Зловити Володимира В’ятровича на кілька слів для преси – справа не з легких. Історик та громадський активіст є одним із найбільш упізнаваних облич Майдану, а також одним із найактивніших учасників Громадського сектору Євромайдану. Зараз В’ятрович активно бере участь у судовому процесі народу України проти глави МВС Віталія Захарченка. Однак «Погляд» розмовляв з Володимиром В’ятровичем не про це: жодного слова про Громадський сектор Майдану чи суди над міністром. Володимир В’ятрович відомий в Україні, насамперед, як історик та дослідник українського визвольного руху. «Погляд» вирішив розпитати В’ятровича про Майдан та історичні аналогії, про Запорізьку Січ та УПА, а також про уроки історії для сучасних революціонерів. – Чи викликає Майдан у вас певні історичні аналогії? Якщо так, то які? – Про це вже було неодноразово сказано, і я повторюсь: Майдан – це сучасна форма Запорізької Січі. Майдан має усі ознаки Січі: це і власне військо, і своя церква, й інфраструктура, яка забезпечувала функціонування формування. Не забуваймо, що Січ – це також було місце, куди періодично втікали усі, хто хотів боротися за волю. Тому Майдан – це абсолютна Запорізька Січ ХХІ століття. Якщо говорити про те, що люди залишаються на Майдані як більш безпечному для себе місці, то це знову ж таки викликає аналогії із Запорізькою Січчю. Люди, які піднімались для боротьби за волю, найбільш безпечно могли себе почувати тільки на Січі. Щодо репресій, які зараз розгортаються, то це безпрецедентний рівень, коли людей вбивають, викрадають, катують. Такого не було навіть в останні роки правління радянської влади. Це можна порівняти лише з СРСР 30-40 років ХХ століття. Це репресії найгіршого радянського зразка. – Попри яскраві аналогії Майдану і Запорізької Січі, найбільш популярною серед майданівців залишається риторика і тематика УПА, чи не так?

– Боротьба, яка триває на Майдані, – це продовження національно-визвольних змагань, які тривали протягом усього ХХ століття. Тому зараз такими популярними є гасла визвольних змагань, які часто використовували всередині ХХ століття, маю на увазі вітання «Слава Україні! Героям слава!». Також ми бачимо на Майдані багато як синьо-жовтих прапорів і прапорів Євросоюзу, так і червоно-чорних прапорів УПА. Великим показником того, що Майдан рівняється на УПА, є величезна популярність повстанських пісень.

– Під час своєї боротьби УПА використовувало досить яскраві плакати та агітки. Сьогодні ж на Майдані кількість страйкплакатів, листівок чи фотожаб розрослася до величезної колекції. – Агітаційна боротьба УПА тривала паралельно зі збройною боротьбою, через те широко випускали і розповсюджували листівки й плакати із закликами приєднуватися до лав УПА, поширювали підпільні газети. Те саме відбувається сьогодні на Майдані, де через плакати та листівки агітують на підтримку Майдану. Але варто розуміти, що боротьба українських повстанців відбувалася у круговерті війни. Повстанці почали боротися, коли навколо вже тривала війна, тому їхня боротьба не могла не бути беззбройною. У сучасній Україні теперішня ситуація не є війною, це є жорстоке протистояння, але не війна. Також, на мій погляд, серед майданівців домінують ненасильницькі методи боротьби. – Створення на Майдані жіночої сотні, яка викликала стільки суперечок, нагадує нам про Олену Степанівну, першу жінку-офіцера у складі УГА. – Так, але це не найдавніший приклад. Українські жінки завжди були доволі войовничими і стали одними із перших в європейській історії, які були старшинами та офіцерами у війську, серед них і Олена Степанівна. Також ми можемо згадати наступний період історії – це визвольні змагання 1940-50-их років, коли жінки теж активно брали участь у бойових діях. Можна сказати, що створення Жіночої сотні на Майдані, – це продовження природного історичного процесу.

– На вашу думку, Майдан – це продовження історичних прагнень українців чи все-таки оригінальна і самобутня річ в історії України? – Це одне і друге. Євромайдан є продовженням боротьби, тому що це боротьба не лише проти Януковича, це боротьба за подальший демократичний розвиток, боротьба за позбавлення України від впливу Росії. З одного боку – це продовження того, що відбувалося в Україні протягом ХХ століття, з іншого боку – на Майдані є багато новітніх форм протесту, ненасильницьких методів боротьби. Надзвичайна активність і продуктивність соціальних мереж є цьому яскравим підтвердженням.

– Які уроки історії повинні вивчити учасники Майдану, зважаючи на попередній історичний досвід? – Найбільш урок історії полягає в тому, що історія ніколи не повторюється. Спроби повторити певний історичний досвід сьогодні будуть дуже неправильні – повторити на Майдані події середини 1940-их років чи навіть повторити Майдан 2004 року – це буде неправильно. Ситуація постійно міняється. Кожного разу, пам’ятаючи попередній історичний досвід, потрібно бути готовим до нових форм боротьби. – Щодо уроків історії, уже затертою виглядає фраза про відсутність в українців лідера, мовляв, «на два пана три гетьмана». – Очевидно, що в теперішній ситуації Рух Опору розвивався б динамічніше, якби була людина, яка змогла б очолити цей рух і взяти за нього відповідальність. Однак якщо такої людини нема, не вірю, що її можна просто призначити. Якщо лідер не з’явився досі, то його, найімовірніше, скоро й не буде. Але також варто розуміти й те, що ми живемо у новітній епосі, яка передбачає побудову організацій та рухів, що можуть злагоджено діяти і без єдиного лідера, або за принципом багатолідерності. У цьому не має жодного історичного прокляття, коли кажуть, що в українців на два пана три гетьмана. На мою думку, це створює додаткові можливості для реалізації українців. – Можливо це крок до творення суспільства вільних людей, про яке так багато говорять в Європі? – Невід’ємний елемент менталітету українців, що відрізняє українців від росіян, – це волелюбність. Деколи українська волелюбність перетворюється в анархію, і цієї волелюбності може бути забагато, але це величезний потенціал, який потрібно використовувати для розвитку сучасної України.

Джерело Погляд

Додано 15.02.2014