Автор – Олександр Іщук, Центр досліджень визвольного руху
19 грудня 2014 р. в бібліотеці Києво-Могилянської академії відбулася презентація збірника документів „ОУН на Донбасі” (том 1).
Збірник містить нарис-огляд, документи з історії діяльності підпілля Організації Українських Націоналістів, Товариства “Просвіта” та інших українських організацій на Донеччині, ілюстрації. Розрахований на дослідників історії Визвольного руху, краєзнавців, членів українських парамілітарних радикальних організацій. Упорядник книги: історик, краєзнавець, дослідник українського відродження на Донеччині Олександр Добровольський зі Слов’янська. Рецензентами книги виступили: Володимир Семистяга, доцент кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка; Пилипенко Олег, кандидат історичних наук, доцент; Іванущенко Геннадій, редактор сайту “Архів ОУН” в Українській Інформаційній Службі (УІС), Лондон; Щур Юрій, кандидат історичних наук; Хобот Павло, координатор в східноукраїнського дослідницького центру “Спадщина”; Труш В’ячеслав, Історичний Клуб “Холодний Яр”.
На початку презентації її організатори розповіли про коротку історію видання книги. У Слов’янську на Донеччині місцеві мешканці показали їм книгу „ОУН на Донбасі”, видану тиражем лише в 50 примірників, і познайомили з місцевим істориком та краєзнавцем Олександром Добровольським. Виникла ідея перевидати цю книгу більшим накладом. Проспонсорувати видання погодився Олесь Доній. Книгу було перевидано у Коломийській типографії імені Р. Шухевича, яка надала пільгову ціну. Тираж нового видання – 300 примірників.
Організатори планували, щоб у презентації взяли участь організатор перевидання книги Олесь Доній та упорядник книги Олександр Добровольський. Але О. Доній захворів, а О. Добровольський не встиг своєчасно приїхати до Києва. Тому про книгу детально розповів її рецензент – кандидат історичних наук, викладач Луганського національного університету імені Т.Г. Шевченка Володимир Федорович Семистяга.
На початку виступу Семистяга розповів, що Олександр Добровольський вчився у Донецьку, на історичному факультеті університету, звідки був виключений за свої українські погляди. Закінчував навчання вже у Слов’янську. Поступово він став збирати та систематизувати матеріали про діяльність ОУН на Донбасі, ця тема його особливо зацікавила ще з юності. Працював у місцевих архівах. Треба сказати, що він у своїй роботі постійно стикався з серйозними перепонами з боку місцевих органів влади, неодноразово отримував відмови на свої прохання про копіювання документів з цієї тематики. Також чимало місцевих мешканців були налаштовані проти діяльності Добровольського, погрожували йому. Коли почалася війна на Донбасі, Добровольський був внесений бойовиками і їх місцевими помічниками у список „ідейних ворогів”. Його розшукували і намагалися знищити. Але він вцілів, і зараз продовжує жити і діяти в Слов’янську.
Семистяга повідомив, що більшість документів з презентованого збірника документів Олександр Добровольський отримав від колишніх співробітників КГБ-СБУ, патріотів України. Вони віддали йому копії матеріалів, які мали би знищити, але приховали. Все це, звісно, робилося потаємно. Частину документів або їх копій було викуплено за гроші. Крім того, Добровольський активно шукав фотографії і документи про діяльність ОУН на Донбасі у місцевих селах, у старожилів. Йому вдалося отримати деякі родинні фотографії, старі газети і інші матеріали. Деякі матеріали вдалося скопіювати в бібліотеках і державних архівах.
Семистяга зауважив, що чимало матеріалів у книзі – це протоколи допитів підпільників ОУН та їх прихильників, написані чекістами. Тому при їх прочитанні слід мати на увазі, що у тексті зафіковані думки, написані слідчими, які на свій манер викладали ту інформацію, яку говорили заарештовані. Нерідко інформація подавалась з перекрученнями в той бік, як це було вигідно слідчим. Зате з цих протоколів можна дізнатися прізвища учасників українського визвольного руху, прізвища чекістів, час і місце подій тощо. Це видання є одним з перших, де систематизовано інформацію на цю тематику. На жаль, сучасна українська історична наука питання про діяльність ОУН на Донбасі майже не розробляла.
