Бій під Гурбами. Як проходив найбільший бій УПА проти НКВС

21-25 квітня 1944 року відбувся найбільший в історії бій УПА проти НКВС під Гурбами. Зараз, як і 77 років тому ми ведемо збройну боротьбу проти одного ворога. 

ПЕРЕДУМОВИ БОЮ ПІД ГУРБАМИ

Дослідники бою під Гурбами, Ігор Марчук та Олег Тищенко у своїй книзі «Гурби: квітень 1944-го» зазначають, що однією з вагомих причин початку боротьби радянської влади проти українського визвольного руху були зміни німецько-радянського фронту, який поділив територію Галичини та Волині. Це розділило основні сили УПА на тих, що розташовані на території, окупованій німецькими військами (під командуванням Романа Шухевича), і тих, які розташовані на території окупованій радянськими військами (під командуванням Василя Кука). Відповідно частину території УПА-Північ (Волинь та Полісся) зайняли радянські війська, а цілу крайову групу УПА-Південь вже радянська адміністрація. Водночас постала потреба підготувати рейдові групи. На межі Тернопільщини та Рівненщини розташовувалася низка вишкільних баз воєнної округи УПА «Богун» та інших підрозділів УПА-Південь — це був своєрідний військово-вишкільний центр для поповнення та переформування підрозділів Української Повстанської Армії.

В той час німецький фронт відійшов на захід від Рівненщини, однак в тилу червоної армії залишились доволі значні з’єднання українських повстанців, тож радянські війська у квітні 1944 методично відрізали комунікації й шляхи до відступу. Радянськими військами був підготований  великий наступ, зараз більш відомий як бій під Гурбами чи Кременецька військова операція (згідно з документами НКВС).

Український історик Петро Мірчук зазначає, що ключовою причиною бою під Гурбами став замах вояків УПА на життя командувача 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна. Операцію УПА проти Ватутіна було проведено 29 лютого 1944 року, на під’їзді до с.Милятин ескорт штабних автомашин радянського генерала потрапив у засідку упівської сотні. Під час бою генерал зазнав важкого поранення. За деякими даними, акція проти Ватутіна була спланована верхівкою радянської влади, щоб розв’язати дві проблеми одночасно: позбутися генерала, та створити ще одну причину для подальшого переслідування і знищення Української Повстанської Армії. На пошуки упівської сотні до села Милятина миттєво відрядили опергрупу «СМЕРШ» у складі 60 осіб. Але ще до їхнього приходу повстанцям, а також переважній більшості жителів Милятина вдалося відійти до лісу.

ХРОНОЛОГІЯ БОЮ

21 квітня розпочалася наступальна операція НКВС і вже за два дні вони оточили дерманський та точевицький ліси, тоді й розпочалися перші сутички військ УПА та підрозділів НКВС. У нерівному та відкритому бою зустрілись загони УПА, у складі яких були відділ південної групи УПА-Північ “Богун” під командою Петра Олійника («Енея») та з’єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука («Леміша»). Загалом сили повстанців складалися з 3000 бійців, з яких не кожен був озброєний.

З боку ворога виступили 4 піхотні бригади, танковий батальйон, авіація та кавалерійський полк НКВС, а це близько 15 000 бойовиків.

Схема розміщення військ УПА та НКВС

«Наступали танки НКВС. Вони вже кілька разів йшли в бій і не можуть прорвати. Вони рахували так, що сильним ударом дадуть і зразу нас розколють і увірвуться клинком всередину, от пробували кілька разів прорвати й не можуть. Танки за танками йдуть. Ми укріпили пагорб. Уявіть: хлопці молоді, років 20-25, і такий дали бій по танках, що там деякі й залишилися. Пробити броню танку не можуть, але б’ють по гусеницях. То совіти зрозуміли що не візьмуть, і танки відступили.  Завершився день 24 квітня 1944 року», — з спогадів Василя Кирилюка, учасника бою під Гурбами.

Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. За звітами ВВ НКВС відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. В ніч з 24 на 25 квітня командир «Ясен» (Микола Свистун)  віддав накази курінним проривати ворожу облаву. 25 квітня розпочався Бущанський прорив. Курінні «Докса» (Семен Котик) та «Мамай» (Іван Сало) мали прорватись в бік села Буща, тим самим забезпечити прорив інших частин.

НАСЛІДКИ БОЮ

Для Української повстанської армії найбільша битва з військами НКВС, у Кременецьких лісах 21-25 квітня, була переможною. Попри значну  перевагу у зброї та особовому складі, радянським військам не вдалося вибити повстанців з оборонних позицій і витіснити з лісового масиву на відкритий простір, на тили фронтової лінії Червоної армії з метою цілковитого знищення.

Повернення бійців УПА з рейду

Згідно з підрахунками української сторони, УПА втратила не більше 100 повстанців, близько 300 було поранено. Війська НКВС зазнали більших втрат, приблизно 900 бойовиків було вбито і стільки ж поранено. Радянська сторона описує ситуацію по-іншому: на їхню думку, вони втратили лише 11 вояків, а вбили 2018 повстанців. Проте з цим не погоджуються українські історики. Командування НКВС під час битви не хотіло звітувати керівництву СРСР про неефективну операцію на західних теренах України, тому й суттєво завищувало втрати УПА. Крім того, ворог не хотів розвіювати міф про «непереможну Червону армію», тому й вдався до таких спекуляцій.

«Гурби ― це наша перемога над ворогом, який переважав нас у багато разів. Перемога не тільки політична, а й мілітарна, і жодні звірства та мордування, при яких енкаведисти, як спрути, накидаються на наших бійців і на цивільне населення, щоб обмити руки в їхній крові, щоб поштрикати штиками їхні благородні тіла, не мають і не можуть мати успіху. Бо терором не можна знищити всезростаючого революційного руху. Ним ворог нас не злякав, а навпаки, збудив вогненну ненависть до себе і згуртував до відкритої боротьби проти більшовицького  терору, проти більшовицького імперіалізму. Гурби ― це наша відповідь ворогові», — майор Косенко, учасник бою під Гурбами, спогад від 13 травня 1944 року.

СЬОГОДЕННЯ

Гурбинський бій – це не чергова пересічна битва за незалежність України. Це урок нашому поколінню, як не здаватися та перемагати попри, здавалось би, відсутність найменшого шансу на перемогу. І це саме той урок, який українці засвоїли та використовують сьогодні, у війні з тим самим ворогом, з яким боролися повстанці.

У 2007 році поблизу урочища Гурби відкрили «Пантеон слави героїв Гурбенського бою». На місці боїв відбулось урочисте відкриття меморіалу пам’яті загиблим воякам Української Повстанської Армії. Також біля села Гурби встановлено капличку та пам’ятний хрест на честь вояків УПА.

З 2003 року на місці бою відбувається найбільша в Україні теренова гра «Гурби-Антонівці», яку проводить Молодіжний Націоналістичний Конгрес. Як говорять самі організатори: «Гурби-Антонівці — це школа виживання, в яку закладено історичну тяглість боротьби, командний дух та національну свідомість. Як і в 1944-му, так і зараз в урочищі Гурб гартується воля та характер молодих українців, які стоять на захисті держави».