладач в одній особі. Завдяки цьому вже незабаром сотник Сиголенко став особистим ад’ютантом отамана “Тараса Бульби”.
Для розгортання масштабної інформаційної та пропагандистської роботи серед населення “Поліська Січ” заснувала власну тижневу газету “Гайдамака”. Першим її редактором став Бабенко, але під його керівництвом світ побачило лише три випуски.
Газета “Гайдамака”, яку редагував Хаїм Сигал
Після звільнення Бабенка редактором “Гайдамаки” став єврей Хаїм Сигал, що підписувався як українець Кирило Сиголенко. За свідченнями очевидців, він не лише редагував видання, але й готував його передовиці, а також друкував тут власні патріотичні вірші. Втілення в новий образ, як звично для Хаїма, означало зміну гардеробу. Вояку “Поліської Січі” не личило далі ходити в цивільному вбранні, тож уже досить скоро він постав в іншому вигляді.
Ось як він описував себе сам: “Бульба дав мені синю тканину, і я пошив піджак форми мундира і штани-бриджі під чоботи, також мені видали сіру шинель. На піджаку я носив погони з трьома зірочками, мав звання сотника”. Згодом додавав: “Коли я був у повстанській армії “Поліська Січ”, я носив на шапці український націоналістичний знак тризуб”. Зрештою, як виглядав у цей час Хаїм Сигал, можна побачити на фото, зробленому восени 1941 року. З нього на глядача дивиться задоволений та впевнений у собі і навіть трохи задиркуватий чоловік, в якого усе в житті вдається. На той момент, напевно, так і було. Адже крім успіхів на службі він знову влаштував своє особисте життя, одружившись із Оленою Симонович.
Нова дружина, теж суттєво молодша за чоловіка (1915 року народження), була сестрою священика та капелана “Поліської Січі” Михайла Симоновича. Саме він і вінчав свою сестру з “уродженцем Чернігова Кирилом Сиголенком” у православній церкві. Проте ситуація, до якої чудово прилаштувався Сигал, раптом почала мінятися. Після захоплення Києва у вересні 1941 року німці вирішили відкинути проукраїнські загравання і показали справжнє обличчя окупанта. Провівши спершу масові арешти бандерівців, уже в листопаді німці оголосили про необхідність розпуску “Поліської Січі” та заміни української адміністрації в Олевську на німецьку.
Зважаючи на це, 16 листопада відбулося засідання ради старшин “Поліської Січі”, на якому отаман “Тарас Бульба” оголосив про її розформування. В обговоренні, котре передувало рішенню, участь взяв і Сигал, який заявив, що “повністю поділяє думку отамана Бульби про розпуск відділу і підкреслює, що хоча січовики розділяються, але духовно вони будуть представляти одне ціле і на кожен поклик рідної вітчизни кожен з нас буде знати своє місце”. Через два дні після ліквідації “Поліської Січі” рада старшин знову змушена була зібратися. Ініціатором виступив сотник Сиголенко, який повідомив колегам, що до Олевська прибув капітан СС Гічке, який вимагав у “Поліської Січі” взяти участь у розстрілі місцевих євреїв.
У відповідь на таку пропозицію він “заявив німецькому коменданту, що наш відділ уже розпущений, і тому ми не маємо права давати козакам таких наказів і, по-друге, наші люди будуть зібрані для боротьби з озброєним ворогом як вояки, а не для знищення беззбройних жінок, старих, калік та дітей”. Капітан неабияк розгнівався на таку відповідь старшини “Поліської Січі”, адже не привіз із Житомира своїх людей, розраховуючи на місцеву допомогу. Врешті, після сварок та погроз “капітан Гічке насильно мобілізував для екзекуції над євреями двох старшин і 60 демобілізованих козаків, які 19 листопада 1941 року мають розстріляти 535 євреїв, не залишивши жодної живої душі”.На завершення засідання рада постановила, що засуджує цей факт “як ганебне явище”.
Сотник Кирило Сиголенко Сотник Кирило Сиголенко, осінь 1941 року. Архів СБУ
Чи брав Хаїм Сигал участь у цьому розстрілі, із документів незрозуміло. Натомість у його кримінальній справі знаходимо свідчення про порятунок ним від розстрілу двох єврейок — Віри Рейблат (працювала складачкою в газеті “Гайдамака”) та її сестри. Але вже незабаром для Сигала важливішим стане власний порятунок і пристосування до нової ситуації, а не захист своїх одноплемінників.
Більше того, участь у їх знищенні стане передумовою адаптації до нових умов. Тим часом Тарас Боровець не збирався припиняти своєї бурхливої діяльності після розпуску “Поліської Січі”. Тому роздав усім її воякам посвідчення про їхню службу з тим, що, можливо, ще збере їх знову. Зі своїм ад’ютантом отаман мав відвертішу розмову: “Раз німці, — заявив він Сигалу, — не виконали своєї обіцянки, то я перейду в підпілля…
Якщо я потім потребуватиму тебе, ти підеш до мене?”. Ствердна відповідь сотника Сиголенка була брехнею. Він не збирався йти в підпілля, боротися проти німців. Надто ризиковано. Він уже був кілька тижнів у партизанах, таке життя — не для нього. Боровець перестав бути владою, тому став нецікавим для Сигала. Тепер йому потрібні були німці, і він знав, що може знадобитися їм. Для цього йому знову треба було перевтілитися й зіграти найпотворнішу роль у своєму житті. І Хаїм Сигал був готовий до цього.
Джерело ТСН
Додано 25.05.2012