Також у книзі є цікавий фотододаток. В ньому вміщено відбитки сторінок української преси, яка в 1941-43 рр. видавалась на Донбасі, фотографії учасників місцевих ланок ОУН тощо. Більшість з цих матеріалів публікуються вперше.
Семистяга розповів, що Добровольський вже підготував і другий том збірника документів про діяльність ОУН на Донбасі. Цю книгу невдовзі також буже видано.
Семистяга зауважив, що Добровольський не став дотримуватися всіх археографічних правил видання документів, які є в сучасній історичній науці. Професійні історики видали б ці документи по-іншому. Але це вимагало би більшого часу. На сьогодні сам факт видання таких матеріалів слід розцінювати дуже позитивно, бо більшість подібних документів після створення самопроголошених „ДНР” і „ЛНР” опинилися в руках бойовиків. Є інформація про те, що частину документів було вивезено до Москви, а іншу частину – знищено, спалено. Але і досі ніхто достеменно не знає, яка ж частина матеріалів донецьких і луганських архівів збереглася. Між тим, до початку російсько-української війни на Донбасі в фондах державних архівів Донецької і Луганської областей, а також в архівах місцевих управлінь СБУ і МВС зберігалися тисячі унікальних справ про український визвольний рух на цих територіях.
Щодо діяльності ОУН на Донбасі в 1941-43 рр., то Семистяга коротко розповів про основні її етапи. Підпільники ОУН (як бандерівці, так і мельниківці) появилися в Донбасі після початку німецько-радянської війни в червні 1941 р. В основному це були уродженці Західних областей України. Вони намагалися закласти організаційні ланки, залучити до них місцевих мешканців. У Дніпропетровську було створено південний крайовий провід ОУН(б), який направив своїх людей творити організаційні ланки на території тодішніх Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Сталінської (нині – Донецької), Ворошиловградської (нині – Луганської) областей, а також у Крим і Кубань. Згодом підпільні ланки ОУН(б) і ОУН(м) були закладені, і їх підтримувала певна частина населення. Оскільки в Донбасі жило багато українців, то людська база для діяльності підпільних організацій була, хоча більша частина населення все-таки їх не підтримувала – дехто боявся, дехто залишався нейтральним, а дехто симпатизував радянському підпіллю. Основними формами діяльності ОУН були: видання української преси, відновлення діяльності української „Просвіти”, поширення листівок і видань, пропаганда серед населення тощо. Ці заходи повинні були посприяти поступовому укріпленню впливу українського визвольного руху на Донбасі. При цьому у підходах до роботи обох уламків ОУН відчувалася суттєва різниця: учасники ОУН(м) діяли переважно легально, співпрацювали з німецькою адміністрацією, а члени ОУН(б) після подій літа-осені 1941 р. стали на шлях підпільної боротьби проти німців.
Німецька окупаційна влада активно переслідувала учасників ОУН(б). Збереглися вказівки та інструкції про їх розшук та арешт, а також про потребу їх знищення „під виглядом грабіжників”. Це підтверджує те, що для німецької окупаційної влади діяльність ОУН(б) була небажаною і небезпечною. Судячи з німецьких звітів, у 1942 р. ОУН(б) була єдиною підпільною організацією в Україні, здатною на серйозний спротив німцям.
Унікальною була ситуація в місті Маріуполі. Там підпілля ОУН(м), ОУН(б) і радянські підпільники в 1941-43 рр. знайшли спільну мову і проводили спільну боротьбу проти німців, про що збереглися відповідні архівні документи.
Семистяга повідомив, як він ще в 1980-х – 1990-х роках особисто опрацьовував матеріали донецьких і луганських архівів на цю тематику. На жаль, тоді використовувати копіювальну техніку можливості не було, тому більшість матеріалів скопіювати не вдалося. Збереглися лише окремі витяги з них. Ці архівні документи переконливо показували, що в Донбасі в період 1941-43 рр. активно діяли різні українські організації. В бібліотеках і архівах збереглися книжки і преса, які видавалася в той час. Семистяга констатував, що в Донбасі завжди був український дух, хоча його в часи існування СССР сильно придушували (в т.ч. і в роки Голодомору 1932-1933 рр. та під час масових політичних репресій, Великого терору 1937-1938 рр.). Отже, Донбас був і залишається українським. На жаль, і досі історики мало знають про всі ці питання, історична наука не приділяла їм достатньої уваги, багато матеріалів до не опубліковано. Отож, є потреба продовжувати вивчення цієї тематики.
Також на прохання присутніх Володимир Семистяга коротко розповів про історію створення роману Олександра Фадєєва „Молода гвардія”. Він багато років вивчав це питання, працював у різних архівах. На його думку, це був ідеологічний роман, написаний на замовлення Кремля. Тому багато історичних подій в ньому виявилися перекрученими на догоду комуністичному режиму. Наприклад, було сильно перебільшено роль в організації молодого Олега Кошового, і применшено роль професійних радянських партизанів, старших і досвідченіших за Кошового – Третьякевича, Шевцової і інших. Також викликає сумнів інформація про „зрадників” організації, деяких місцевих жителів, через що згодом їх було розстріляно. Таким чином, хоча радянське підпілля в Краснодоні дійсно існувало і діяло, але все відбувалося дещо по-іншому, ніж показав Фадєєв у книзі.
Поступово розмова на презентації перейшла на обговорення сучасної ситуації в Донецькій і Луганській областях. Семистяга розповів, що там відбувається справжня війна, а не АТО. Він був затриманий бойовиками і 55 днів просидів у підвалах їхньої тюрми „КГБ” – „Смерш”, був внесений до списку смертників. Його житло було розгромлене та пограбоване. Силою зброї бойовики зняли з його картки всі гроші, які там були. В офісі луганської „Просвіти” бойовики виявили списки людей, які здавали пожертви на пам’ятник Т. Шевченку (було збірно понад 500.000 грн.), почали їх переслідування. Далі пограбували офіс, розбили комп’ютери, знищили всі матеріали, які збиралися і систематизувалися протягом багатьох років.
У тюрмі Семистяга мав можливість придивитися до бойовиків ближче. Серед них були як жорстокі люди, так і немало освічених, начитаних людей. Дехто приїхав з Росії, дехто були місцевими. Проте всі вони висловлювалися проти України, вважали, що Луганськ має жити окремо, таким собі незалежним утворенням між Україною і Росією. Серед бойовиків дуже шанували дух вольниці, козаччині, який вони трактували по-своєму. Коли бойовикам розповідали про те, що з економічної точки зору окреме існування Донеччини і Луганщини практично неможливо, вони не хотіли нічого слухати, дратувались. З деякими сперечатись було небезпечно, могли і вбити.
Семистягу допитували в цій тюрмі, нерідко поводились з ним погано, об його щоки навіть гасили цигарки. Водночас деякі бойовики його заповажали, коли дізналися, що він – професійний історик і викладач. Перевірили його на професійність: запитали точні дати битви на Калці та на Чудському озері, про біографію Олександра Невського та інші події з історії Росії. Почувши правильні відповіді, звіряли їх з довідниками. Семистяга навіть мав можливість з ними поговорити на історичні теми, провести іншим в’язням історичні лекції. В цілому, бойовики дуже цікавляться російською історією, поважають її, тому слухали його, сперечались з ним.
На думку Семистяги, влітку 2014 р. українська армія могла відбити Луганськ, навіть раптовим нападом. Коли починалися обстріли і стрілянина, виникали моменти, коли бойовики починали боятися, готові були ретируватися. Але цього так і не було зроблено. А от місцеве населення дуже часто було налаштоване проти українців. Семистяга особисто бачив, як жінки похилого віку виходили з будинків і віддавали російським солдатам цілі списки українців, яких вважали за потрібне розшукати і заарештувати. Також він бачив колонну військ, яка приїхала з Росії, і яку радо вітала частина населення. При цьому він вважає, що в Луганській і Донецькій областях і зараз залишилося чимало українців, прихильників України. Саме тому на вулицях міст вночі регулярно появляються проукраїнські написи, листівки, заклики.
Семистяга помітив, що у бойовиків влітку 2014 р. не відчувалася нестача продовольства та грошей. Вони пограбували місцеві супермаркети, магазини, тому було все, навіть цукерки „Пташине молоко”. Судячи з усього, виплати населенню бойовики проводили з тих грошей, які взяли з філій Національного банку, в т.ч. в Криму. За словами Семистяги, Росія грошима і продуктами допомагала більше своїм військовим, а місцевим – ні. В магазинах Луганська влітку 2014 р. було все, хоча ціни були дещо вищими, ніж в Україні.
Семистяга розповів про те, що в Києві і інших містах України часто не розуміють, що відбувається на Донбасі. А ставлення до українців, які виїхали з Сходу – нерідко погане, недоброзичливе. Розповів дещо на власному прикладі. Коли Семистяга отримав можливість виїхати з Луганська, він мав при собі лише паспорт. Опинившись в Старобільську, Харкові, а потім в Полтаві, зайшов до пенсійного фонду, і просив допомогти отримати ті гроші, на які він мав право, як пенсіонер-чорнобилець, ветеран бойових дій. Автоматизована комп’ютерна система давала можливість це зробити. Але в Полтаві чиновники на нього дивилися скоса, примусили його довго чекати в черзі, а потім ще й намагалися під різними приводами видворити. Розмовляли з ним російською мовою, вимагали не лише паспорт, але й інші документи. Пояснень про те, що він тільки-но вийшов з тюрми бойовиків, був внесений до списку смертників, про загальну ситуацію в Луганську – не слухали. Йому довелося добиватися свого силою, примушувати, щоб чиновники дзвонили своїм керівникам і виконували те, що мали би зробити зразу. Щоправда. згодом він лікувався у Львові, і там ставлення до нього було набагато кращим.
Зараз Володимир Семистяга працює в Національному педагогічному університеті імені М. Драгманова в Києві. Опинившись в Києві, він розповів про історію свого перебування в полоні журналістам. Житла в Києві поки що не має, живе далеко за містом. Тратить по 5 годин щодня, щоб доїхати у Київ на роботу та повернутись спати до тимчасового помешкання. Питання про надання йому гуртожитку в Києві поки не вирішене, як і у багатьох інших переселенців. Між тим, він спеціаліст високої кваліфікації, має понад 300 наукових праць, відомий викладач і науковець, має великий життєвий досвід, міг би ще активно працювати на благо держави.
Семистяга висловив думку, що в Києві і області чимало дітей і студентів, незважаючи на війну на Сході, і далі розмовляють російською мовою, мало розуміють ситуацію, в якій опинилася України, не задумуються над її причинами. Те ж саме він помітив і в стінах університету, де зараз працює. На його думку, українській владі слід більш активно проводити роз’яснювальну роботу з населенням. Адже В.Путін опирається у своїй політиці на російськомовних та прорадянськи налаштованих людей. Семистяга помітив, що деякі з них хотіли би повернення Радянського Союзу, інші ж досі не вирішили, де їм буде краще жити – в Росії чи в Україні.
Є інформація, що недавно було підготовлене подання Президенту України на присвоєння Володимиру Семистязі звання Героя України, і це мало би покращити його ситуацію. Але про результати поки що нічого невідомо.
Після закінчення презентації книги відбулося її обговорення між зацікавленими учасниками заходу.
В цілому, треба подякувати організаторам заходу та видавцям книги. Адже збірник документів «ОУН на Донбасі» став важливим джерелом про історію діяльності українського визвольного руху на Донбасі в 1941-1943 рр.
Додано 22.12.2014
